На Миколаївщині військові застосовують гаубиці, щоб "викурити" ворога з його окопів

152 калібр - як переконливий аргумент для окупантів, наші військові під вогнем знищують цілі батареї ворога. Ворог від безпорадності стріляє по мирних селах - руйнуючи усе, що опиняється на лінії фронту, йдеться в ТСН, передають Патріоти України.

Вибухи у селах на Миколаївщині, що опинились на лінії фронту, цілодобові. «Вони стріляють по селам з важкої артилерії, авіації, ракети та РСЗВ і цілком знищують села», - каже Олександр, який 6 років прожив у Польщі, а коли почалось російське вторгнення, то повернувся до України і пішов на фронт.

Війна на Миколаївщині - це війна артилерії. Окупанти вкопуються у все, що можуть - від посадок до меліоративних каналів. Вибити їх можна звідти лише великим калібром. Важка гаубиця наведена на окупантів - 152 снаряди один за одним летять у бік ворога, туди, де вкопані ворожі панцерники. «Дуже швидко займаємо позицію, у нас є визначений час, впродовж якого ми можемо вести вогонь. Швидко відстрілялись відбій гарматі і покидаємо позицію, бо з того боку у противника теж є артилерія», - пояснює військовий.

Вітер гойдає фіртки, у стінах дірки, перекриття даху валяється за десятки метрів. У селі, що живе на лінії фронту, на вулицях порожньо. Та й самого населеного пункту як такого вже не має, адже снаряди окупантів рвуться щодня.

Микола лишився вдома, хоча знає, що ризиковано, але їхати, каже, нікуди. Дітей відправив за кордон, а сам животіє на лінії вогню. «В підвалі ховаємося, як сильно бомблять село, а так в основному дома. Старенькі сидять в підвалі, там далі хлопець живе, біля нього пенсіонери сидять в хаті, тай ходити толком не можуть», - розповідає чоловік.

Дошкуляє авіація окупантів - бомба влучила прямісінько у навчальний заклад. Усі удари загарбників корегують безпілотники.

Щойно обстріл скінчився, на ганок вийшов дядько Сергій. Він тут у селі з дружиною. Каже страшно, але треба витримати - вірить у перемогу ЗСУ. «Та морально нормально, ми знаємо, що переможемо. Люди тут налаштовані оптимістично всі. Одне одному допомагаємо, не має хлібу, пішли, набрали, не має картоплі – набрали, поділилися. Гуманітарну допомогу привозять, все нормально», - твердить Сергій.

Окупанти несуть втрати і від злості гатять по усьому- по фермерських полях і довколишніх селах, а ще блокують виїзди біженцям з Херсона.

Про якісь закони війни чи конвенції щодо мирного населення тут говорити не доводиться. Пустка і голуби, вони єдині, хто повернувся у це село. На понівеченому бомбою подвір’ї птахи живуть у своєму голубятнику самі. Господарі сюди повернуться ще не скоро.