"Не думаю, що цього разу шанси на війну більші, ніж у 2014 році. Але ризики більші саме зараз, бо йдеться не просто про якийсь локальний конфлікт", - екс-розвідник КДБ

Президент Росії Володимир Путін не готовий піти на широкомасштабне вторгнення, а ситуація в Україні стала епіцентром геополітичної боротьби між Китаєм та США. Американці зацікавлені у підтримці України як свого союзника, тому що у разі захоплення України Росією існує ризик загострення навколо Тайваню - чий статус має вирішальне значення у глобальному китайсько-американському суперництві. Про це в ефірі програми " Руно" на Апострофі TV розповів колишній радянський розвідник українського походження, майор закордонної розвідки КДБ у 1980-1990 роках Юрій ШВЕЦЬ, передають Патріоти України.

– Я давно не пам'ятаю, щоб було стільки зустрічей та комунікацій на найвищому рівні між владою України та владою інших країн. До чого все це веде?

– Це говорить про те, що до питання концентрації російських військ на українському кордоні та можливості великої війни на Заході (у США та в Європі) ставляться з великою серйозністю. Чого не було взимку у лютому 2014 року, коли сталася анексія Криму. Такого ніхто не очікував, я сам був у Вашингтоні та спостерігав це все по телевізору. Всі були шоковані, не могли повірити в те, що відбувається.

Зараз, коли заздалегідь отримана інформація про підготовку до великої війни, Америка та західна Європа з власних внутрішніх міркувань не можуть допустити нової інтервенції Росії в Україні навіть гіпотетично.

Для Америки це насамперед питання великої геополітики. Відомо, що адміністрація Байдена проголосила головним своїм суперником Китай і несподівано Україна опинилася в епіцентрі цієї великої стратегії. Тому що якщо Росія вторгається і захоплює Україну, то наступною буде Тайвань. І тоді цю "велику війну" між США та Китаєм буде програно вже зараз. Тобто від України, що несподівано так вийшло, залежить вся конструкція світобудови в цьому столітті. Ось цим і пояснюється серйозність ставлення до цього питання.

– У Києві вже були прем'єр Великої Британії Борис Джонсон та президент Франції Еммануель Макрон. Чи означають ці переговорні процеси те, що рівень небезпеки зараз вищий, ніж у 2014 році, коли так не реагували?

- Дивлячись, що ми маємо на увазі під рівнем небезпеки. Особисто я вважаю, що війни не буде, точніше великої війни не буде. Путін здатний на якісь гидоти, сутички, але масового кровопролиття, танкових колон – цього не буде.

Я ще з розвідки згадую, що кожну операцію планували насамперед за найгіршим варіантом, потім другий план – найкращий варіант, і нарешті середній – найімовірніший. Я планую більш ймовірно. Але США, Європа і, сподіваюся, Україна теж, зобов'язані планувати за найгіршим варіантом, бо якщо буде велика війна, то це буде жахливо для України.

Я не думаю, що цього разу шанси на війну більші, ніж у 2014 році. Але ризики більші саме зараз, бо йдеться не просто про якийсь локальний конфлікт, хоча він у Європі сам по собі жахливий, йдеться взагалі про глобальну стратегію, про те, хто і як керуватиме світом у ХХI столітті. І Україна опинилася в епіцентрі всього цього.

– Чи може Путін після таких загроз і шантажу у бік НАТО не напасти? Після цього до нього ніхто не буде серйозно, а він такого ставлення, напевно, не терпітиме.

– Я з вами посперечаюсь. У цієї людини вже 20 років у руках уся пропагандистська машина, і вона зробить із неї переможця всередині країни, який усіх переграв незалежно від того, що вона робить. Нехай він тисячу разів провалиться, але всередині Росії він буде героєм. А за великим рахунком те, що він затіяв із листопада - це все внутрішні проблеми.

