Мобілізація у РФ - це визнання поразки, фінальна стадія фашиського режиму, - російський опозиціонер Яковенко

Російський опозиційний політик, журналіст Ігор Яковенко в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" розповів про те чим може закінчитися ядерний шантаж Путіна, і про загрозу внутрішньої війни в Росії, передають Патріоти України.

На вашу думку, які приблизні сценарії на нас всіх чекають.

Я думаю, що те, що зараз відбувається - це фінальна стадія фашистського режиму. Він підійшов до свого завершення, яке чекає, взагалі-то, любий фашистський режим. Давайте по пунктах. Перше, це очевидна поразка. Поразка Путіна у цій війні була очевидною ще 24 лютого. Але зараз вже є контури цієї поразки. Бо 21 вересня Путін сам собі відкрив другий фронт – він оголосив війну Росії. При цьому, не ліберальній Росії, він їй давно оголосив війну. А зараз він оголосив її глибинній Росії. Тобто, своєму основному електорату, свої основній групі підтримки. І це вже сьогодні проявилося у тому, що вже Кадиров, вірний піхотинець Путіна, заявив, що мобілізації ніякої у Чечні не буде. По суті, це початок розпаду Росії. Тобто, відкрито один з найвірніших прихильників Путіна сказав, що він не збирається виконувати наказ президента. Унітарній країні з такою жорсткою вертикаллю як Росія, такий бунт одного з голів регіонів – це початок розпаду. Очевидно, вже на цей момент Путін в середині Росії не являється єдиним центром влади. Зразу після феєричної поразки, після цього «харківського чуда», Путін полетів в Самарканд, в Узбекистан, де проходили чергові збори Шанхайської організації співпраці. І там, фактично, східні товариші – представники, у першу чергу, голів Центральної Азії, регіону, який вважався таким м’яким підчерев’ям Росії, на який дивилися з висоти – тут вони акуратно наділи Путіну помийне відро на голову. Бо зустрічали його не по першому розряду: не президент Узбекистану, а прем’єр-міністр. На «східній мові» це означає – «знай своє місце». Тобто, ти не рівня, Путін не рівний президенту, а на сходинку нижче. Тобто, тебе зустрічає не перший секретар, якщо виражатися мовою Радянського союзу, а другий, третій, чи навіть інструктор. Схід – це церемонії. Тим більше, такий Схід як Центральна Азія. Значить, всі без виключення голови держав на зустріч з Путіним спізнювалися. Це на зустріч з тим самим Путіним, який сам заставляв себе чекати: він запізнювався до британської королеви, до Папи Римського, до всіх. І заставляв їх себе принижено чекати. Тут сам Путін принижено чекав всіх – президента Киргизстана, президента Туреччини і т.д. Тобто, усіх. Він сидів на краю ось цієї софи, коли на зборах царював Ердоган, брутально розставивши ноги. Всі слухали голову Туреччини, і в тому числі, як горобці, сиділи на тій лавочці Путін і Лукашенко. Насправді, це було приниження. І от Путін приїхав після цього приниження в Москву, без сумніву розгніваний, і він стикнувся з тим, що в Росії на його адресу з’явилася серйозна критика. Не тільки від тих ошаленілих ультрафашистів, Гіркіна і компанії, але і на федеральних канал відбувається якась розгубленість – як же так, друга армія світу і її громлять; обіцяли Київ за три дні, ну ладно, але вже більше ніж пів року йде війна і тут раптом російська армія втекла. При чому таким темпом, таким хорошим легкоатлетичним результатом. За короткий час було звільнено, я пам’ятаю на цей час, більше трьохсот населених пунктів, велика територія. Тобто, це стратегічний провал. І Путін на це витратив фактично усі свої ресурси.

Ми добре знаємо, чим завершилася загальна мобілізація в 1914 році. Ми пам’ятаємо, чим завершувалася Афганська війна і російсько-чеченська війна. Коли глибинний народ, коли автохтон не має відповідно мотивації, а це дуже добре зараз видно в Росії, що люди не хочуть зараз мобілізовуватися на війну проти України. Так от, коли мотивація зникає, відповідно потім починає все сипатися. Ми пам’ятаємо, як завершилося все в Російській Імперії в 1917му році і де завершив свої дні Микола Романов. Якого, до речі, Путін у своїй нижегородській промові, не згадав. От Івана IV або Грозного згадав, а Миколу ІІ Романова не згадав, якого розстріляли більшовики.

