"Помилка у тому, що держава агітує вакцинуватися людину, яка вже й так отримала щеплення. І при цьому говорить: "навколо тебе - величезна маса невакцинованих ідіотів", - політолог

Влада катастрофічно провалює вакцинацію громадян від COVID-19. Чому так сталося і як виправити ситуацію – ЗМІ намагалися з'ясувати у бесіді із директором Українського інституту майбутнього Вадимом Денисенком. Патріоти України пропонують вашій увазі запис цієї бесіди.

- Коли центральна влада втратила зручний момент для ефективної агітаційної кампанії з вакцинування?

- Це потрібно було робити відразу ж, коли стало зрозуміло, що іде пандемія, що будуть різкі сплески захворювання. На даний момент бачимо спорадичні рухи, які не є піар-кампанією у класичному значенні цього терміну. Немає стрункої концепції, розуміння структури і процесів кампанії. Немає виділених цільових аудиторій, а з цього починається будь-яка піар-кампанія.

У піарі є дві ключові точки: визначення цільової аудиторії і визначення ворога. Без першого і другого неможливо провести якісну піар-кампанію. 100 відсотків населення не можуть бути цільовою аудиторією. Якщо ти працюєш на 100 відсотків громадян, ти працюєш ні на кого.

Якщо говорити про те, який вигляд має піар-кампанія у виконанні держави, то глибинна, навіть злочинна помилка полягає у тому, що держава зараз хоче загітувати вакцинуватися людину, яка вже й так отримала щеплення. І при цьому говорить: "навколо тебе – величезна маса повних ідіотів, які не хочуть вакцинуватися". Таким шляхом не досягається мета цієї так званої "агітаційної кампанії", а стає ще гірше – створюється абсолютно непотрібна агресія в суспільстві.

При цьому влада узагалі не працює з аудиторією, яка сумнівається, яка готова вакцинуватися за певних умов. Насправді комунікація відбувається так, що "ти дурень і ти повинен". Це точно не призведе до позитивних результатів.

- Держава абсолютно не враховує, що насправді середовище антивакцинаторів абсолютно різне, у ньому є різні групи, до яких мають бути спрямовані різні мотиваційні чи роз’яснювальні посили.

- За весь час пандемії нашою державою не було проведено жодного серйозного соціологічного дослідження чи фокус-груп із цієї проблематики. Саме це повинно дати нам зрозуміти, хто такі антивакцинатори, сегментувати це середовище і зрозуміти, з ким із них можна працювати і як саме, а на кого витрачати кошти просто немає сенсу.

Теорія піару свідчить, що в демократичних суспільствах вибори неможливо виграти, якщо ви витрачаєте менше ніж 20 відсотків бюджету кампанії на соціологічні дослідження. Перш ніж нести людям якісь тези, слід зрозуміти, з ким ти розмовляєш. Натомість досі на такі дослідження з проблем ставлення до коронавірусу у нашому суспільстві держава не витратила ані копійки, зате викидають гроші на незрозумілі і абсолютно неефективні ролики чи зовнішню рекламу. Півроку тому я 30 хвилин стояв біля сітілайта в Києві, щоб зрозуміти, що мали на увазі автори плакату, на якому був зображений наполовину медик – наполовину поліцейський, що супроводжувалося текстом: "Я можу бути 24 години в масці – і ти зможеш"… Для чого витрачений бюджет на те, що нікому нічого не пояснює і ні до чого не спонукає просту людину?

- Важлива ваша теза про агресію в суспільстві як наслідок відсутності грамотних і системних дій держави з питання щеплення.

- В соціумі є умовні 10 відсотків умовних "агресорів", в нашій ситуації вони приблизно в рівних пропорціях розподілені між прихильниками вакцинації і їхніми опонентами зі сторони антивакцинаторів. Розмовляти з ними найважче, достукуватися до них немає особливого сенсу. Але є велика кількість людей, готових почути відповіді на свої, до речі, часто логічні запитання. Чим сильні антивакцинатори? Вони ставлять питання, частина з яких точно має сенс. Так, часто вони чекають не на відповідь, а на те, що заздалегідь хочуть почути. Але треба щоб громадянин завтра почав сумніватися, а післязавтра – вакцинуватися.