Ще кілька місяців тому в РФ планували транзит влади від Путіна до ручного наступника. Але події в Казахстані показали, що для Путіна безпечної пенсії не буде. Він повинен залишитися при владі до кінця своїх днів, тому він і затіяв цей захід. І ціль у нього така: якщо якимось дивом йому вдасться отримати від американців та європейців якісь поступки – то кремлівські засоби масової інформації оголосять російському народу, що наш великий Путін без жодного пострілу виграв "холодну війну-2" і він буде до кінця життя президентом.

Якщо він нічого не отримає – тоді російські ЗМІ оголосять, що напруга велика, коней на переправі не змінюють, тому знову треба обрати Путіна. Тобто йому треба тримати ситуацію у напрузі до 2024 року.

А щодо збереження його обличчя, нещодавно були слухання в Конгресі з приводу загострення, і багато хто говорив, що Путіну треба щось дати. Вважаю, що це дуже неправильна постановка питання. Те, що він робить зараз — це нахабство Шарікова, що розперезався, відбився від рук. І чим більше ти йому даєш, тим далі він піде в рознос. Зараз ти йому даси, а він за три місяці знову прийде тощо

Достатньо того, що йому вже дали, а це можливість контролю за озброєннями, причому на взаємній основі. А далі нехай працюють "путінські" засоби масової інформації, які його репрезентують героєм. Є безліч варіантів, як він може відкотити. І поки його ЗМІ сурмлять про те, що "ми вам усім покажемо путькіну мать", насправді його найближче оточення шукає шляхи відкату назад.

То в РФ кричали, що "Україна - це десяте питання, а найголовніше у нас НАТО. НАТО має відкотитися і таке інше". Потім Рябков заявив, що "нам достатньо, якщо американці візьмуть на себе зобов'язання не голосувати за ухвалення вступу України до НАТО, і нам буде нормально". Після цього вони знову почали кричати: "Питання в НАТО, Україна – справа десята". Насправді те, що їх задовольнило б, це якби американці дали письмові гарантії, що в найближчому майбутньому Україна не буде прийнята до НАТО.

– Але ж цей ультиматум не спрацював. Від усіх почули чітке "ні". А риторика РФ яка була, якщо цей ультиматум не приймуть, то далі буде розмова зі зброєю.

- Це звучало так: "інакше буде як учора". А що ж учора було? Вчора втерся і пішов спокійно. І на цьому все скінчилося.

Ви зрозумієте, його зброя є блефом. Ось кричать, що Путін КДБшник, продумав КДБшну операцію. У КДБ він був ніхто і в жодних суттєвих операціях не брав участі. Весь його оперативний почерк та досвід — це те, що він дізнався у першій половині 90-х у Петербурзі, коли там були гангстерські війни між двома угрупованнями. Тобто це гангстер, це ОЗУ (озброєне злочинне угрупування, - "Апостроф"), до якого треба ставитися відповідно. Якщо один раз моргнеш чи даси йому поступку – все, тобі кінець.

І в мене склалося враження, що у Вашингтоні це нарешті зрозуміли. І я дуже сподіваюся, я просто не уявляю, що йому почнуть давати якісь письмові гарантії. Тому що письмові гарантії щодо неприйняття України до НАТО – це означає розтоптати принцип "відчинених дверей" в Альянсі. Я не уявляю, як американці або європейці могли б це зробити.

- Ви кажете, що у Вашингтоні розуміють, що на шантаж іти не варто. Але Макрон каже, що потрібно Росії піти на поступки і дати те, чого вона хоче. Звідки такий дисонанс?

- Не зовсім так. Їх треба уважно слухати. Макрон на загальних брифінгах говорив заїжджені фрази, за якими нічого не стояло зовсім. Наприклад, "треба дотримуватися інтересів усіх сторін". А хто проти? І інтересів Європи, і України, і Росії треба дотримуватися. Давайте дотримуватися. Ось зараз ми з вами сидимо і дотримуємося.

У Макрона вибори у квітні, йому потрібно бали заробляти. А у Києві, я дивлюся, звертають увагу на якісь негативні дрібниці і іноді їх перебільшують. Я маю на увазі розмови про те, що в НАТО розбіжності йдуть між Німеччиною, Францією та іншими членами Альянсу.

