Про патріотизм: "У "Лізі сміху" пластунів немає", - нардеп від ВО "Свобода"

Українські націоналісти у парламенті сьогодні представлені одним-єдиним народним депутатом – «свободівкою» Оксаною Савчук. На останніх дочасних виборах вона спромоглася на своєму окрузі сотворити «подвиг» і обійти «слугу народу», зазначають Патріоти України.

При цьому до законодавчого органу країни маршем йшла ціла армія націоналістів, суворих безкомпромісних чоловіків, частина з яких віздзначилася на фронтах московсько-української війни. Мандат же дістався лише поміркованій і часом навіть надто обережній у висловлюваннях жінці. Під час спілкування з пані Оксаною радикальний образ свободівця руйнується повністю. Проте наразі фактично лише на ній триматиметься публічний парламентський націоналізм. Щоправда, проблем у своїй депутатській самотності «свободівка» не бачить – тішиться тим, що назва її партії продовжує звучати у Раді, на відміну від таких великих проєктів, як «Самопоміч» чи «Народний Фронт», які тепер на узбіччі української політики.

Чим ви поясните цей виборчий парадокс – з одного боку, ваші земляки голосують за націоналістку, з іншого – масово підтримують партію «Слуга народу». Ви розібралися в особливостях галичанської натури?

Що сталося на останніх парламентських виборах і чому такою великою виявилась підтримка партії «Слуга народу»? Прикро визнавати той факт, що відбулося спотворення того образу, ким насправді є націоналісти. Націоналістами на останніх виборах прагнули стати всі – навіть ті, хто по суті раніше ніколи не були націоналістами. Я маю на увазі інші партії. Коли прийшов до влади Петро Порошенко, то в нього спочатку не було такого пориву до націоналізму, який ми побачили вже на цих виборах. Його партія почала втілювати навіть наші гасла і виборчу програму «Свободи». Нам це, звичайно, приємно, але ми про це говоримо вже багато років.

Тобто Порошенко і його партія вкрали ваш електорат?

Вони фактично одягнули маску націоналізму. І коли люди подивилися цей продукт у шоу на телебаченні, то в них трохи деформувалось уявлення про те, хто ж такі справжні націоналісти. Тому ми й отримали такий результат на виборах.

«Слуга народу» – партія без ідеології, партія випадкових людей, яких набирали в список нашвидкуруч. Чим вони «купили» ваших земляків?

Загалом люди мали велике бажання змін і хотіли бачити у владі нові обличчя. І не завжди переймалися тим, що часто нові обличчя тримають скелети у своїх шафах. Думаю, що це було пов’язано також з великим розчаруванням людей від попередньої влади. Адже були великі сподівання на те, що настане мир, обіцяний попереднім президентом. Також було багато скандалів щодо корупційних зловживань, кумівства.

Якщо голосуєш за «Свободу», то чітко знаєш наші принципи, що ми відстоюємо. Знаєш, що «Свобода» буде боротися за українську мову, стояти за цілісність державних кордонів. Думаю, що рано чи пізно ми вийдемо на той рівень, коли українці повернуться до підтримки ідеологічних партій.

Ви не засуджуєте вибір своїх земляків?

Я не можу засуджувати їхній вибір, тому що, слава Богу, ми живемо в країні, яка має право вибору.

Ви єдина свободівка у парламенті. Не відчували заздрощів або ревнощів з боку своїх колег з партії, які опинилися за бортом?

Навпаки. Було таке відчуття, що у Раді я маю певну місію. Я свідома того, що зараз відстоюю ідеали та цінності, які є в усіх націоналістів України. Всіх тих людей, які підтримали «Свободу» (2,15%) в липні на парламентських виборах.

А якими словами вас благословив на законотворчість лідер партії Олег Тягнибок?

Олег Ярославович сказав, що я повинна завжди пам’ятати, що я не сама. Що за моїми плечима є велике коло людей, які завжди будуть зі мною.

«Свобода», «Національний Корпус», «Правий сектор», Державницька Ініціатива Яроша, ОУН та КУН цього разу пішли на вибори спільним списком. Але разом набрали трохи більше 2%. Виходячи з результату, чи треба було об’єднуватися?

