Московські ультрафашисти тиснуть на Путіна, але він не піддається, бо боїться за своє життя, - Піонтковський

Путін так і не реалізував свій план ракетного армагеддону, про який нас попереджали. Це мало статися 24 серпня. З іншого боку, міністр оборони Росії, військовий злочинець Шойгу подав доволі дивний сигнал – що вони буцімто збирають якось призупиняти свої наступальні дії в силу того, що хочуть продемонструвати відсутній в них гуманізм. І паралельно Путін підписує наказ про збільшення поголів'я вермахту на 137 тисяч чоловік. Що це, на вашу думку, означає?

Указ Путіна про збільшення чисельного складу збройних сил не означає нічого, крім його неготовності проводити справжню загальну мобілізацію, якої від нього вимагають воєнні експерти і, я думаю, керівництво збройних сил. Він боїться соціальної реакції. І це – свідчення того, що не так усе добре зі всенародним схваленням цієї "воєнної операції".

Що стосується погроз ультрафашистської партії з Москви вдарити по штабах, знищити воєнно-політичне керівництво України… Ми були свідками в останні дні перед Днем Незалежності дуже гострої внутріполітичної боротьби всередині путінського режиму, всередині бункеру – між самим Путіним, який відчайдушно добивається перемир'я, припинення вогню, що зафіксує його вже здійснені захоплення, і ультрафашистської партії (з поглядами її українська аудиторія добре знайома, спостерігаючи за воєнним злочинцем Стрєлковим, якого часто демонструють). Оця партія здійснила наступ, було здійснене таке сакральне вбивство російськими спецслужбами дрібної пропагандистки Дарії Дугіної. Її похорон вилився в мітинг із вимогами знищити Україну. Вражають щасливі обличчя батьків Дугіної на цьому мітингу фашистських фанатиків. Вони були щасливі! Їм здавалось, що, пожертвуючи своєю донькою, вони нарешті подіяли на Путіна, який вагався, і він тепер буде втілювати їхню програму.

Але Путін, окрім фашистської ідеї, яка підкорила подружжя Дугіних, що як подружжя Геббельсів – готові би були вбити не одну свою дочку, а хоч і 6 доньок. Але Путіна більше цікавить власна задниця. І він розуміє зараз, що йому термінового потрібно домагатися перемир'я. Тому він не пішов на цю провокацію. Але чому не пішов? Він здійснив злочин. Були вбиті 20 людей в атаці на потяг у Дніпропетровській області. Та на повномасштабні злочини – килимове бомбардування Києва, ліквідація воєнно-політичного керівництва України, яких від нього вимагали ультрафашисти, він не пішов. Тому що він хоче жити.

І оце бажання Путіна жити потрібно експлуатувати Заходу та Україні, готуючи для нього сценарій відходу з політичної арени і, може, із Росії, із збереженням життя. Цими днями я багато міркував на цю тему і мені прийшла в голову така ідея, що непогано би американцям поговорити про це з Китаєм. Китайці можуть вмовити його, він їм повірить – запропонувати забрати всіх своїх дітлахів, коханок, улюбленого друга Ковальчука чи Патрушева, і поїхати в Китай, щоб там заможно жити. В ці дні стало зрозуміло, що це його вразливе місце. Він не хоче долі Каддафі, він розуміє, що цей лом уже грюкає йому в задницю. І мені здається, що при вдалій розмові з китайськими товаришами, які також не зацікавлені в продовженні війни з економічних причин. Вони ж влаштували свій тест. Штовхаючи Путіна на війну, вони керувались словами Лао-Цзи: "Мудрий повинен сидіти на березі річки і чекати, поки труп ворога пропливе повз тебе". Вони чекали, який труп пропливе. Якби Захід, американці не насмілилися надати військову допомогу і Путін переміг би, то перед ними проплив би труп американського ворога. А зараз перед ними явно пливе труп Путіна. Потрібно їх переконати підібрати цей труп.