Насправді НАТО зараз єдине як ніколи після краху Радянського Союзу. Це єдина команда, де кожна країна грає роль. Якщо, не дай Боже, станеться ця агресія, жодних сумнівів у НАТО не буде – викотять усе, що підготували для Путіна, і це вдарить по Росії.

– У Києві вважають, що Франція та Німеччина спільними зусиллями дотиснуть Зеленського виконати Мінські угоди.

– Україна зараз в унікальній ситуації, якої не було, мабуть, за все її існування. Результат боротьби ХХІ століття залежить від України. Це не означає, що треба стати у позу та уявити себе вершником світу, але скористатися цією ситуацією на благо країни просто необхідно. Ніхто зараз Україну не змусить робити те, що проти її національних інтересів. Тим паче, в України є весь арсенал, щоб поставити на місце агресора, що зарвався.

Наприклад, Україна досі офіційно ні в ООН, ні в інших міжнародних організаціях не порушила питання про те, що згідно з резолюцією 3314 від грудня 1974 року, дії Росії в Криму та східній Україні – це агресія.

Тобто Україну ніхто не зможе змусити робити те, що суперечить національним інтересам. А головне те, що вже було підтверджено американцями та європейцями, що жодні Мінські домовленості не повинні суперечити питанню суверенітету та територіальної цілісності України. А тут трактування широченне. Мінські домовленості — це процес, а не якісь конкретні статті, які вирубані у граніті та їх треба виконувати. Це процес, у якому можна говорити скільки завгодно. Ось Україна має стояти на своєму, а решта нехай танцюють – я так це бачу.

– Щодо союзників. Росія явно бачить своїм союзником Китай і дуже показовою була перша особиста зустріч з початку карантину Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна. Наскільки паритетні їхні стосунки?

– Це стосунки великого господаря та його васала, хана та васала московського чи імператора та васала. Це остаточне перетворення Росії на сировинний придаток Китаю, причому на вбивчих для неї умовах. Ви знаєте, що Росія продає Китаю газ за найнижчою ціною у світі? Приблизно у сім разів дешевше, ніж Європі. І ось на їх зустрічі, що вони там нового підписали - це будуть такі самі домовленості. Те, що Путін там підписав - це плата за "кришу".

А тут вийшло, що Путін заварив цю кашу, не спромігшись обговорити попередньо питання з Китаєм. А для нього це найважливіше питання, чому він і поїхав до Пекіна, яке полягав у наступному: якщо почнеться конфлікт і Росія потрапить під страшні санкції Заходу, Путін хотів отримати гарантії, що Китай візьме на себе компенсацію фінансових та економічних втрат Росії внаслідок цих санкцій. Він не отримав жодних обіцянок щодо цього.

Більше того, за кілька днів після зустрічі лідерів РФ та Китаю, читав аналітику китайських ЗМІ щодо відносин Китаю, Росії та України. І в питанні, чий бік у разі конфлікту займе Китай, посилаючись на офіційні особи Китаю, відповідь була: жоден бік.

Китайці хочуть підтримувати відносини з двома країнами одночасно, бо обидві є їхніми стратегічними партнерами. З Росією зрозуміло, а Україну вони сприймають своїм найважливішим союзником, тому що 80% імпорту зерна з-за кордону в Китай надходить з України. А продовольче питання одне з найгостріших у Китаї.

І для оборони Китаю Україна постачає багато комплектуючих для літаків, танків, ракетних есмінців та іншого. І нарешті, географічне положення, яке розкішно вписується в "Єдиний шлях". Тобто Китай не дасть благословення на наступ на Україну.

Таким чином, із Заходу проти Путіна виступають єдиним фронтом, з південного сходу Туреччина, і нарешті Китай. Це фактично фіаско.

Китай не визнав анексію Криму та офіційно підтримує територіальну цілісність України. І був дуже показовий момент із Казахстаном, коли ОДКБ відправили війська, Пекін шикнув і за два дні ОДКБ згорнули свої сили.

