"Обмотали Женічку простирадлом, потім ковдрою та плівкою, щоб земля на обличчя не попала": Жінка з Київщини розповіла, як окупанти вбили її сина і як сама його хоронила

Досі стають відомі нові подробиці звірств окупантів в Київській області, де наприкінці лютого та навесні точились запеклі бої. Однією з таких болючих історій поділилась на своїй сторінці у фейсбуці журналістка Ганна Мамонова, передають Патріоти України.

«Зоя Миронівна не може повісити чорну стрічку на портрет сина Євгена. В хаті разом з нею живе маленький онук Дмитро. Він не хоче чути, що дядя Євген загинув. У дитини істерики. Став погано розмовляти. 7 березня Королівку накрило «чимось»: градами чи ще якоюсь дрян"ю. Обстріл був о шостій ранку.

— Хата трясеться, все свистить, світиться. Ми на підлогу і поповзли у підвал. Спустилися, а донечка каже: «Мамо, Женя де?» Я назад у кімнати, а синочок на підлозі, у голові дірка. Ззаду. Кров.

— Коли обстріл вщух, ми Женічку винесли у бесідку. Я його помила, вділа. Пішла копати могилу у садку в смородині. Сусід прийшов, допоміг. Зять прибіг. Його під час обстрілу поранило — дитину собою закрив. Обмотали Женічку простирадлом, потім ковдрою і плівкою, щоб земля на обличчя не попала. І так віднесли у могилу. Женя — 185 см росту, втрьох несли. Як у могилу поклали, то ще залізом накрили, щоб собаки не розрили. І згори ванну поставили".

Після евакуації вціліла родина жила у Житомирській області. Повернулися додому у квітні. Перепоховали Євгена. Це, за словами журналістки, сталося на 40-й день, як його вбили та на сьому річницю смерті його батька.

«У цей саме час двоюрідна сестра Зої Миронівни — Ольга Станіславівна — перезахоронювала сина Олександра, якого катували і розстріляли у потилицю. Його знайшли з грудкою землі у руці. Родина вирішила, що він її взяв, бо хотів вмерти, не витримуючи страждань».

Євген загинув о шостій ранку. Не прокидаючись. Перед сном він сказав мамі: «Ви стільки робите для нас, що кращої матері я не знаю».