Я хотів би вас розпитати про історію з покійною Дарією Дугіною. Справді надзвичайно такий непростий момент. Ми розуміємо, що з неї хотіли чи намагались створити фігуру Хорста Весселя. Але якби безпосередньо хотіли вплинути або на Путіна, або на російський соціум, то могли би зупинитись на якійсь значно "прокачанішій" фігурі. Ми розуміємо, що там цілий полк пропагандистів. Але ні – обрали, в принципі, доволі маргінальну персону. І от сталося те, що сталося. Тут дуже тяжко сказати. Можливо, це був сигнал самому Дугіну. Можливо, це був замах на Дугіна. Можливо, це була історія з затягуванням якогось Павліка Морозова – для того, щоб зробити її символічною фігурою і справді підштовхнути до якихось чергових військових злочинів проти України. Хоча їх і без того було скоєно стільки, що просто годі перераховувати.

По-перше, коли ми аналізуємо будь-який теракт на території сучасної Росії, потрібно завжди пам'ятати, що на чолі Росії стоять зараз дві людини – Путін і Патрушев. Вони в 1999 році, щоб прокласти дорогу Путіну до влади, підривали один за іншим будинки зі сплячими жителями – в Дагестані, у Волгодонську, в Москві. Поки їх нарешті не схопили за руку в Рязані і не арештували співробітників Патрушева як терористів. Тоді міністр внутрішніх справ Росії Рушайло з гордістю повідомив, що ми затримали в Рязані терористів, які хотіли підірвати ще один будинок. А наступного дня вийшов Патрушев і з блудливою посмішкою розповів, що "це були навчання".

Це безумовно було так званим сакральним убивством, організованим спецслужбами. Мені здається, що спочатку це планувалося, як попередження Дугіну. Дугін – він маловпивовий. Ви сказали "впливати на соціум або на Путіна". Одна група хотіла покарати Дугіна і попередити всю цю групу ультрафашистів, що чинить свій тиск на Путіна. Але тут Дугін мабуть сам запропонував інше рішення – а давайте грохнемо, зробимо з моєї дочки сакральну жертву. Ви ж пам'ятаєте цю огидну сцену похорону з його промовою. Він сказав: "я поклав свою дочку на вівтар нашої перемоги".

Але ця операція ФСБ провалилася. Ми дізналися, що Путін хоче жити. Так, він ненавидить Україну не менше, ніж сім'я Дугіних. Але він не готовий жертвувати ні своїми дочками, ні власним життям заради цієї ідеї.

І це дуже хороша новина. Він хоче жити і його потрібно підтримати в цьому прагненні. Йому потрібно показати, що для нього єдина можливість вижити – це поїхати геть із Росії, піти з політики. До влади прийдуть такі ж негідники, як і він, які перебувають у бункері. Та ці негідники будуть змушені рахуватись із реальністю і погодяться з колективною вимогою Заході (в тому числі України) – негайний відвід військ на лінії 23 лютого, а вже потім перемовини про повне відновлення територіальної цілісності України. Якщо він поки що до цього не готовий, то потрібно додати нові аргументи – ліквідувати Кримський міст і звільнити Херсон. Я думаю, що це реальне завдання для ЗСУ в найближчі два місяці.

Так, наші Збройні Сили, я думаю, готові реалізувати такий сценарій. Але, повертаючись до історії з Дарією Дугіною, є питання. Ми розуміємо, що і Дугін – не та персона, яка могла би впливати на оцього "колективного гестапівського Путіна". Дугін – це ж не Распутін. І, говорячи про так звану "активнішу зграю", тобто силовиків. Як туди вписується той самий Шойгу. Тому що сигнал Шойгу подав доволі таки непростий. З одного боку він демонструє військову безсилість Росії. Тобто вони не можуть нічого стратегічно нового запропонувати, тому він говорить про "уповільнення" війни проти України. А, з іншого боку, ми розуміємо, що саме Шойгу був відповідальний за різні переговірні моменти. Тобто міністр оборони, який стоїть біля витоків війни (ми пам'ятаємо його путінські рандеву в тайзі) – так-от, він подає такий "пацифістський" сигнал.

