"Москва - всередині нас", - Портников

Найцікавіше - що і нинішнє урядове рішення не здатне змінити суть речей. Тому що справа ж не в прямому перельоті Бойка і Медведчука, а в самому факті їхньої поїздки в Москву і зустрічі з головою уряду країни, яка законодавчо оголошена агресором. Прямий переліт - це просто додатковий комфорт. І саме тому урядовці, які добре розуміють, що таке комфорт, прислухалися до пропозиції Авакова. Але ж до Москви можна потрапити і будь-яким іншим шляхом - через Мінськ, Варшаву, Ригу, Таллінн, як завгодно. А можна і на прямому поїзді Київ-Москва - пропозиція міністра інфраструктури Володимира Омеляна про припинення прямого сполучення з Росією особливого ентузіазму у багатьох його колег не викликала. Та й велика частина суспільства не в захваті ані від припинення прямого сполучення, ані від заборони російських телеканалів, ані тим більше від заходів, які забезпечать нам відхід від "русского мира". Суспільство дозволяє собі масово голосувати за політиків-колабораціоністів, які літають до Москви і політиків-пристосуванців, які вважають, що заходи по боротьбі з імперською русифікацією нашої країни її «розколюють», а не зшивають. І, можливо, ці політики краще розуміють українське суспільство, ніж ті, хто допускає шанс побудови повноцінної і ефективної Української держави?

Тому що якщо сам патріотизм сприймається як імітація державних рішень, то чому не можна літати в Москву - прямо або криво? Якщо зустріч з Медведєвим не призводить до жодних наслідків для учасників - перш за все до політичних і моральних наслідків - то чому не можна з ним зустрічатися? Якщо наявність бізнесу в Росії у неприємного політика сприймається як злочин, а у улюбленого - як маленька українська хитрість, то чому не можна такий бізнес мати? У чому взагалі проблеми?

Справа не в тому, що за п'ять років після початку війни з Росією уряд нарешті дійшов до остаточної заборони прямого авіасполучення з Москвою (хотів би нагадати, що взагалі-то пряме авіасполучення заборонили не ми, а сама Росія, наш уряд лише запровадив санкції проти компаній, що літали до Криму, але це так, до слова). Справа в готовності суспільства жити в святенницькій атмосфері зручного патріотизму - де зручно, роздмухуємо щоки, де незручно - не помічаємо відвертої зради, де хочемо обуритися - "торгівля на крові", де хочемо заробити - «жити-то треба».

Саме така мораль, помножена на політичну доцільність, зазвичай призводить до поразок, до повернення вчорашньої колонії до сфери впливу імперії. Справа не в тому, що в Москву можна злітати. А в тому, що після переговорів з Медведєвим можна спокійно повернутися і залишитися важливим учасником політичного життя країни. І зайняти четверте місце на виборах - до речі, якби Юрію Бойку не завадило б висунення Олександра Вілкула, співрозмовник російського прем'єра зараз майже напевно був би у другому турі виборів разом з претендентом, радники якого пропонують відкласти питання національної самоідентифікації до закінчення війни, яка може не закінчитися за нашого з вами життя. Питання не в тому, прямо або криво літати в Москву. Проблема в тому, що Москва - всередині нас самих".