Ні, я вважаю, що це було правильне рішення – об’єднатися саме тим людям, які несли національну ідею в програмах своїх партій. Не дивлячись на результат, «Свобода» продовжує звучати. В минулому парламенті були великі партії, про які зараз взагалі перестали говорити. Де зараз, наприклад, «Самопоміч» чи «Народний Фронт»? А Свобода все ж є, вона присутня в політичному полі. Це пов’язано з тим, що в нас є партія, яку підтримують ідеологічні люди, які розділяють її цінності.

«Ні з того, ні з сього витягли законопроєкт про землю»

Найкращий свій результат «Свобода» показала на парламентських виборах 2012 року. В умовах злочинної влади Януковича і Партії Регіонів «Свобода» провела у Раду аж 37 нардепів. Але зараз – в умовах війни і зовнішньої агресії – ви єдина стала депутаткою. Нагадаю також, що під час революції Гідності і російсько-української війни загинуло 66 свободівців. Українці не вірять, що націоналісти зможуть захистити країну? Чому вони не оцінили цієї самопожертви?

Це загальна історія, яку ми можемо спостерігати в Україні. В нас чомусь так буває завжди. Ті люди, які присвячують своє життя країні, стають зрозумілими лише через деякий час. Можливо, це відбувається тому, що ми хочемо швидких результатів. Ми занадто звертаємо увагу на те, що всі говорять довкола. Давайте проаналізуємо, чим зараз наповнений наш інформаційний простір. Це таке собі зомбування. Якщо ввімкнемо ТБ, то побачимо безліч програм, на які приходять різні люди, які дискутують, щось розповідають. Навіть якщо спочатку людина з якимись речами й не погоджувалась, то коли вона їх почує 5-6 разів, починає думати так само.

Знаєте, як часто це буває перед виборами, – спочатку роблять соціологію, дізнаючись те, чого люди хочуть найбільше, а потім ці людські бажання беруть у свою програму і починають обіцяти. Коли ж приходять до влади, то дуже швидко про ці речі забувають. Бо це не є їхні ідейні переконання. Я думаю, що для «Свободи» прийшов той момент, коли партія повинна зрозуміти, що відбулося, зробити висновки і рухатися далі.

Рейтинги – річ непостійна. Бачите, яким був рейтинг партії «Слуга народу» і як він зараз упав. Чому? Люди починають бачити, що не завжди те, чого вони очікували, те вони й отримують.

Ми останні сто днів спостерігаємо лише за тим, як вони з’ясовують свої стосунки всередині партії. Інші збоку не встигають запам’ятовувати всі курйози і скандали. І все це є наслідком того, що ми не знаємо, яка їхня програма дій. І це погано, бо українці не розуміють, який у них план розвитку країни. Наприклад, ні з того, ні з сього витягли законопроєкт про землю. Він і збурив настрої у суспільстві.

Але не так давно представники «Свободи» також були при владі, мали кілька міністрів в уряді Яценюка. Влада вплинула на подальше ставлення суспільства до партії?

То була теж, певною мірою, маніпуляція. Коли намагаються очорнити «Свободу» чи певних її міністрів. На той момент країна була в дуже важкому становищі – Янукович втік, Рибак втік, ніхто не хотів брати на себе відповідальність. До речі, саме Руслан Кошулинський у лютому 2014 року взяв штурвал управління державою у свої руки. Він провів засідання парламенту, на якому були прийняті закони, що допомогли зберегти цілісність держави і дали можливість людям зрозуміти, що держава продовжує існувати.

Знаєте, пройшло вже три місяці цього парламенту, приймаємо якісь закони, а ця монобільшість постійно жаліється – то їм апарат не такий, то їм щось заважає, то вони забули, чого вони хотіли. А в ті час ми поставили інтереси країни вище за будь-які партійні.

Місяць тому про свій вихід зі «Свободи» заявив Юрій Левченко. Разом із ним ще кілька депутатів Київради. Судячи з його слів, керівництво партії не чує таких, як він. Розірвав стосунки зі «Свободою» і фронтмен гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк. Чим ви пояснюєте цей демарш?