Ви знаєте, я з вами згоден, що Дугін – не Распутін. Але і Шойгу – не Распутін. Він такий же нікчема, такий же вплив має на Путіна, як і Дугін, тобто нульовий. Сигнал Шойгу в Ташкенті – це сигнал Путіна. Це остання та тверда крапка, поставлена в його конфлікті з ультрафашистами, які хотіли нав'язати йому масований наліт на Київ і знищення воєнно-політичного керівництва України. Він сказав: "ні, я цього не робитиму, я знаю, що після цього мене вб'ють".

Весь шантаж довкола Запорізької АЕС направлений на те, щоби виправдати крадіжку цієї станції. Вона вже відключена від енергосистеми України. Тепер технічна операція (вона займе може навіть кілька тижнів) – підключення її до систем електропередачі Російської Федерації. Запорізьку АЕС не підірвуть, її просто украдуть. Європа зітхне з полегшенням – нам погрожували радіоактивною хмарою, новим Чорнобилем, а цей «пустунчик» всього лише вкрав Запорізьку АЕС. Такою приблизно буде реакція.

Але це – наша атомна станція. І наші Збройні Сили зроблять все можливе і неможливе для того, щоб вона якнайшвидше повернулася в рідну гавань. І ми розуміємо, що, якщо буде комплексне вирішення бодай правобережного російського угруповання, то без звільнення і Енергодару, і Запорізької АЕС не обійтися.

Все повернеться в Україну – не лише Запорізька станція, але й Крим. Ви помітили, між іншим, новий тон привітання світових лідерів з Днем Незалежності? Всюди підкреслювалось, як абсолютно обов'язкова умова – повернення Криму Україні. Той же Ердоган, який зараз грає з Путіном в певні ігри посередництва, дуже однозначно підкреслив позицію Туреччини щодо повернення Криму.

А ще недавно (дивіться, як швидко летить час!), 16 червня до Києва приїжджали Макрон, Драґі і Шольц з італійський планом миру. План полягав у припиненні вогню і початку двосторонніх перемовин Росії та України про спірні території. При тому Крим навіть не включали в ці спірні території. Думка Заходу дуже швидко змінюється. І, якщо сформулювати ці зміни одним словом, Захід перестав боятися Путіна, перестав боятися його шантажу.

На підтвердження ваших слів є візити президента Польщі Анджея Дуди і прем'єр-міністра Великої Британії Боріса Джонсона до Києва. Буквально кілька хвилин тому ми розмовляли з британським полковником у відставці, відомим військовим експертом Ґленом Ґрантом. Він сказав: ні, це не через те, що, можливо, були якісь гарантії, чи Путін би не бомбардував Київ під час їхнього візиту. Це свідчення того, що вони демонструють зневагу, сміливість і готовність іти на будь-який ризик. Це – справді колосальна, революційна зміна у світогляді провідних західних країн.

У тому, що Польща і Велика Британія є вашими найвірнішими друзями, ні в кого не було сумнівів. Дійсно, цей крок потребував дуже великої особистої мужності. Але це і відображення загального розуміння Заходом – особистість Путіна вже вичислили. Його конфлікт з ультрафашистською партією ще раз показав, що найбільше його цікавить власне життя і власний зад. А імперські амбіції і плани вже на другому місці.

Я би сказав, що візит Дуди і Джонсона – це не лише про сьогоднішній день, але й про завтрашній. Мені здається, що на наших очах відбулася історична подія. Три держави-переможниці в Третій світовій війні – Україна, Велика Британія та Польща – заклали 24 серпня, в День Незалежності України основи нового світопорядку. Після кожної світової війни, а це зараз світова війна, держави-переможниці створюють нову архітектуру безпеки.

