Кулеба розповів, як Україна послідовно мститься державі-окупанту за Крим, крокуючи до стратегічної мети

Україна втратить Крим лише тоді, коли у неї за півострів перестане боліти душа. А от бурхлива реакція Росії на новостворену ініціативу щодо його деокупації – "Кримська платформа" – показує, що це для неї рана, що сильно болить досі.

Що стосується Донбасу, то тут прогрес одночасно присутній і відсутній, але західні партнери ще "не втомились" від війни, а Україна продовжує працювати над тим, щоб мир настав на наших умовах.

Також досі "мовчить" Іран щодо розслідування трагедії літака МАУ. Справа затягується ще й тому, що в країні багато незадоволених тим, що офіційний Тегеран визнав провину в катастрофі. Але через рік влада не визначила навіть суми компенсацій для рідних.

Про це розповів міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, зазначають Патріоти України.

– Як просуваються перемовини з Іраном щодо збитого над Тегераном українського літака авіакомпанії "МАУ"?

– Як під ялинку, 31 грудня, Іран прислав проєкт технічного звіту щодо обставин катастрофи. Тепер у нас є 2 місяці, щоб висловити свої коментарі та зауваження до нього. Отримання звіту – досить важливий етап, на який ми дуже довго чекали. Без нього рухатися вперед у питаннях встановлення виплати компенсацій і загальної справедливості – було б неможливо. Тепер слово Ірану підтверджується ділом.

Стосовно цифри суми, яка потрапила в інформаційний простір (йдеться про ймовірність виплати Іраном $150 000 на кожного загиблого. – ред), то наразі вона скомунікована виключно через ЗМІ. Жодних офіційних повідомлень ми від Ірану не отримували, а досвід останнього року навчив нас вкрай обережно ставитися до інформації іранських медіа. Що називається, фільтрувати кожне повідомлення.

Тому, поки я не отримаю офіційної пропозиції від іранського уряду, ми не зважатимемо на жодні повідомлення в новинах щодо будь-яких цифр. Закликаю українців так само ставитися до цього питання, бо довкола нього багато інформаційного шуму.

– Чому переговорний процес з Іраном, який повністю визнав свою вину в авіакатастрофі, триває цілий рік?

– Якби я не був дипломатом, то сказав би, що сам не розумію, навіщо тягнути кота за хвіст. Але слід відзначити факт, що Тегеран майже одразу визнав: український літак був збитий силами протиповітряної оборони Ірану.

Подальше затягування процесу можу пояснити виключно внутрішньополітичними обставинами в Ірані. Мабуть, там не всі позитивно оцінили факт, що держава взяла на себе відповідальність за ці дії. Але їхні внутрішні справи нас не цікавлять, ми жодним чином не втручаємось у них. Відтоді, як на МЗС було покладено завдання досягти справедливості у справі збитого літака МАУ, у нас є доволі ефективний діалог з Іраном.

Ми надалі налаштовані на врегулювання ситуації. Щиро сподіваюся, що іранська сторона діятиме відповідально і не допускатиме подальших затягувань. Адже це питання не політики, не права і не фінансів. Це питання моралі перед близькими та родичами жертв загиблих.

– Тим більше, що серед загиблих є чимало самих іранців – 82 пасажири.

– Якими б складними не були перемовини, і скільки б часу вони не зайняли, ми будемо жорстко захищати інтереси України, родичів загиблих у цій авіакатастрофі та інтереси української авіакомпанії.

– Торік Україна запустила ініціативу щодо поверненню Криму – "Кримську платформу", яка ще навіть не почавшись, викликала бурхливу реакцію з боку Росії. Що далі?

– Я сам приємно здивований. Судячи з опитувань, реакції медіа, експертів зовнішньої політики – з цією ініціативою ми влучили просто в яблучко. Для мене це дуже важливо.

Я постійно наголошую: ми втратимо Крим тоді, коли у нас за нього перестане боліти душа. На жаль, протягом кількох попередніх років українські медіа все менше приділяли увагу цій темі, вона почала віддалятися від суспільства. І той резонанс, який ініціатива щодо Криму викликала в Україні – це втіха для мене. Завдячуючи рішучості президента Зеленського, ми повернули питання Криму на порядок денний українського суспільства та міжнародної спільноти.

Незважаючи на позицію Росії, буцімто питання Криму для них закрите, їхня реакція на Кримську платформу засвідчила: Крим для Росії – відкрита рана. Ми добряче насипали солі на неї, і я цим задоволений.

Крим – саме та тема, яка має дуже сильно боліти Росії.

З різних джерел нам відомо, що вона докладатиме чималих зусиль на всіх рівнях, зокрема розвідувальних, щоб мінімізувати успіх "Кримської платформи". Ця робота вже розгортається. Але кожному своє робити. Ми повернемо Крим і не маємо ставити цей факт під сумнів на жодну мить.

– Якщо Росія погодиться взяти участь у саміті "Кримської платформи" – не будете заперечувати?

– Хай приїжджають. Нам же потрібний переговорний процес щодо повернення Криму. На порядку денному перемовин буде лише одне питання – модальність виходу Росії з Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, і відновлення суверенітету та юрисдикції України на цій території. Жодних інших питань ми з ними обговорювати не будемо. Запрошую!

– Можна припустити, що Кремль подає сигнали Києву щодо участі в "Кримській платформі" через колишню самоназвану прокурорку Криму Наталю Поклонську. Проте говорити Росія хоче виключно про відновлення водопостачання до Криму з території України.