Партія – живий організм. Є люди, які працюють, а є такі, які хочуть у житті займатися чимось іншим. І це абсолютно нормально. Найважливіше, що ці події відбулися в дуже цивілізований спосіб. Кожен висловив свою позицію. Ми зажди говорили, що сила партії в тих людях, які залишаються з нею у будь-який момент, коли в нас велика популярність і коли менша.

До речі, мені дуже приємно, що до нас за цей час прийшло багато молодих людей. На парламентських виборах всі вони відкинули свої амбіції і пішли єдиним фронтом. Фактично ідеї у всіх однакові. Патріотизм не лише в гуманітарній політиці, але й в економіці і зовнішніх відносинах.

«У Львові зараз дуже хороші показники у Кошулинського»

Ви вже опрацьовуєте свою тактику на майбутні місцеві вибори, які відбудуться наступного року?

З того, що я аналізую, є досить хороші перспективи в тих людей, які вже працюють у місцевій владі. У нас, наприклад, одні з найкращих мерів в Україні. У Хмельницькому, Тернополі, Івано-Франківськк. Більшість моїх знайомих кажуть, що ми краще поїдемо на вихідні до Івано-Франківська, ніж до іншого якось міста. Бо там є чим зайнятись і комфортно провести час. Вони своєю відкритістю до людей, простотою показують і навіть по-доброму нав’язують містечковий патріотизм. Та й у Львові зараз дуже хороші показники в Руслана Кошулинського.

Він буде боротись за крісло мера Львова?

То треба в нього питати. Взагалі свободівські мери мають дуже хороші показники.

Політика – це колективна гра і щоб реалізувати свої наміри, треба вирішити, з якою командою співпрацювати. Треба з кимось домовлятися. Чи домовляєтесь ви з кимось у парламенті про взаємну підтримку?

Голосування – це завжди твій вибір. І повірте, я сиджу на всіх засіданнях, читаю порядок денний і аналітику до кожного законопроєкту. Адже я розумію, що від того, яку кнопку натисну, я відповідаю за цілу партію. З одного боку, це складно, але з іншого – ти можеш зрозуміти, що насправді відбувається.

Диявол, як відомо, криється в дрібницях. І про це треба знати. Візьмемо, наприклад, поправки до законопроєктів з місцевого самоврядування чи акцизу на пальне. Коли депутати-мажоритарники піднімають це питання, тоді я, звичайно, долучаюсь і підписуюсь, бо я розумію, що від цього залежать доходи місцевих бюджетів, розвиток кожного міста чи села.

Адже чим мажоритарники відрізняються від списочників? Мажоритарники завжди говорять предметініше і конкретніше. Вони знають всі адреси, місця, проблеми, больові точки місцевих громад. А депутати, які пройшли у ВР за партійними списками, не завжди розбираються в тонкощах.

Як ви потрапили в такий «безідеологічний» Комітет – з питань транспорту та інфраструктури? Зазвичай націоналісти прагнули в опікуватись проблематикою духовності, нацбезпеки... Чи вам не залишили вибору?

Може, ви й праві, що цей Комітет не дуже ідеологічний. Спочатку я хотіла потрапити в бюджетний. Очікувала, що мене підтримають. Адже це правильно – я ж людина з місцевого самоврядування, яка до цього вже була секретарем міської ради. Тим більше, я єдиний представник від Свободи. Вони могли показати свою відкритість. Натомість бюджетний Комітет виявився закритою територією. Мені запропонували написати заяву в бюджетний, але попередили, що там своєрідне товариство із закритими дверима, що туди пройти практично неможливо. Потім, коли я заявила про бажання потрапити в Комітет з питань місцевого самоврядування, мені сказали, що в мене занадто багато досвіду, тому туди ми тебе теж не візьмемо. Саме тому Комітет з питань транспорту та інфраструктури – це, чесно кажучи, був той Комітет, який я обрала з того, з чого можна було ще вибирати.

