Не дочекалися ЗСУ кілька годин: Під Ізюмом окупанти вбили батька та сина перед відступом

На Харківщині в селі Діброва під Ізюмом окупанти в ніч на 9 вересня підло розстріляли 49-річного учасника ТрО Арсена Амбарцумяна та його 21-річного пасинка Артема Ніколенка. А вже вдень до села увійшли наші війська. Артем служив на Донбасі, вітчим - у ТрО, передають Патріоти України.

Вікторія Ніколенко весь час прокручує в пам'яті події тієї злощасної ночі з 8 на 9 вересня, коли до їхнього будинку вкотре навідалися "ЛДНРівці" й забрали її чоловіка та сина. Сказали, що на допит, а насправді вже за годину розстріляли їх на околиці села. Вікторія переживає, що не здогадалася того дня вмовити чоловіка та сина втекти до лісу та сховатися. Тоді б вони залишилися живими.

21-річний син Вікторії Артем Ніколенко, незважаючи на такий молодий вік, уже встиг послужити в 92-й бригаді на Донбасі. За словами мами, він не хотів проходити термінову службу, а одразу ж уклав контракт і подався воювати. Був у Авдіївці, трохи поранений, але від госпіталізації відмовився.

А її чоловік, вітчим Артема Арсен Амбарцумян у перші дні широкомасштабного вторгнення Росії пішов до місцевої ТрО. "Стояв на блокпосту на нашому мосту. Коли вже почалися авіанальоти та бомбардування Ізюма, стало зрозуміло, що вони з автоматами нічого не зможуть вдіяти проти літаків. Разом із іще двома бійцями чоловік переправився через Інгулець і повернувся до нашого села. Разом із Артемом лісами вони провели хлопців у потрібному їм напрямку. Так вони й пішли. Знаю, що один із його товаришів зараз у полоні, а про долю іншого мені нічого не відомо", – розповідає Вікторія.

Сказали, що везуть на допит

Вже 9 березня в їхньому районі з'явилися окупанти – тут були і росіяни, і представники "ЛДНР". Найбільше в селі лютували "луганчани". Вікторія зуміла відправити свою старшу дочку за кордон, бо дуже боялася за неї, окупанти вже цікавилися дівчиною. Про те, що вони чинять із українками, Вікторії було добре відомо.

Загарбники розташувалися в місцевій школі. Навчальний заклад вони повністю розграбували. Вивезли звідти всі комп'ютери, техніку, а парти використали на дрова.Хтось із місцевих жителів таки розповів, що в родині Вікторії є і колишній боєць АТО, й учасник ТрО.

Першого разу Артема й Арсена схопили й кудись відвезли ще навесні. А вдруге приїхали вже 5 вересня. Три дні жінка не знаходила собі місця, а 8 вересня до обіду син і чоловік повернулися.

"Вони нічого не розповідали – знали, що я дуже переживаю. Я бачила, що в обох ноги були не те що сині, а чорні від побоїв. Також були сліди від тортур струмом, а чоловіка ще й обливали водою. Син потім сказав, що його підвішували та били струмом.

Але син поводився спокійно, посміхався. Пішов помився, перевдягся, сходив до своєї дівчини. А чоловік сидів удома. Він мені сказав, що по них іще можуть прийти, тому їм сказали залишатися вдома. Гадаю, їм пригрозили, що якщо вони сховаються, то вб'ють нас. Якби він тоді розповів усе, ми змогли б утекти, сховатися десь у лісі, вони б нас не знайшли. Але ж хто знав! Зв'язку тоді не було, ходили чутки, що ЗСУ вже в Балаклії. Але окупанти казали, що нікого сюди до села не пустять", – згадує Вікторія.Розстріляли в лісі на околиці села

Арсен навіть не став знімати одяг на ніч, ніби передчував, що за ними знову прийдуть. Так і сталося. Вікторія розповідає, що вже опівночі до воріт під'їхали люди в російській військовій формі й масках.

Їх було шестеро. Двоє залишилися стояти за воротами, інші зайшли на подвір'я. Арсен вийшов, його вивели надвір, про щось говорили. Потім він забіг у будинок і сказав: "Тьома, збирайся, знову треба їхати".

"Я почала питати: "Чому забираєте серед ночі, хіба не можна вранці?" Вони сказали, буцімто приїхав "прокурор", який має їх допитати. Казали, що вони не одні такі, мовляв, багатьох відпустили, а тепер їх збирають для цього "прокурора". На моє запитання: "Ви їх не вб'єте?" вони похитали головою, типу, ні", – розповідає жінка.

Чоловікам одягли мішки на голови, посадили в машину й відвезли. Більше їх живими ніхто не бачив.А вже вдень у Діброву увійшли українські війська. Наступного дня до будинку під'їхав староста села й повідомив, що на околиці знайшли в лісі два тіла. Один із загиблих схожий на Арсена. Обох застрелено в голову, очі зав'язано українськими рушниками.

Брат Арсена поїхав подивитися, а коли повернувся, повідомив, що це Арсен і Артем. Схоже, що вбили їх практично відразу, як забрали – мешканці будинків по сусідству з лісом чули постріли близько першої години ночі.

Зараз Вікторія залишилася сама з 12-річною донькою, 5-річним онуком і літньою мамою. Жінці дуже тяжко як матеріально, так і психологічно. Все в будинку нагадує про загиблих чоловіка та сина.

"У Арсена й Артема були добрі стосунки. Чоловік дуже за нього переживав, коли син воював на Донбасі. Сам він раніше працював на залізниці, потім у лісі. Без діла ніколи не сидів. А Артем мені весь час казав, що українські війська обов'язково повернуться й тоді він разом із ними поїде воювати. Але так і не дочекався", – зітхає Вікторія.