У Путіна руйнується фронт . Насправді всі розмови про те, що це дурне рішення, але воно можливе, бо тримати такий фронт армією, від якої залишилася половина – це неможливо. Просто треба тримати фронт. Від початкової армії вторгнення десь половина або більше була знищена. Українські війська знищили, по найскромнішим розрахункам, 50 тисяч вбитими і ще так в півтора рази раненими. Це більше половини армії вторгнення. Це чимось треба поповнити. Поповнити такою ж кількістю неможливо, бо це війська іншої якості – менш боєздатної. Тому вирішено було брати кількістю. У секретному 7 пункті путінського наказу міститься більше мільйона – це та ціль, яку треба мобілізувати. Завалити фронт тілами. Це сталінський принцип – завалити трупами ворога. І тут не можна сказати, що це нерозумна ідея, бо в Росії багато людей. В цілому, мобілізаційний резерв Російської Федерації – 25 мільйонів. Зараз йдеться про закриття кордонів і, загалом, ресурс для того, щоб і надалі завалювати лінію фронту трупами російських солдатів, він є. Так, дійсно, значна частина біжить у ті країни, які доступні. Це Грузія, Вірменія, Казахстан. Грузія і Казахстан зараз найбільш очевидні траєкторії ухилянтів, так скажемо. Це гарна ідея, бо кожен ухилянт – це одна людина українському фронті. Тому, вважаю, що це добре, що вони тікають. Бо альтернатива – це потрапити на український фронт і загинути. Але перед цим людина може ще і вистрілити, бо зброя ж. І не дай Боже, попаде у якогось українського воїна. Тому, кожен ухилянт - це великий плюс.

Друга історія – це велику частину все ж направляють на фронт, і тут вже пішли протести. Протести в Дагестані, в Якутії, в національних республіках, де найбільше зараз «вигрібають» цілими поселеннями. І немає ніяких сумнівів, що коли підуть з фронту вантажі «200», а вони вже йдуть, не добровольців, а насильно мобілізованих – це вже зовсім інша реакція буде. У мене немає сумнівів, що найближчим часом цей другий фронт, який Путін відкрив проти свого власного народу, по суті, річ йде про геноцид національних республік, а потім і всього російського народу. І це вже так безболісно для Путіна не пройде. У першу чергу тому, що Путін приїхав з Самарканду з клеймом «несправжній цар», той, який програв. Силовики довго такого царя не терпітимуть. Тих, хто програв у Росії не люблять. Це приклад і Миколи ІІ, і багатьох інших російських володарів. Їх досить швидко скидають. Я думаю, що цей протест проти мобілізації і очевидне невдоволення силовиків у кінці кінців приведуть до того, що це звернення Федеральним зборам 30 вересня буде останнім у житті Путіна. І воно може перейти у останнє слово підсудного Путіна на міжнародному трибуналі.

Ну але колективному Патрушеву Путін потрібен як певна фігура, яку у разі чогось можна розміняти. З другого боку ми бачимо, що війна вже триває більше пів року, а все одно подібних сценаріїв так і не проявилося. І Путін по трошки, але гне свою параноїдальну злочинну лінію, починаючи з загальної мобілізації, з піднята градусу соціальної дискусії та погроз на ядерний рівень. Путін виходить на ядерний рівень, не зважаючи на логіку процесів. А табакерка все не стукає, так би мовити, по його столу, а лебедине озеро досі не пролунало в ефірі.

Дивіться, ви позначили декілька проблем. Давайте по пунктах я спробую на них відповісти. Що стосується ядерної війни, мені здається, це найважливіша тема. У Путіна не існує ніде – ні у столі, ні у кишені, ні у чемодані – ядерної кнопки. Це поняття абстракте. Такого предмету як ядерна кнопка не існує. Це процес у який задіяно велику кількість офіцерів. Ці офіцери спеціально навчені і це все пішло з Радянського Союзу - окремі підрозділи збройних сил, які насправді мають високий ступінь автономії. Це ті, хто по суті контролював ядерну зброю. Історія Радянського Союзу знає декілька випадків, коли офіцери такого підрозділу запобігли світовому апокаліпсису. Відомий випадок офіцера, який отримав сигнал про ядерну атаку з США від кількох джерел. І не дивлячись на те, що по інструкції він мав запустити процес так званої «мертвої руки», який у відповідь мав знищити США і ще половину світу. Ця людина моментально проаналізувала ситуацію і доклав у центр, що це хибна тривога. Я це до чого: у цих людей включається «захист від дурака». Ось цей захист працює у кожній нормальній технічній системі, у кожній інженерній споруді. Тобто це захист від якихось випадкових входжень, що хтось зайшов і випадково натиснув кнопку, щось у комп’ютерних програмах зробив. І щоб все не рухнуло і включається цей захист. Так от у цій ядерній радянській і російській тріаді дуже потужний «захист від дурака».