Комітет з питань транспорту та інфраструктури – це такий «зірковий» комітет. Адже в ньому працюють ресторатор Микола Тищенко, телеведучий Олександр Скічко, актор Юрій Корявченков – більш відомий, як Юзік з 95 кварталу. Як вам поруч з ними?

Звичайно, правильним було би, якби сам депутат обирав собі комітет, в якому працювати. Той, де він був би найбільш ефективним. При формуванні комітетів було певне квотування, яке не дозволило вибрати те, що хочеш. Не знаю, чи хотіли потрапити саме в цей комітет ті люди, яких ви згадали. Єдине, що скажу, станом на сьогодні комітет працює і в нас ще жодного разу не було якихось диких дискусій, у яких ми б не змогли знайти компромісів. Переважно ми досягаємо консенсусу одразу.

Найближчим часом на нас чекають дуже серйозні законопроєкти і ми зможемо оцінити професійність кожного з тих, кого ви назвали. Адже попереду – закон про залізничний транспорт, про водний транспорт. Це надзвичайно складні законопроєкти.

Яким є Юзік у роботі? Як він поводить себе на засіданнях Комітету – так само, як на сцені?

Я переконана, що політиками, в тому числі парламентарями повинні бути люди, які мають певний досвід. Це найперше і найважливіше, з чого все випливає. Деколи на Комітеті ми не можемо дискутувати досить глибоко, бо дехто зовсім не розуміє, про що йде мова. Дуже важливо, щоб депутати мали за своїми плечима хоча б якийсь мінімальний досвід – або в державній службі, або хоча б на рівні депутата сільської ради. Коли немає такого досвіду, то досить складно прийняти правильне рішення. Тоді доводиться покладатись на думку когось іншого. Тому я б хотіла, щоб українці під час вибору майбутніх депутатів знайшли час почитати їхню біографію.

Не хочу посилатися на якісь персоналії, але я б сказала: відчувається, що у багатьох колег-депутатів немає базового досвіду. А такий дозволив би їм по-іншому дивитись на ті законопроєкти, які ми розглядаємо.

Які у вас стосунки з міністром інфраструктури Владиславом Криклієм? Знаю, що ви просили в нього гроші на будівництво нового мосту в Івано-Франківську. Чи вирішили це питання?

Міністр часто приходить на засідання нашого Комітету. Більше 50% засідань він відвідує. Власне, я з ним на одному із засідань познайомилась і там же вручила запрошення приїхати до Івано-Франківська та подивитися на будівництво моста, який громада почала зводити своїми коштами. Я просила в нього, щоб держава додала субвенцію. Вважаю це абсолютно конструктивною пропозицією, адже ми більшу частину вже побудували і просимо коштів, щоб швидше закінчити.

Міністр до нас приїжджав, оглянув не тільки цей об’єкт , але й ремонтно-локомотивний завод, який франківська міськрада свого часу викупила під час приватизації. Це, до речі, було прецедентом в нашій країні. Міністр приїхав, відвідав низку об’єктів на Прикарпатті і ми очікували більше гарантій того, що уряд таки виділить кошти. Міністр сказав, що, можливо, буде перегляд бюджету, але після того ми досі не отримали від нього жодної інформації з цього приводу.

Ви помічали ознаки зловживання бюджетним ресурсом в інтересах «своїх людей»?

Ми хочемо розуміти прозорість розподілу коштів. Адже наступного року у нас надзвичайно велика сума покладена на дорожній фонд – більше 74 млрд грн, з них на безпеку дорожнього руху – 5% від цієї суми. Це дуже великі гроші. І я неодноразово зверталася, щоб вони прописали цю процедуру прозорого розподілу. Це ж кошти нашої країни і всі ми маємо на них повне право. Адже акциз на пальне водії сплачують в усіх точках України. Тому мені хочеться бачити прозорий механізм. Вважаю, що наш Комітет повинен дуже ретельно відслідковувати дії Міністерства щодо того, як наступного року будуть розподілятися кошти.

Ви є головою підкомітету з питань безпеки дорожнього руху та безпеки на транспорті. Щороку в Україні на дорогах гине більше 3 тисяч людей. Які законодавчі рішення можуть зменшити цю цирфу?