Питання про сепаратизм і питання про анексію території для Китаю дуже болюче, тому влада України має максимально використати цю ситуацію. Тобто Путін зараз фактично один, і я не бачу, як він у цій ситуації може наважитися напасти. Тільки якщо він і його найближче оточення не збожеволіють.

– Військові російські теж можуть виступати проти війни, враховуючи ту підтримку та кількість зброї, яку нам надали західні партнери. Наскільки Путін враховує їхню думку та думку свого оточення?

- Якщо він зовсім не збожеволів, адже справа то кепська. Ви зауважили, що Путін ніколи не бере на себе відповідальність за дуже кепські справи? Наприклад, коли підводний човен "Курськ" потонув, він зник на кілька днів. І тут ухвалювати рішення самому, взяти на себе відповідальність перед усім світом, розуміючи, що всі війни завжди йдуть не так, як їх замислювали. Тому він повинен продумати варіант відходу назад, і я думаю, що він має поговорити зі своїми військовими.

З військової точки зору розпочинати цю війну — безумство. Нещодавно генерал-полковник, колишній помічник двох міністрів оборони Радянського Союзу, полковник Генерального штабу у відставці Леонід Івашов написав листа, в якому публічно різко висловився проти можливої агресії Росії.

Кар'єра цієї людини припускає, що він дуже обережний чиновник, який завжди знав, звідки дмуть вітри в кабінетах вищого керівництва, як треба поводитися з тим чи іншим начальником. Тобто просто так на амбразуру з такою заявою він не пішов би. Це відображає думку дуже сильних, впливових людей, які можуть його захистити від можливих негативних дій Кремля у відповідь на його демарш.

– Ви говорили, що, не дивлячись на роботу в КДБ, Путін не здатний на складні стратегічні завдання?

- Він жодними завданнями не займався, він займався картотекою, у них там був Будинок офіцерів, де він був завклубом. Вони там перебирали картотеки осіб, котрі подавали на візи - от і все. І у проміжках пили пиво - от і вся операція. Тобто ніякими агентами він не керував, він сам не був агентом.

І прийшов до влади не він, прийшов до влади Комітет державної безпеки – ті люди, які разом із ним були присутні у цих гангстерських війнах у Петербурзі, і вони з собою принесли цей оперативний почерк. Вся державна система, яка зараз є — це Mafia State.

Ось як авторитети керують ОЗУ, приблизно так Путін керує Росією. Адже в нього вся система побудована на тому, що він сконцентрував усі фінансові потоки у своїх руках та найближчого оточення. Відповідно вся політична та економічна система націлена не на розвиток держави, а на збереження їх при владі до кінця. Це вбиває країну. Кожен день його перебування при владі — це черговий цвях у кришку труни його путінського режиму.

– Усі звертають увагу на те, що Путін сидів один на відкритті Олімпіади, згадують довгий стіл із Макроном, є інформація, що російським чиновникам потрібно пройти два тижні карантину перед зустріччю з російським президентом. Чого він боїться?

- Це говорить про те, що у нього зі здоров'ям погано, причому йдеться не про застуду, все серйозно погано. Коли йому скоротили кількість членів делегації під час візиту до Пекіна до шести осіб, це мало не катастрофа була. Путін в усі ці закордонні поїздки везе із собою біотуалет, тобто потрібні люди, які тягатимуть за ним цей біотуалет. І хто це робитиме, якщо скоротили делегацію з 25 до 6 осіб? Міністр закордонних справ Лавров та помічник Ушаков тягатимуть за ним туалет?

- Це якась алегорія?

- Жодної алегорії, це справжнісінький біотуалет. Була історія, коли під час однієї з поїздок за кордон Леоніда Брежнєва ЦРУ зняло номер у готелі під його номером. Справа в тому, що Брежнєв тоді був серйозно хворий, а американські агенти намагалася отримати по стоках каналізації зразки продуктів його життєдіяльності, щоб встановити, чим він хворий.

