Під час окупації Київщини поранена жінка змогла виштовхати із розстріляного авто дітей, ще троє людей із нього згоріли

Вони тільки повернулися зі Львова, де Олесі робили операції на розірваній руці. Тепер вона дуже хоче подякувати тим, хто допоміг зберегти життя. За вікном авта розбомлені мости і вже позеленілі - зруйновані помешкання. Такими Олеся їх бачить вперше і згадує той день - 25 лютого. «Бабахкає з усіх сторін. Ми не знали про росіян, ми тільки чули, що все частіше і більші вибухи», - розповідає вона.

Разом із іншими Леся з Кірою намагалися виїхати на авто з окупованого Демидова. І на захопленому блокпості потрапили під обстріл. «Мене зразу напевно кантузило. Знаєте, як апарат в лікарні, коли людина помирає, то такий звук, як пищить. Такий самий», - розповідає жінка.

Ні дихати, ні думати, ні ворохнутися. «Думала, це все. Бачу, що салоном літають вогнеки. Моя куртка розлетілася на пір’я. Мені почало пекти і я почала гладити по голові – це були і скло, і осколки. А потім я побачила, що водій і його дружина Сніжана уже схилили голову. А ще мама Тімура почала телефонувати чоловікові. Каже: «По нам стріляють, я люблю тебе». Встигла попрощатись», - розповідає про пережите жінка.

Із шести людей - вижило троє: із машини на ходу Олеся виштовхнула трирічного сина подруги. Після вистрибнула разом із Кірою сама. « Зразу не зрозуміла, що в мене розірвана рука. Як онімівша. В мене працює тільки лікоть. Тут не працює нічого. Біопротез – це моя рука. В Кіри на ножках, в неї були булі носочки, кров. В неї осколочки досі в ніжках , бо поки не можна дістати. Можна задіти важний сосуд», - розповідає Олеся.

Посеред дороги їх підібрали інші люди, відвезли до сусіднього села. Там під звуки канонади, стікаючи кров'ю, Олеся ще ніч пролежала у підвалі. «Вони мені не давали відключитися, давали солодку воду. Я розуміла, що мені не довго залишилося, я молилася, молилася, молилася», - пригадує вона.

На ранок приїхали рятувальники. Про зустріч із ними Леся мріяла, поки лікувалася, адже дуже хотіла подякувати тим, завдяки кому лишилася живою.

Тоді група рятувальників була з Бородянки, але від 24 лютого працювали усюди, куди під час окупації не могли дістатися колеги з інших містечок.

Далі була лікарня у Бородянці, куди за першою медичною допомогою Олесю привезли рятувальники. Поруч скидали авіабомби, беззупину гатили зі зброї, а після окупанти увіврвалися і до самого медзакладу. Жінка приїздить і сюди, дякую лікарям, які рулюючи її життя, змушені були відрізати палець.

А медсестра Юлія просиділа поруч, поки Олесю не евакуювали до Львова. Тоді, обидвоє згадують, порятували довгі розмови про те, як вони обов’язково житимуть після перемоги.

«Ти так боялася, а мені було теж так страшно, а я думаю, що не можу тобі страх показувати. Вона взагалі сильна, молодець. мало того що свою донечку врятувала, ще й подружки сина», - каже медсестра.