Ми пропонуємо законопроєкт, де будуть передбачені так звані аудитори безпеки, які будуть погоджувати проєкти з будівництва міжнародних і національних доріг. А на дорогах місцевого значення – за бажанням місцевих рад. Плюс – держава зможе профінансувати ці проєктні роботи, адже не завжди місцева влада може дозволити собі навіть проєкт виготовити.

Насправді велика кількість проблем накопичилася, але найперше, що ми маємо зробити – ухвалити нову Стратегію безпеки та якісно використати кошти. Наступного року на безпеку передбачено 5% від дорожнього фонду. Цього року це був такий «загашник», з якого тягнули гроші на сіль, щоб посипати дороги (хоча це мало бути в іншій статті). У нас також є проєкт – «Безпечна дорога до школи», який передбачає безпечні освітлені переходи, розмітки тощо. Я також пропонувала, що варто було би розглянути можливість частину з цих 5% спрямувати на місця. Якби ці кошти були в невеличких містечках, то вони самі швиденько зробили б як мінімум знаки, розмітки і підсвічені переходи. Частина людей займається електронним напрямком, відеокамерами і безпекою, а частина людей працює над Стратегією.

«Держава може собі дозволити викупити паї»

Ви були автором одного з альтернативних законопроєктів, який стосується ринку землі. В першому читанні «слуги народу» ухвалили свій варіант, до якого є тисячі правок. Що, на вашу думку, зміниться при розгляді у другому читанні? Ви розумієте, яку модель земельної реформи намагається провести влада?

З того, що прийнято у першому читанні, зрозуміло, що влада хоче продати землю невеличкій групі людей. Це люди, які є орендарями землі останніх три роки і мають першочергове право на викуп – тобто великі агрохолдинги. В законопроєкті не прописані запобіжники, наприклад, що це не можуть бути іноземці. Більше 4-х тисяч правок і вони всі пропонують різні концепції. Загалом у влади немає одного бачення, нам не сказали, як буде в кінцевому результаті. Сказали лише, що наполягатимуть на впровадженні ринку землі, а питання прав на землю іноземців будуть вирішувати на референдумі.

Це не зняло наші побоювання: є ціла низка інших питань, на які ми не отримали відповіді.

Оскільки наш альтернативний законопроєкт, як і 10 інших, не були враховані, ми подали свої поправки. Ми пропонуємо створення державного земельного банку, і всі, хто хочуть, зможуть продати свої паї державі. Зараз маніпулюють питанням, що людина хоче продати пай, але не може. Сьогодні держава фінансово може собі дозволити викупити ці паї.

Якщо ми кажемо, що хочемо розвивати мале і середнє фермерство, то треба обговорити, як ми будемо давати дотації тим фермерам, які хочуть працювати на цій землі. Але боюся, що станом на сьогодні влада задумала продати землю лише тим крупним агрохолдингам і олігархам, які мають гроші, щоб її купити.

Президент пообіцяв питання права власності іноземців на землю винести на референдум, але нинішні соцопитування показують, що в Україні більшість людей у принципі проти ринку землю. Які ваші прогнози – як еволюціонує земельне питання до осені наступного року ?

Це питання є дуже болючим і я сподіваюся, що ці поправки приведуть ситуацію до тями. Чому зараз «Свобода» та інші партії мобілізувалися? Бо питання землі сьогодні співставне питанню «червоних ліній» на переговорах в «норманському форматі». Але в нас є активне суспільство, яке може голосно сказати про те, що воно проти цього. Таких людей зараз дуже багато, але їхню думку не хочуть чути. І це не лише опозиція. Проти ринку землі виступає й частина виборців самого Зеленського. Ті аргументи, які наводить влада, примушують нас задуматись над тим, що не для українців цей закон робиться.

Земельне питання довело ваших однопартійців до радикальних дій. Після засідання парламентського Комітету з питань аграрної політики у трапилася бійка, в якій колишні депутати-свободівці побилися зі «слугою народу» Андрієм Богданцем. Варто очікувати ще більшої радикалізації?