Адже антивакцинаторський рух – цілком квазірелігійна історія, до якої слід ставитися саме як до квазірелігії. І для того, щоб людина перейшла з однієї квазірелігії до іншої, "повіривши" у силу вакцини, потрібно, щоб ця людина почала сумніватися. Сумніви часто породжують роздуми, а ті приводять до правильного (чи неправильного) рішення.

Наша ж держава йде шляхом агресії, що цілком неправильно і поглиблює поділ українського суспільства на дві великі групи за ставленням до вакцинації. Продовження неінформативної і агресивної кампанії безумовно буде сприяти розширенню саме агресивної частини як з одного боку, так і з іншого. Агресор точно не перейде до групи тих, хто сумнівається.

Тож сьогодні влада грає в дуже неправильні ігри із суспільством, яке й без того не надто довіряє своїй державі, а на тлі історії з коронавірусом і щепленнями перестане довіряти їй взагалі.

- Якими є пропозиції Інституту майбутнього, покликані комплексно виправити цю небезпечну ситуацію?

- Перше, з чого треба починати, це базові, глибинні, великі соціологічні дослідження. Потрібно обов’язково провести не менше 20 фокус-груп по всій країні. Слід зрозуміти, що найбільше цікавить людей за темами коронавірусу і щеплень, які відповідні запити є найбільш популярними у пошукових системах, тому ж Google.

На виході отримаємо два основні результати цих досліджень: має бути виокремлення двох аудиторій, з якими слід працювати державі, і розуміння, як саме з ними точково працювати.

Першу групу складають ті, хто теоретично готовий вакцинуватися, але не хоче цього робити через брак потрібної інформації чи інші причини. Друга – неагресивні антивакцинатори, готові сумніватися і потім змінювати свою думку.

За нашими оцінками, якщо держава поставиться до цього серйозно, дослідницький етап займе приблизно місяць, на цю важливу річ підуть відносно невеликі кошти.

- Про який порядок цифр ідеться?

- Щоб виконати цю роботу якісно, слід витратити близько 10 млн гривень. Чи великі це гроші для "антиковідного" фонду? Безумовно, невеликі. Але без них рухатися далі неможливо.

- Слідом за дослідженням, безумовно, мають іти прикладні дії?

- Далі має бути запущена велика піар-кампанія на окреслені вище цільові аудиторії. Це одна частина роботи влади.

Друга частина – це перестати брехати. От позавчора Мінохорони здоров’я робить заяву, що "за сьогодні в країні вакциновано n… людей, і до кінця року ми можемо дійти 70 відсотків вакцинованих". Це абсолютна брехня. Не треба брехати ані людям, ані собі самим, тому що брехня породжує недовіру до держави.

Третій важливий момент, який повинна зробити держава, - це зробити неймовірно прозорим "ковідний" фонд і пояснювати практично онлайн, скільки, куди і на що з нього витрачено грошей. Це справді важливий момент: людина повинна зрозуміти, що її не обманюють і її гроші як платника податків ідуть на правильні речі. Це піднімає рівень не вакцинації напряму, але довіри до держави, без якого не буде і масових щеплень.

Окремо зупинюся на тому, що сьогодні у нас в країні вичерпався потенціал селебрітіз – відомих людей, політиків, співаків, спортсменів – як агітаторів за вакцинацію населення. Можна тричі подякувати тому ж лікарю Комаровському, який справді зробив багато. Але він вичерпав майже всю аудиторію, яка хоче вакцинуватися. Всіх, кого можна було загітувати, він уже загітував.

Тому нам потрібно перейти до наступного цікавого етапу. Кому можуть повірити люди? Таким самим простим людям, своїм, умовно кажучи, сусідам. Точний напрям вкаже соціологія, але на нашу думку потрібно виготовити низку роликів, статей, сюжетів з героями – звичайними людьми, пенсіонерами, робітниками, лікарями, інженерами тощо, які перехворіли і розказують свої дуже прості власні історії, пояснюють на власному досвіді, чому насправді важливо вакцинуватися, щоб не хворіти важко.

- Важлива місія церков у зміні ставленні їхніх прихожан до щеплення.