Якщо повертатись до конфлікту між фашистами і ультрафашистами, то чому би їм було не піти коротшим шляхом, який свого часу випробував Гітлер, влаштувавши Ніч довгих ножів? Просто в певний момент перебити своїх ворогів з СА. Для чого справді треба було робити якусь таку складну, макабричну комбінацію з Дар'єю Дугіною, замість того, щоб Стрєлков та інші, ота уся "свора", просто розчинились би в повітрі?

Ось, власне, Ніч довгих ножів і почалася. Це правильна аналогія, я також її відразу використав. Стрєлков, Дугін – вони, можливо, будуть залякані.

Давайте почекаємо наступної появи Стрєлкова, в тому числі й на українському телебаченні. У своїх останніх стрімах він висловив дуже симпатичну думку про те, що Путіна необхідно повісити.

От вам і класичний Ернст Рем – фашист, який дорікає Гітлеру тим, що той недостатній фашист. Цей конфлікт рано чи пізно повинен був виникнути. Він просто закодований генетично в будь-якому фашистському режимі. Завжди знайдуть люди, які вважають, що вони більші фашисти, ніж фюрер. От нехай цей конфлікт благополучно розвивається й надалі.

Будемо сподіватись, що цей конфлікт буде лише поглиблюватись. Але, можливо, теперішня фаза насправді просто означає спробу приморозити цю військову агресію проти України, тому що вона вперлась в мужність і готовність наших Збройних Сил давати відсіч. От немає в них тих чи інших методів, треба перегруповуватися, намагатись приморозити в той чи інший спосіб лінію фронту. Тому що відповіді в них нема. Крим запалав – йдеться про російські окупаційні військові бази. А в них відповіді немає жодної. А можливо вона в них з'явиться через три місяці, коли вони підтягнуть нові резерви, в тому числі і ракетні.

Ви абсолютно точно сформулювали. Звідси й з'явився Ердоган з його планом перемир'я. До речі, Путін же заплатив Ердогану за його абсолютно порожні зусилля величезну ціну. Він дав йому повну свободу дій в Карабасі, в Сирії і, як тепер виявилося, і в Лівії також. Путін виводить із Лівії пригожинські частини, залишаючи в Лівії також повну свободу дій Ердоганові. Це показує, в якому відчайдушному положенні він перебуває. Адже це були зовсім порожні обіцянки Ердогана. Що Ердоган зробив? Приїхав у Київ і про щось поговорив. Він же розумна людина, він розумів, що Зеленський відкине ці плани. От вчорашні виступи Зеленського та інших воєнно-політичних керівників – вони продемонстрували з такою різкістю, як ніколи раніше, що жодні перемовини з цим воєнним злочинцем неможливі. Перемовини про капітуляцію можливі лише після того, як українська армія відкине агресора на лінію 22 лютого.

Розумієте, в чому справа, на що сподівається Путін? Якщо за найближчі два місяці оці два смертельні удари по путінському режиму (знищення Кримського моста і звільнення Херсона) не вдасться провести, то конфлікт заморозиться сам по собі. Так, не буде підписана ніяка угода. Але активні воєнні дії з обох боків взимку будуть неможливими. Путін хоче дотягнути ці два критичні місяці, щоб отримати ще кілька зимових місяців для перегрупування.

Але на папері ніхто нічого підписувати не буде. І перемир'я де-факто також не може бути, тому що занадто багато крові пролили російські інтервенти. Тобто Збройні Сили далі будуть наносити ракетні удари, удари "хаймарсами" по ворожих командних і логістичних пунктах. Тобто я собі уявляю, як в місяці листопаді чи місяці грудні буряти починають я вже не знаю кого їсти.

Як ніколи сильну та переконливу політичну підтримку виразили Україні всі великі західні лідери. Масштабна воєнна допомога – 3 мільярди доларів. У новому пакеті дуже багато цікавого. Але найголовніше – це почалося масштабне надання знаменитої норвезько-американської системи "Немес" (протиповітряна та протиракетна оборона).

