"Мені одразу сказали - жити не буду": Парамедикиня "Тайра" розповіла, як до неї ставилися в полоні

Україна не кидає своїх людей і робить все можливе, щоб вирвати їх із лап ворога. Нещодавно вдалось звільнити волонтерку Юлію Паєвську з позивним "Тайра". Її окупанти взяли в полон у Маріуполі ще в березні. Тепер вона вперше поспілкувалась із журналістами після звільнення, повідомляють Патріоти України.

Як окупанти ставляться до полонених

"Тайра" розповіла про певні моменти та важкі ситуації полону. Про свої думки, емоції та почуття зав есь цей час. Також розповіла про ставлення окупантів до полонених. За її словами, воно жахливе.

"Я за весь час не мала не те що якихось комфортних для жінки речей, я не мала нічого. У чому я була – це один комплект білизни, штани, кросівки і трошки одягу. Решту відібрали. Не дали ні телефону, ні медичної допомоги. Один раз пізніше фельдшерка мені допомогла, і це було дуже достойно, але одного разу. Мені одразу сказали – жити не буду", – розповіла волонтерка.

"Тайра" зізналася, що ворг чинив страшенний психологічний тиск. Про тортури казати не може, бо слідство ще триває.

У Донецькому СІЗО залишилося дуже багато наших полонених

За словами Юлії Паєвської, ставлення до них також жахливе. Годують терпимо, так, щоб з голоду не померли. Але, як вона пригадала, в останній тиждень їм навіть мила не дали.

"У камері 22 жінки, камера три на шість метрів, десять ліжок. Ніхто не мав жодної інформації про свою сім'ю та дітей. Їхній психологічний стан був просто жахливим. Але більшість з них трималися дуже достойно. Це були українки з лав ЗСУ та Нацгвардії, інші захисниці та цивільні", – каже "Тайра".

Вона описала, що там діє система так званої "фільтрації". Згідно з нею, вони вони беруть держслужбовців і перевіряють на співпрацю з "окупаційними військами". У волонтерки там була бездоказова "розстрільна стаття".

Також Паєвська розповіла, що там утримується наразі одна з наших медиків на сьомому місяці вагітності. На думку волонтерки, у неї мали б бути трохи кращі умови. Бо всім решту не дозволяли вдень навіть сідати, натомість змушували стояти. Сон тільки з 10-ї вечора до 6-ї ранку.

"Але насправді відбій давали пізніше, а будили раніше. Сидіти можна було тільки на маленьких лавочках, де всі 22 жінки не помістяться, там максимум шість худих дівчат можуть сісти. Треба мінятися і постійно перевіряють, щоб ти не сидів. Інакше – карають: спочатку кричать, а далі можуть зайти і щось зробити", – розповіла "Тайра".

Окупанти хотіли зняти фільм про "Тайру"

Волонтерка пригадала, що її закували в кайданки й відвели у кімнату. Там вже виставили світло і була знімальна група якогось російського каналу. Почали її запитувати.

"Через певний час я зрозуміла, що питання ставляться таким чином, аби потім можна було змонтувати, вирізати шматки. Я вже тоді почала корегувати те, що я кажу. Але на перші питання я реагувала не так, як слід було. Надалі я говорила так, щоб порізати це було важко", – пояснила Паєвська.

Але окупантам все одно вийшло зліпили з того матеріалу абсурдну річ.

Полон – важке випробування

Паєвська вважає, що полон і обмеження свободи кожній людині змінює свідомість. Вона інакше ставиться до суспільства й до себе.

"Для мене – це новий етап життя. Я змінилася, але винесла абсолютно безцінний досвід, він дуже дорого дістався. Я більше ніколи не потраплю в полон, це сто відсотків, і нікому не раджу туди потрапляти", – сказала "Тайра".

За її словами, вона беземоційно сприйняла те, що її везуть на обмін. Трималася стримано загалом всю дорогу. Намагалася не думати над цим, щоб не показати їм свою слабкість.

"Вони, нічого не пояснюючи, посадили в машину і повезли. І коли ми далеко вже від'їхали, то я запитала і вони сказали, що буде обмін і тебе обміняють. Я сказала: "ок", – пригадала волонтерка.

Здоров'я і плани на майбутнє

Зараз "Тайра" проходить реабілітацію, її здоров'я вже майже в порядку. Лікарі обіцяють виписати її з госпіталя. Вона зможе приєднатися до побратимів.

Також розповіла, що її психічний і психологічний стан дуже стабільний. Це все завдяки тому, що вона не зламалась, зберегла достоїнство, гідність у цій ситуації.

"Я не відчуваю жодної провини і через це я нормально почуваюся. Також мене настільки підтримує вся Україна, всі українці в усьому світі, і не тільки українці. Кожному з них подяка", – каже волонтерка.

Тепер вона рветься у гарячі точки знову. Переживає за хлопців і вірить, якщо буде на передовій, то відсоток тих, хто вижив, буде вищим. "Але наразі я маю місію, я мушу її закінчити, а тоді вже буду повертатися на фронт, якщо ми до того часу не переможемо, бо я щиро вірю у нашу перемогу", – заінтригувала вона. Натомість місію назвала секретною. Пообіцяла, що витримає паузу й всі самі все побачать.