Але дурак зараз керує. І не просто дурак, а з інстинктами військового злочинця. І він регулярно все це діло проявляє. І тут замість якогось нормального офіцера може опинитися та чи інша реінкарнація Шойгу чи якогось там Гєрасімова. І тоді запустять процес реалізації злочинного сценарію. Це не буде випадковість у відповідь на щось. Це буде продуманий злочинний план.

Дивіться, головний дурак дійсно зараз працює президентом Російської Федерації. Це головний дурак напевно всього людства, бо він найнебезпечніший. Так от цей захист працює. І тут же питання у тому, чи готові до самогубства. Що стосується Путіна, то він до самогубства не готовий. Це серйозний аргумент проти ядерної війни. Але крім всього, є ж проблема і інша – чи готовий до самогубства Гєрасімов? Щодо Шойгу не знаю, там просто особливо мізків не спостерігається. Але загалом він складає враження цілком життєлюбної людини. Я думаю, що колективний Патрушев, про якого ви щойно говорили, це також люди, які не готові до самогубства. Вони були доларовими мільярдерами, зараз може стали доларовими мультимільйонерами, трохи збідніли. Але для них цілком очевидно існує небажання разом з Путіним відправлятися в рай. Тим більше, що там можуть бути проблеми з попаданням у рай. Я все таки гадаю, що існує два бар’єри основних на шляху ядерної війни. Перш за все, це те, що Путін не самогубця і тверда відповідь США, що люба спроба розв’язати ядерну війну, а зараз включені механізми спостереження – кожне слово Путіна відоме американській і, я впевнений, українській розвідці, бо є повний контакт між США та Україною. І звичайно ж, що люба спроба запустити інструмент ядерної війни буде припинена. І про це ясно сказали і Байден, і Саліван, і Блінкен. Ці три людини ясно сказали Путіну: «Володя, не треба, бо ми знаємо де ти і що ти говориш, і обов’язкове у твій бункер прилетить ракета, яка тебе знищить». Це було сказано не такими словами, іншою мовою. Я не виключаю, що Путіну це було сказано ще й особисто. І друге, це якщо божевілля Путіне досягне такої стадії, коли не можна буде розраховувати на його інстинкт самозбереження, думаю, що інші члени Ради безпеки і ті офіцери служби, які запускають ядерний механізм – вони не самогубці. Гадаю, що в той момент, коли Путін вирішить знищити планету - його США знищать прямим попаданням по бункеру, або свої якимось способом. Табакерки заборонені у Кремлі, на скільки я знаю, як і шовкові шарфи.

Можуть закрутити Путіна в мокре простирадло. Так би мовити, утилізувати по тихому. Але тут момент такий: чи погнуться відповідні сценарії в регіонах. Тому що синдром Дагестану, де чітко сказали «Ні» мобілізації, є дуже показовим. Але, окрім Дагестану нічого подібного не було продемонстровано ні в Санкт-Петербурзі, ні в Москві, ні в інших регіонах.

Дійсно, Москву, Санкт-Петербург і інші великі міста у меншій степені торкнулася ця могилізація. Дагестан – це рекордсмен по кількості вбитих на території України. Дагестан, Якутія, Бурятія, тобто першочергово національні окраї. І Дагестан повстав. Ну і крім цього, як я згадував, Кадиров повстав. Насправді, те що зараз відбувається - це початок третього кінцевого етапу розвалу Російської імперії. Перший – 1917 рік, другий – 1991, і зараз третій, кінцевий, який запустив Путін. В умовах, коли у нього залишилися лише такі міри, як ядерна війна; божевільна мобілізація, яка зараз опирається значна частина регіонів; приєднання чотирьох областей України, яке зовсім ніякого значення не має для генерала Залужного і його армії, для Зеленського. До речі, приєднуються вони до Росії в їхніх адміністративних межах, хоча жоден з цих регіонів повністю не окупований. Вони зробили там вигляд, що опитали декілька пустих сіл, а приєднали всю область, яка взагалі навіть під окупацією не була. Найперше, саме місто Запоріжжя, велике місто, туди навіть нога російського солдата не ступала. Ні, приєднали. Ну це третій том Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі». Путін сьогодні Чічіков, який намагається погубити живі душі. От розумієте, раніше Путіна порівнювали з Іваном Грозним чи Петром І, а зараз це Чічіков