І ось Путін скрізь за кордоном возить із собою біотуалет, щоб не було визначено, на що він справді хворий. Це не жарт, це те, що є насправді. Ви подивіться на його фізіономію - вона ж опухла, не зрозуміло чи то від уколів, чи ботокс розпливається. Це хвора людина.

А що він несе? Я послухав, як він при Макрону погрожував війною, якщо Україна вступить до НАТО. Це мало не ядерна війна. Єдина дієва політика щодо Путіна — це залізний кулак перед його носом. Це те, що він розуміє.

– Як багато заходів безпеки вживає Путін?

– Безумовно, завжди до Кремля надходили продукти із перевірених місць. Їх завжди на місці перевіряли і за Сталіна, і Брежнєва, і Хрущова. Але у Путіна просто параноя. Ось нещодавно він до Петербурга приїжджав і там покладав квіти на Піскарівському цвинтарі. Все це перегородили. Люди, які пережили цю блокаду і які прийшли туди вшанувати пам'ять - їх усіх видворили за межі цього цвинтаря для того, щоб він туди зайшов один. Це параноя. Це, до речі, свідчить, що людина боягузлива. Я не бачив такої параної з боку президента США, незважаючи на його вік. Я вже не кажу про Бориса Джонсона чи Макрона. Це просто боягуз, який тремтить над своїм життям.

І він ще каже: "А ви не боїтеся розпочати війну?". При першому ж звуку пострілу він заб'ється під ліжко і там сидітиме поки ця війна не закінчиться.

– У Лівії знайшли партію гашишу із портретом Путіна. На тлі цього згадую про велику партію кокаїну, виявлену в російському посольстві в Буенос-Айресі. Ще була інформація про початок кар'єри Володимира Путіна в Петербурзі, що після розвалу Союзу став головним вхідним пунктом наркотиків у Росію, з подальшим транспортуванням до Європи. Називали суми по 20 тисяч доларів, які особисто Путіну давали за необхідні документи, а курирували це представники спецслужб КДБ. Це правда?

- Звичайно, правда. Я перший публікував цю інформацію із задокументованими даними. У 1992 році в Петербурзі було відкрито філію західної німецької компанії, її заснував виходець із Ліхтенштейну. Компанія називалася SPAG, а очолював її "нічний губернатор" Петербурга Володимир Кумарін - на той час найвпливовіша людина у місті, а Путін у нього був радником. І Путін офіційно був у цій організації радником, аж до виборів у президенти.

Так ось ця організація SPAG займалася транспортуванням колумбійського кокаїну та відмиванням грошей колумбійського наркобарона Фабіо Очоа та наркокартеля Калі. Ось ці хлопці там стояли біля основ цього.

Що сталося у Буенос-Айресі? Російське посольство – це режимний об'єкт, де є резидентура ФСБ, СЗР, ГРУ. Вони стежать за безпекою, там кожен кут будівлі має просвічуватись, там не повинно бути нічого стороннього. І той факт, що там лежали ці валізи, свідчить про те, що це був спільний бізнес МЗС РФ, СЗР, ФСБ та ГРУ. І це лише в одній країні.

Причому Аргентина ніколи не була відома виробництвом кокаїну. Тобто її зробили транзитним каналом постачання з Колумбії, Центральної Америки, Мексики. У мене таке враження, що Аргентина є не єдиною країною для операції російського посольства. Напевно, в інших латиноамериканських країнах те ж саме.

Адже після скандалу, як наркокур'єр до Аргентини прилетів Микола Патрушев. Це унікальний випадок в історії людства, коли наркокур'єром виступає Секретар Ради нацбезпеки Росії, який прилетів літаком із президентського загону, щоб забрати партію коксу, яку мало не конфіскували поліцейські Аргентини.

Ось така держава. Тому коли мені кажуть, що Путін тільки сидить і думає про те, щоб відновити Радянський Союз і готовий піти на війну і поставити своє життя на карту – ось знаючи все це, чим народ живе насправді і чим займається – якось у мене викликає сумнів.