План Путіна не вдався: Нові контратаки України руйнують ультиматуми Росії щодо капітуляції, - ISW

Після чотирьох років повномасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація на фронті спростовує твердження Москви про те, що перемога РФ на полі бою нібито неминуча і що Україна має поступитися вимогам Росії, перш ніж її позиції погіршаться ще більше, передають Патріоти України.

Про це пише Інститут вивчення війни у своєму звіті за 24 лютого 2026, який значною мірою присвячений четвертій річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«П’ятий рік російського вторгнення починається для Москви не надто добре», — констатують аналітики ISW. Вони підкреслюють, що нещодавні успіхи Сил оборони на полі бою спростовують наратив Росії про те, що ситуація для України може погіршуватися тим далі, чим довше Київ зволікає з капітуляцією перед російськими вимогами.

Насправді ж реалії на фронті станом на кінець лютого 2026 року засвідчують, що подальші значні російські здобутки на полі бою, не кажучи вже про повну перемогу Росії, не є невідворотними. В ISW нагадують, що Сили оборони України нещодавно досягли найзначніших здобутків на полі бою з моменту Курської операції України в серпні 2024 року та звільнили найбільше території всередині України з моменту контрнаступу 2023 року.

Зокрема в середині грудня 2025 року українські війська розпочали серію контратак у районі Куп’янська, які стабілізували контроль Сил оборони над містом Куп’янськ та повернули щонайменше 183 кв. км між 11 та 25 грудня, витіснивши російські війська з кількох населених пунктів поблизу міста. При цьому Україна утримує відвойовані позиції в Куп’янську з середини грудня, попри спроби росіян їх повернути. Утім, поточна динаміка не свідчить про те, що Росія швидко захопить знову території в цьому районі, констатують фахівці ISW.

Вони також нагадують, що Україна розпочала обмежені контратаки на початку лютого 2026 року, в результаті яких звільнила кілька населених пунктів на Олександрівському та Гуляйпільському напрямках в Дніпропетровській та Запорізькій областях. За матеріалами відкритих джерел ISW вдалося підтвердити, що Сили оборони звільнили приблизно 200 кв. км у деяких районах поблизу Новопавлівки, Олександрівки та Гуляйполя, втративши 35 кв. км в інших районах цих трьох напрямків за той самий період часу. Водночас українські сили продовжують обмежені контратаки в цих районах.

ISW констатує, що ці локальні українські контратаки навряд чи переростуть у масштабний контрнаступ у згаданих районах, а росіяни можуть з часом стабілізувати свої позиції та навіть знову почати наступати, оскільки підготовка до весняно-літнього наступу Росії 2026 року наближається до завершення. Однак українські контратаки, ймовірно, зірвали зусилля Росії щодо створення умов для цього нового наступу та змушують росіян спочатку битися за відновлення стабільних позицій, перш ніж розпочати боротьбу за повторну окупацію втраченого, підкреслюють аналітики Інституту вивчення війни. І лише тоді окупанти зможуть перейти до запланованих на 2026-й рік наступальних операцій — причому війська, що братимуть участь в них, вже будуть певною мірою виснажені цими боями. І хоча українські війська поки не звільнили оперативно значущих районів, окрім Куп’янська, численні локальні українські контратаки, ймовірно, матимуть тривалий вплив на здатність російських військ досягти значного прогресу на ключових ділянках фронту цієї весни, резюмують в ISW.

«Росія не забезпечила собі постійної переваги, яка просто дозволяла б російським військам продовжувати безперешкодно просуватися [тим далі], чим довше триватиме війна», — підкреслюють аналітики ISW. Тож, підсумовують вони, Сили оборони здатні користуватися вразливостями і помилками Росії для своїх атак, що спростовує твердження Москви про нібито неминучість її перемоги на полі бою.

Фахівці ISW також озвучили низку інших висновків щодо четвертої річниці повномасштабного російського вторгнення.

Росія не змогла досягти жодної зі своїх початкових воєнних цілей, зазнаючи невдач на полі бою на тлі зростання втрат. Хоча окупанти намагалися, вони не змогли захопити ані Харків; ані Донецьку, Запорізьку та Херсонську області чи Миколаївську та Одеську області. Путін також розпочинав вторгнення з метою «денацифікації» України — тобто прагнучи заміни демократично обраної влади України проросійською маріонетковою державою. Утім, Україна, навпаки, досі залишається відданою проведенню вільних і чесних демократичних виборів відповідно до власної конституції та законів. А бажання Путіна «демілітаризувати» Україну призвело до того, що ЗСУ наразі є найчисельнішою та найсильнішою армією Європи (поступаючись лише Росії) та діляться чотирирічним бойовим досвідом із країнами Заходу. Україна також не відмовилася від прагнення вступити в НАТО і стати членом ЄС.

Виклики, перед якими стоїть Росія на полі бою та поза ним, змушують Кремль приймати складні рішення для підтримки військових зусиль. В ISW нагадують, що Росія стикається з критичними проблемами формування сил. У січні 2026 року рівень російських втрат перевищив рівень набору в окупаційну армію — після кількох років, протягом яких рівень набору в армію РФ досягав цільових показників заміщення втрачених військ. Росія також стикається з проблемами фінансування для виплати величезних грошових стимулів, які Москва запровадила для набору людей в армію. Економіка Росії страждає від нестачі робочої сили та інфляції, а західні санкції на експорт енергоносіїв з Росії призвели до різкого скорочення доходів Росії від нафти і газу, які складають значну частину російського бюджету.

Ці зростаючі військові та економічні проблеми Росії, ймовірно, змушують Путіна шукати способи підтримувати поточний темп війни. Російському диктатору вочевидь доведеться переглянути механізми формування російських сил для підтримки безперервних наступальних операцій, яких він вимагає, припускають в ISW. Тож Путін, ймовірно, готується до непопулярних заходів, таких як примусовий призов резервістів, вважає Інститут вивчення війни. Там нагадують, що Путін уникав цих непопулярних усередині Росії рішень з моменту майже катастрофічного примусового призову 2022 року. Тепер йому доведеться переконувати дедалі більш втомлене від війни російське населення не лише в тому, щоб підтримати її п’ятий рік, але й в тому, щоб погодитися на примусову мобілізацію для війни, яка вже коштувала Росії понад мільйон жертв, резюмує ISW.