Ну надзвичайно кривавий він, у будь якому разі, персонаж. І ми розуміємо, що на превеликий жаль війна має усі перспективи тривати і далі. Але питання, коли спрацює цей от тумблер у російському суспільстві? Коли лемінги зрозуміють, що їх женуть у прірву. І перший лемінг у прірву не хоче стрибати.

Порівнювати єльцинський режим з путінським досить важко. Тут головне інше. Річ у тому, що з воєнної точки зору, генерал Залужний абсолютно правий – у Путіна є ресурси закидувати лінію фронту трупами росіян і є ресурси військові та економічні, щоб продовжувати і в 2023 році і за його межами. Про що і написав генерал Залужний з генералом Забродським у своїй статті. Це військова логіка, логіка командувача Збройними Силами України, вона абсолютно справедлива. Ресурси у Путіна є, і якоїсь тотальної поразки у найближчий час не передбачено. Але дальше включається логіка політична, логіка суспільної свідомості. І вона діє у протилежному напрямку і досить навіть швидко, бо на сьогодні вже зрозуміло і очевидно, що блискавичної війни не вийшло. Та і мобілізація означає дуже просту річ – якщо професійна армія не справляється, кадрові військові зазнають поразок, то ненавчені люди справитися не зможуть. Виникає питання: Путін лише недавно казав, що ніякої мобілізації не буде. Це ж пам’ятають, не всі ж акваріумні рибки у Російській Федерації. Він казав, що війна це справа професійних військових, «спецоперація» успішно йде, і тут раз – мобілізація. Значить обманув.

По суті, мобілізація – це визнання поразки. Це все більше розуміє все більша кількість людей. Перш за все, це з самого початку чудово розуміли військові і Генштаб. І багато хто з них виступали проти війни. У тому числі, вони посилали ці сигнали і через відставників – генерала Івашова, полковника Ходорьонка, який довгі роки служив у Генштабі РФ. Вони заявляли, що божевілля воювати зі всім світом. Я впевнений, що генерал Гєрасімов, він очевидно військовий злочинець, але явно не ідіот. Він чудово розуміє, в яку авантюру його підв’язав Путін. У мене має жодних сумнівів, що першій серйозній поразці, наприклад звільнення Херсона, вся ця російська військово-поліцейська вертикаль почне розповзатися. Я більше, ніж впевнений, що у якийсь момент ті ж самі силовики перестануть підтримувати Путіна. І рівно у цей момент з’явиться шанс на цей російський бунт, безглуздий і нещадний. Це просто цитата. Силовики перестануть підтримувати Путіна, бо вони зрозуміють, що йде мова про їх знищення. Їх також посилають на фронт, та ж сама Росгвардія осипає своїми трупами український чорнозем. Очевидно, що ті люди, які сьогодні б’ють протестуючих на вулицях Москви, Санкт-Петербурга і інших міст - вони, отримавши інформацію, що їх товаришів щойно відправили на фронт і вони загинули, через деякий час зрозуміють, що у них є спільний з протестуючими ворог і це Володимир Путін. На моїх очах двічі була ситуація, коли силовики відмовлялися підтримувати законну, здавалося б, владу, це 1991-93 рр. От просто відмовлялися виконувати накази, які їм давали.

Росія офіційно збирає армію зеків: це все частина плану

середа, 30 листопад 2022, 21:32

Наскільки ефективне вагнерівське вербування? І чи легко керувати на полі бою зеками? І чи не обернеться рішення дозволити Пригожину зібрати приватну армію поразкою режиму путіна. Кухар Путіна Пригожин отримав карт-бланш на збір армії із ув'язнених. ПВК...

Смерть Макея- засіб тиску на Лукашенка: чим Кремль залякує "батьку"

середа, 30 листопад 2022, 21:22

Варто зазначити, що останнім часом Лукашенко намагався вести політику, лавіруючи між країнами Заходу і російською федерацією, бажаючи зберегти свою одноосібну владу в Білорусі. 29 листопада у Мінську відбулася церемонія прощання з міністром закордонних...