- Ця роль є величезною. Більшість церков у кращому випадку умивають руки і не пропагують вакцинацію. А в гіршому - агітують проти щеплень. Насамперед у останньому "відзначається" російське православ’я, хоча й більшість конфесій, можливо, за винятком Православної церкви України і частково УГКЦ, не виступають за вакцинацію.

Тому держава може і повинна почати діалог з релігійними громадами, щоб вони включилися в створення системи захисту від коронавірусу. Насправді це може зрушити дуже багато речей у суспільній свідомості.

Нарешті, є ще один незадіяний резерв. У всьому світі є кореляція між рівнем проникнення самолікування у суспільство, недовірою до традиційної медицини і антивакцинаторськими настроями. Лідерів думок із цього середовища також варто було б підключити.

- А як бути з найбільш агресивними противниками вакцинації? Є думки, що принаймні частина з них користуються тезами з Росії…

- Цим питанням мало б зайнятися СБУ. До компетенції спецслужби належить боротьба з ботами, переважно російськими, які залякують і дурять читачів соціальних мереж, беруть участь у інформаційних диверсіях проти України. Чомусь ця робота майже не виконується.

- Чи не запізно зараз, на черговому гребні коронавірусу в Україні, вживати такий комплекс заходів?

- За цією хвилею прогнозується і наступні. Просто завтра виклик пандемії не перестане бути актуальним для світу. Тому, безумовно, це потрібно робити.

- Чи варто державі вдаватися до більш суворих заходів щодо тих, хто принципово не хоче вакцинуватися?

- Дехто вважає, що зараз час для простих рішень, - скажімо, кримінальної відповідальності за відмову носити маску тощо. Таке можна робити, коли є висока довіра до держави. А якщо суспільство розколоте, отримаємо лише зростання агресії.

- Як можна стисло оцінити якість дій влади в боротьбі з пандемією загалом? Зокрема, перебої з постачанням кисню до лікарень, зупинення заводів, що виробляють кисень.

- Коротко – це катастрофа. Можемо говорити про повну розкоординацію дій влади, нерозуміння, що робити і як контролювати ситуацію. Слід все ж дослухатися до експертів. От, скажімо, не було нічого гіршого для іміджу вакцинації як почати робити щеплення в наметах. Люди не повірили в цю історію. Тоді з’являються питання щодо якості вакцин, які колють "у сусідньому парку", їх відповідності умовам зберігання і використання.

От у сусідній державі, яку можна не любити або дуже не любити, президент, попри всю силу влади, робить заяву, що "ми не підемо шляхом загальної обов’язкової вакцинації". У них у цій сфері ситуація приблизно така ж у нас, влада боїться певних збурень і спротиву суспільства. І дає задню, не напружуючи людей зайве. На думку експертної спільноти цієї сусідньої країни, проагресивна кампанія з вакцинації провалена, потрібно починати вносити корективи. А у нас, складається враження, ніхто не збирається щось коригувати. Можливо, гадають, що їхня влада "від Бога" і тому непомильна… А насправді держава, з одного боку, не робила саме потрібних речей, і з іншого – не хоче зараз нічого змінювати.

Тож у нас є проблема з комунікацією всередині влади, а одночасно поглиблюється розкол між владою і людиною. А без довіри і працюючої системи влади робити такі масштабні речі, як масова вакцинація населення, ще й у агресивному інформаційному середовищі, неймовірно складно.

- Комунікатором між владою і суспільством мають бути політичні партії. Яка, на ваш погляд, їхня роль у формуванні чи зміні ставлення до вакцинації в українських умовах?

- Єдина велика сила, яка активно виступає за вакцинацію, це "Європейська солідарність". Всі інші дивляться на настрої свого виборця. Розуміємо, що виборець "ОПЗЖ" це найбільш антивакцинаторськи налаштований громадянин, тому ця партія не просто мовчить, а підігрує таким настроям. "Слуга народу", з одного боку, говорить, що ми за щеплення, але дуже тихо і акуратно: бояться, що їхній виборець ставиться до цього питання 50 на 50. Намагалися запустити агітацію від імені президента, але швидко все зняли. І роблять помилку: якщо політик не займає жодної позиції, він втрачатиме рейтинг.