Наскільки мені відомо, згадана бійка спровокована самим «слугою народу», який цинічно прикривав свою одіозну позицію тим, що, мовляв, має статус «учасника бойових дій». Що й викликало, м’яко кажучи, здивування у присутніх – дійсних учасників московсько-української війни. Адже відомо, як цей «герой», судимий перед тим (до речі, за побиття громадянина!), «воював». Схоже, він просто втік в АТО від відповідальності. Про це прямо пишуть у соцмережах ті, з ким він безпосередньо цей недовгий час служив. Ось і весь конфлікт.

Але так, земельне питання сьогодні – одне з найгостріших. Подивіться будь-які дані соціології. Дивно було б, якби воно не викликало радикалізації у суспільстві. І це винятково на совісті теперішньої влади. Адже вони обіцяли широке суспільне обговорення, обіцяли радитися з народом у кожному важливому питанні. А натомість що роблять? Кулуарно ухвалюють рішення і нахрапом протягують, що їм заманеться.

«Мабуть, президент і його радники ніколи не цікавились «Пластом»

Свого часу ви були активною «пластункою», працювали заступником директора з виховної роботи у дитячо-юнацькому пластовому центрі. Верховна Рада нарешті ухвалила закон про державне визнання і підтримку «Пласту» з пропозиціями президента. Для вас це радісна подія?

Я прийшла в «Пласт» у 2000 році, вже у свідомому віці. Я дуже щаслива, що була частиною цієї виховної системи. «Пласт» завжди тримався на волонтерстві. Туди приходять люди і на волонтерських засадах займаються з дітьми. «Пласт» існує вже більше ста років. Ви не знайдете іншої такої організації, яка завжди була б на державницьких позиціях. Адже основа «Пласту» ‒ національна ідея. Бог і Україна – це головні постулати пластунів. Держава, яка розуміє, що в неї є така потужна громадська організація, яка в дусі патріотизму виховує молоде покоління, повинна надавати цій громадській організації допомогу. Маючи державне фінансування, можна зробити ще більше – створити нові осередки, залучити дітей. Адже зараз, якщо ви захочете віддати свою дитину в «Пласт», часто доводиться чекати, бо не завжди є вільні місця чи навіть приміщення для занять.

До речі, в Івано-Франківську і Тернополі створено дитячо-юнацький пластовий центр – позашкільний заклад при Управлінні освіти. Він фінансується місцевою владою.

І коли почали говорити, а чому це «Пласт» має бути на державному фінансуванні, то наша відповідь така – нам важливе не фінансування, адже ми більше ста років існуємо на волонтерських засадах. Нам важливе лише державне визнання. Визнання тих, хто з нами працював, хто вже не з нами. Тому після вето Зеленського «Пласт» сказав, якщо державі не потрібна така організація, ми будемо збирати кошти від людей і покажемо, що суспільство нас підтримує.

17 грудня парламент проголосував (316 голосів) за визнання «Пласту» на державному рівні. Ухвалений закон визначає історичний внесок пластового руху в громадянську освіту дітей та молоді, здобуття й становлення української державності, вшановує сотні пластунів, пластунок і скаутів, які полягли в боротьбі за здобуття та захист незалежності України.

Після попереднього вето президента були побоювання, що він і його команда не розуміють значення цієї організації. Чим, на вашу думку, була продиктована позиція президента?

Мабуть, сам президент чи його радники ніколи не цікавились таким громадським рухом. Адже одна справа ходити в «Лігу сміху», де точно пластунів немає, а інша – прийти на національно-патріотичні заходи. Можливо, він не розумів важливості «Пласту», а можливо, розумів, але не хотів, щоб було таке виховання у дітей. Адже у свідомої молоді інші вимоги, в тому числі й до влади.

Частка державного фінансування є мізерною, порівняно з тим, що ми залучаємо додатково – від спонсорів, просто прихильників і від батьків.

Я дуже щаслива, що є така організація, куди можна відвести дитину. Адже це неймовірна школа, в якій виховуються лідерські якості. Саме «Пласт» підштовхнув мене вперше балотуватися до міської ради. Так я вперше у 2010 році стала депутатом від «Свободи».