– Відповідно до міжнародного права, всю відповідальність за ситуацію на окупованій території несе держава-окупант. Це загальне правило. Україна не несе жодної відповідальності за проблеми з водопостачанням в АР Крим і місті Севастополь. Спроби Росії перетворити це на українську проблему, звинувачувати нас у "геноциді", звертатися в ООН, є абсолютно безперспективними.

Звернення Росії з цього питання до міжнародних організацій є такими ж успішними, як і звернення до Ліги націй. Як казав Остап Бендер: "Я буду жаловаться в Лигу наций".

Росіяни створюють інформаційний шум, намагаючись звинуватити всіх, але насправді звинувачувати їм можна лише себе самих. Це Росія довела Крим до ручки і створила там проблеми з водопостачанням.

Україна розглядатиме його відновлення виключно в контексті деокупації півострова.

– Яким був 2020-й рік у питанні вирішення конфлікту на Донбасі?

– Прогрес на донбаському треку нагадує мені парадокс кота Шредінгера. Він одночасно існує й одночасно відсутній.

З одного боку, у нас дійсно є найтриваліше з початку російської агресії перемир’я, кількість жертв справді мінімізована. Ми важко йшли до цього результату. Тут є особиста заслуга президента, глави його Офісу Андрія Єрмака, який вів перемовини з цього приводу на рівні радників Нормандського формату. Безумовно, це досягнення, яке демонструє, що прогрес є.

Також усе, про що було домовлено на Паризькому саміті, Україна виконала.

Водночас Росія зробила все, аби нічого не виконати зі свого боку. Наприклад, ми відкрили КПВВ у Щасті і Золотому, аби полегшити життя людей на прифронтовій території, а російська сторона, зі свого боку, не зробила нічого, і просто заговорює тему. Ми визначили чергові ділянки для взаємного розведення сил і засобів, а вони їх не погоджують. У цьому плані ситуація рухається за низхідною.

Такий перелом намітився після встановлення перемир’я, починаючи орієнтовно з вересня. Ми стали фіксувати, що перемовини в Тристоронній контактній групі йдуть усе складніше, все важче розмовляти радникам у Нормандському форматі. Безуспішними були мої спроби і німецького колеги провести ще один раунд перемовин на рівні міністрів закордонних справ. Тому з одного боку прогрес щодо Донбасу є, а з іншого – його немає.

– Політичні оглядачі кажуть – це тому, що нинішня ситуація на Донбасі влаштовує Росію і вона поки що нічого не збирається змінювати.

– Якщо чомусь і має навчити досвід перемовин з Росією щодо Донбасу – це те, що вона постійно чекає на оптимальні обставини, аби врегулювати ситуацію на своїх умовах. Коли вони не бачать можливості це зробити – починають дуже сильно тиснути на гальма.

У короткостроковій перспективі їх може влаштовувати нинішній стан, але я вважаю, що вікно можливостей для перемовин із Росією не зачинене. Якщо вони побачать, що обставини змінилися, то легко можуть повернутися до конструктиву.

Однією з причин їхньої паузи щодо донбаського треку були вибори у США. Вони дивилися, з якою саме адміністрацією будуть торгуватися.

– Особисто з Лавровим спілкувалися?

– Одного разу у форматі міністрів закордонних справ Нормандського формату, який нам вдалося реанімувати після 2-річної перерви. Я був абсолютно налаштований на конструктив, так само зацікавленість була у колег із Франції та Німеччини. Однак після першої спроби не склалося, далі не пішло через позицію Росії. Другий рівень комунікації у нас із Лавровим – обмін публічними заявами та коментарями.

– Як Лавров поводиться на перемовинах – нахабніє чи все ж таки зберігає дипломатичний такт?

– Лавров – генетичний дипломат. До того, як Росія вдарилась у все це мракобісся, зав’язла в агресії проти України і тоннах брехні, в якій уже сама заплуталась, Сергій Лавров був одним з найавторитетніших дипломатів у світі.

На перемовинах у чотиристоронньому форматі була абсолютно ввічлива професійна розмова, хамства з його боку я не помітив.

Та тут воно і не потрібне, ми абсолютно професійні люди і захищаємо інтереси своїх країн. Різниця між нами в тому, що я стою на українському боці, на боці правди, а Сергій Лавров захищає російські маніпуляції і викривлення реальності.

– Війна на Донбасі триває довше, ніж Друга світова – 7-й рік. Країни Заходу ще не втомились від цього конфлікту, враховуючи ще й пандемією коронавірусу?

– Чим довше триває війна – тим гірше. Найкращою війною є швидка війна – писав древній китайський стратег Сунь-цзи. Безумовно, коли війна затягується, зупиняти її і врегульовувати з кожним роком стає все складніше. Це правда.

Однак я не відчуваю втому від війни на Донбасі у наших західних партнерів. Історія не стоїть на місці, з’являються нові конфлікти і проблеми, які теж захоплюють час і ресурси світу. Але вважати, що про Донбас можна забути – такого я ні в кого не спостерігаю. Зрештою, будь-яка війна закінчується миром. Ми працюємо над тим, щоб цей мир був на українських умовах. Це відновлення територіальної цілісності і суверенітету України без шкоди національним інтересам та європейському майбутньому держави.

У другій частині інтерв'ю з Дмитром Кулебою читайте, чому в грудні 2020-го року загострилися стосунки з Угорщиною, чи поїде президент Володимир Зеленський на інавгурацію президента США Джо Байдена та коли країни Євросоюзу відкриють свої кордони для українців.