Матюки та удавана релігійність: Психолог склав портрет особистості одіозного судді Вовка

На записах, які Національне антикорупційне бюро отримало завдяки прослуховуванню, судді Окружного адмінсуду Києва на чолі з Павлом Вовком лаються матом, називають Зеленського «лохом», при цьому обговорюють купівлю ікон і поїздку на Святий Афон. Журналісти вирішили дізнатися у психолога Валентина Кіма, чому люди на високих і відповідальних посадах виглядають саме так, коли знімають мантії. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із його думкою із цього приводу.

Наша реакція на чиюсь поведінку — це передусім наша реакція. На перший погляд все здається зрозумілим: суддя — це людина, яка перебуває на вершині влади, вона має відповідати певним морально-етичним нормам і поводитися так, щоб відповідати хоча б якомусь черговому морально-етичному званню, приписуваному їй.

А насправді ми маємо справу з реальністю, де люди взагалі не замислюються про відповідність [очікуванням] - для них абсолютно байдуже, наскільки вони етичні, наскільки перебувають в коридорі норми і наскільки їхня поведінка відповідає якомусь високому званню.

Вони такі - некультурні, неосвічені, грубі, — і саме так вирішують проблеми, тому що, по-перше, ніхто від них не вимагає іншого. Вони не стикаються з тиском суспільства, і тому не еволюціонують, не змінюються. А по-друге, така манера спілкування і відносини, що насправді відображає глибинний рівень цінностей, властивий цим людям, ефективна для досягнення тих цілей, які вони перед собою ставлять.

Потрібно розуміти, яка у людини система цінностей; і за тими діями, які вчиняє та чи інша особистість, можна зробити прогноз про те, яка система цінностей характерна для цієї людини.

Я уважно вивчав «плівки Вовка» та інтерв'ю цього судді з Гордоном, і можу сказати, що для цього типажу характерне [бажання] грошей і майна, інакше навіщо б вони купували собі всі ці будинки, квартири, розлучалися з дружинами і т. ін.

По-друге, для цих людей дуже важливий статус. Одна зі справ, в якій був помічений Павло Вовк, — це його спроба стати членом вищих судових інстанцій. Він подавав свою кандидатуру на конкурс, намагався пройти [до Верховного суду], анітрохи не змінюючи свою поведінку, манеру спілкування, і навіть особливо не намагаючись приховувати своє майно та зв’язки.

Тобто проблема полягає не в тому, що людина порушує закон або морально-етичний кодекс, а в тому, що у неї відсутній страх, що ми дізнаємося про порушення. Вона абсолютно не боїться. І саме це викликає острах і здивування.

Для Павла Вовка дуже характерне прагнення до кар'єри і статусу, але найважливіше — прагнення до корпоративних цінностей. Він позитивно відгукується про [юриста та голову ЦВК в 2004 році Сергія] Ківалова, [колишнього заступника голови АП Януковича Андрія] Портнова, висловлює свій жаль, що недостатньо до них близький, постійно їх вихваляє. Вовк постійно звертає увагу на те, «які вони молодці», що вони «мега-мізки» та зробили те, чого багато хто не може собі дозволити, домоглися якогось успіху, статусу, вирішують справи та проблеми — він постійно орієнтований на певний образ поведінки конкретної групи людей.

Це прагнення відповідати саме їхній «корпорації», властивим їм цінностям. Вовк намагається стати людиною системи, причому абсолютно не побоюючись, що йому можуть цим дорікнути — ми маємо справу з абсолютно зіпсованою з морально-етичної точки зору людиною, яка не вважає, що це погано.

Мені здається, [поїздки на Афон і купівля ікон] анітрохи не контрастує [з судовими договірняками], оскільки для будь-якої субкультурної соціальної групи мають бути характерні свої власні ідентифікатори — те, що відрізнятиме їх від інших.

Для них історично характерне удаване, демонстративне православ’я та формальне покаяння; тому що поїздка на гору Афон, торкання до мощів, відвідування святих місць — це все досить формальний прояв релігійності, причетності до віри та процедури очищення душі. В цьому плані вони формалісти.

Не потрібно списувати з рахунків і те, що Вовк не прагне обмежувати себе можливістю відпочити — він 33 рази за три роки з'їздив за кордон, [зокрема] на відпочинок. Звісно, багато хто так інтенсивно працює, що потребує його, але настільки частий відпочинок свідчить про те, що людина не збирається відмовляти собі в задоволеннях й обмежувати себе і в поклонінні, й у формальному покаянні, і в елементарному мирському відпочинку.