Однак наразі не видно "хаймарсів". Ми ж бачимо, що 30 HIMARS перевернули ситуацію на фронті, а 100 її би вирішили. Але поки "хаймарсів" немає. Є різні відомості, я не можу відповісти, знаходячись у Вашингтоні – ніхто з американських офіційних осіб не відповідає на питання кореспондентів, чи передали Україні ракети з дальністю 300 км. Ніхто не підтверджує, але й не спростовує.

Оце – два ключових моменти. Не 30, а 60 "хаймарсів" і дальнобійні ракети допомогли би вирішити результат війни в найближчі два місяці, не відкладаючи на весну. Це – головне як політичне, так і воєнне питання.

Шагренева шкіра російської економіки скорочується. Терпіння російських генералів, я думаю, також завершується. Тому що вони переконалися, що не лише Акела промахнувся, але і його генштаб, і його Шойгу, і його Патрушев. Вони продемонстрували власну неспроможність перед своїми ж. І це все, я думаю, також підштовхує Путіна до якихось радикальних кроків. Або повністю присушувати військову компоненту і виводити на якісь переговорні лінії, або переводити країну на військові рейки повністю, я цього би також не виключав.

На так звану тотальну війну Путін не готовий категорично. Ультрафашистські угруповання, які хочуть його до цього підштовхнути, не мають для цього достатньо впливу в суспільстві. Є у них свої люди в силових структурах, бо в іншому випадку того ж Стрєлкова вже би давно ліквідували. Значить, хтось його підтримує і "кришує".

Тому стратегічна перемога України буде точно. Питання в тому, повторюсь, чи буде вона реалізована двома останніми вирішальними аргументами впродовж найближчих двох місяців, чи йому вдасться затягнути свою агонію ще на зиму.

Питання Криму. Як ви думаєте, як взагалі російський соціум сприйняв те, що в Криму запалали окупаційні військові бази?

Для російського соціуму, зокрема, тих, хто має якийсь вплив, дуже важливі і українські атаки, і суттєві зміни західного дискурсу. Адже до останнього часу відношення Заходу до Криму було дуже обережним.

Розділяли – тимчасово окуповані території Донбасу, Луганської і Донецької областей, і Криму. Чомусь так якось…

Це раніше. А зараз нема цієї різниці. Всі говорять про повне звільнення окупованої території України. Ця зміна світового дискурсу незворотня. 6 місяців Путін займався шантажем, погрожуючи то тактичними ядерними ракетами, то вибухом на атомній станції, то якимись неймовірними килимовими бомбардуваннями і ліквідацією українського керівництва. І врешті-решт виявилося, що це – порожній шантаж. Він особисто до цього не готовий. Тим паче, не готове для цього суспільство. І в нього залишається єдиний вихід – поки не пізно, поки лом Каддафі не увійшов у найвразливіше місце фюрера, йому потрібно домовлятись із товаришем Сі про почесне перебування в якомусь монастирі в китайських горах.

Але ж товариш Сі також може обманути його. Він також не виключає подібної історії, тому що, як казали: "Восток – дєло тонкоє"...

Сі вже бачить цей труп, який пропливає по ріці під його ногами. І він прораховує геополітичні наслідки того, що сталося. Всім відомі величезні територіальні претензії Китая на території Росії – від Тихого океану до того, що вони називають "Північне море". Китайський Байкал – це священне для Китаю Північне море.

Навіть не про претензії йдеться. Це – споконвічні китайські землі, так вчать із дитинства маленьких китайців у всіх підручниках. Я якось і сам запитував в китайських колег: "А чому ви є таким стратегічним партнером Росії, а у всіх підручниках оці території визначають як китайські?" Вони кажуть: "Розумієте, ми величезна країна. Мільярд нових підручників із поміняними картами – це непідйомні для нас затрати".

Проблем у Путіна і в Росії дуже багато. Нехай вони починають їх вирішувати з першої – звільнення всіх територій України.