Підіграє Путіну: “Миротворчий” підхід Трампа до війни РФ проти України досі приніс більше шкоди, ніж користі, - Bloomberg

Угода президента США Дональда Трампа щодо закупівлі російського дизельного пального є обурливою з морального погляду: вона винагороджує агресора, який тероризує українські міста за допомогою дронів і ракет, водночас караючи жертву за опір. Економічні вигоди для Америки від цієї угоди будуть, у кращому разі, незначними. Насамперед ця угода, на жаль, свідчить про глибші провали в політиці Трампа щодо України. Президент США, можливо, щиро прагне завершити цю війну, але його стратегічна обмеженість і недисциплінованість постійно ускладнюють це завдання, пише у статті для Bloomberg оглядач Гел Брендс, передають Патріоти України.

Деталі угоди викликають розчарування. США погодилися тимчасово скасувати санкції, щоб Росія могла негайно вивести на ринок близько двох мільйонів барелів дизельного пального (загалом передбачено близько 13 мільйонів барелів), сподіваючись знизити ціни на заправках перед проміжними виборами наступного місяця. Незрозуміло, чи полегшить ця угода тиск на світових ринках, оскільки обсяги пального, про які йдеться, є відносно невеликими, а справжньою проблемою є війна Трампа з Іраном.

Однак угода Трампа з РФ матиме стратегічні наслідки, адже послабить тиск на Захід щодо скорочення закупівель російських енергоносіїв. Вона загрожує звести нанівець спроби Європи переконати президента США в тому, що саме Росія, а не Україна, є головною перешкодою на шляху до миру. Крім того, угода створює абсурдний сценарій, за якого Трамп наповнює скарбницю неофашистської автократії, водночас караючи Україну за те, що вона в межах кампанії самооборони завдає удару по воєнній економіці РФ.

Група сенаторів США з обох партій уже засудила цю угоду. Трамп виступив на захист домовленостей та оголосив про уявне “енергетичне перемир’я” між Україною та Росією.

Незалежно від того, чим закінчиться цей епізод, він ілюструє, як передвиборчі мотиви й економічні наслідки війни з Іраном впливають на зовнішню політику США в регіонах за межами Близького Сходу. Це також дає уявлення про труднощі, з якими стикається Трамп у спробах покласти край війні РФ проти України.

Трамп, можливо, щиро обурений вбивствами. У нього є вагомі стратегічні мотиви для пошуку мирної угоди на тлі потенційної “вічної війни” в Перській затоці та зростання загрози з боку Китаю в Тихоокеанському регіоні. Але підхід президента США до миротворчості досі приніс більше шкоди, ніж користі.

Якщо бути об’єктивним, реалістична стратегія дійсно мала б включати деякі ініціативи Трампа, наприклад, тиск на європейців, щоб ті взяли на себе більшу відповідальність за надання допомоги Україні. Вона також передбачала б непублічні заклики до уряду президента України Володимира Зеленського визнати, що Києву не вдасться відвоювати всі тимчасово окуповані території або стати членом НАТО, вважає оглядач.

Однак інша частина цієї стратегії передбачала б узгоджене посилення санкційного тиску на Росію, послідовну підтримку каральної кампанії України з ударів по території супротивника, а також рішучі заходи, щоб переконати Путіна в тому, що він не може просто перечекати, поки Захід перестане підтримувати Київ. У цьому плані результати невтішні.

З часу своєї сутички із Зеленським в Овальному кабінеті в лютому 2025 року Трамп неодноразово публічно конфліктував з українським лідером і погрожував припинити розвідувальну та військову підтримку з боку США. Він вступав у суперечки з європейськими союзниками не лише з обґрунтованих причин (розподіл навантаження), а й через суперечливі ідеї (придбання Гренландії). Його адміністрація іноді ставала на бік Росії та намагалась вплинути на європейські вибори. Також США можуть вивести частину своїх військ із континенту саме тоді, коли гібридна кампанія Москви набирає обертів. Трамп і його помічники, здається, хочуть відновити співпрацю з Москвою, щойно ця “надокучлива війна” РФ проти України закінчиться.

Все це, безсумнівно, підштовхнуло Путіна до думки, що він зможе “роз’єднати” США з Україною та Європою, якщо проявить достатньо терпіння. Це додає російському диктатору впевненості, що він зможе виграти битву у Вашингтоні, навіть якщо йому не вдасться перемогти на полі бою на Донбасі. Навіть коли адміністрація Трампа прагне миру, вимагаючи значних поступок від України, Москві цього мало.

Миротворча кампанія Трампа щодо України виявилася контрпродуктивною і підкреслила дві його найгірші стратегічні помилки.

По-перше, Трамп постійно неправильно визначав джерело глухого кута. Здається, президента США більше дратує наполегливість України у прагненні вижити як незалежна держава, ніж одержимість Росії знищити цю незалежність. Трамп наполягає, всупереч усім доказам протилежного, що Путін прагне миру більше, ніж Зеленський.

Такий погляд, можливо, відображає притаманне Трампу мислення в категоріях “сфер впливу”: менші держави мусять поступатися більшим. Але це засліплює Трампа і не дає йому побачити, що Путін прагне капітуляції України як частини свого ширшого геополітичного наступу на Захід. Російський диктатор відступить лише тоді, коли ціна його наполегливості стане занадто високою.

По-друге, президент США, який віддає перевагу швидким рішенням, не може впоратися з важкою роботою над стратегією. Миротворчість у війні РФ проти України ніколи не була легким завданням. Вона вимагає вмілого поєднання тиску та дипломатії щодо Москви, збереження західної солідарності й одночасного руху в напрямку незадовільних компромісів.

Але Трампу бракує терпіння для ретельного, скоординованого державного управління, також президент США зневажає консультації з союзниками. Тому він неодноразово пропонував непродумані мирні ініціативи, які викликають паніку в Києві та Європі, але не здатні вплинути на Путіна.

Тепер Трамп уклав угоду щодо дизельного пального, яка принесе незначні економічні вигоди для США, але спричинить серйозні стратегічні втрати. Трамп погрожує відмовитися від підтримки України, якщо та не припинить кампанію ударів по російських енергетичних об’єктах — тобто не відмовиться від свого ключового інструменту, який підвищує ціну війни для Путіна.

При цьому Трамп вичерпує американські важелі впливу, заохочуючи Путіна продовжувати війну, а також марнує вплив США в Києві. Мир в Україні — це гідна мета. На жаль, Трамп не має уявлення, як її досягти, зазначає оглядач.