"Про розстріл колони під Куп’янськом дізнався з сюжету рашистів, в якому побачив сина": Українець розповів подробиці теракту окупантів на Харківщині

Закам'янілі руки дідуся на кермі, калюжі крові, спалені автомобілі, від яких лише залишився каркас. А всередині - фрагменти тіл. Інші машини - наче решето. Все це не кадри якогось фільму жахів, а реальність., передають Патріоти України.

Звірячий напад на ні в чому невинних людей вчинили рашисти на Харківщині. Між окупованим Сватовим та звільненим ЗСУ Куп'янськом вони вранці 25 вересня розстріляли колону мирних жителів, які намагались евакуюватись. Диверсійно-розвідувальна група впритул поцілила зі стрілецької зброї у шість старих легковиків та вантажівку «ГАЗель». За офіційними даними 24 людини загинуло, серед них 13 дітей.

«На відео рашистськіх ЗМІ лікарня у окупованому Луганську і мій поранений у руку та коліно 10-річний син, який розповів, що його мати загинула на місці»

- Моя мама проживає у Куп'янську-Вузловому, я ж на час війни займаюсь евакуацією населення. Нещодавно через понтонний міст дістався лівого берегу, то бачив як носили у чорних пакетах тіла. Те, що зараз відбувається у тій стороні — страшне. Позавчора я був там й саме почався обстріл понтонної переправи.

Саме тому люди намагаються виїхати з того пекла, бо зараз там стало дуже гаряче. А ще ж холод, нема ні води, ні світла, ні газу, ні мобільного зв'язку. То ж люди організовуються у колони з надією виїхати, — розповів «ФАКТАМ» місцевий волонтер Артур (просить не афішувати свого прізвища заради безпеки — Авт.) — 1 жовтня я вивіз звідти свого однокласника, який їхав саме у тій колоні. В нього два поранення — одне навиліт у голову, травмована рука. Він дивом там вижив. Є ще люди, які зуміли врятуватись.

Наскільки я розумію, у момент, коли їхала колона з цивільними, із лісу вискочила диверсійно-розвідувальна група рашистів, яка зараз перебуває в оточенні української армії і ховається. І, звісно, намагається мстити, вибираючи жертв серед мирних людей. Рашисти постріляли і втекли… Як мені розповідали місцеві, серед загиблих є п’ять волонтерів, які супроводжували мирних людей. Сьогодні мені зателефонував чоловік, якого я раніше вивіз до Куп'янська, а у Куп'янському-Вузловому лишились його жінка та син. Кажу йому: «Давай поїдемо і їх звідти вивеземо». Але він відповів: «Чув, що колону обстріляли? Там були мої рідні»…

Той, хто не дочекався своїх рідних у звільненому від рашистів Куп'янську — Денис Дерев'янко. Зі своєю 32-річною дружиною Євгенією вони мешкали у Куп'янську-Вузловому. Виховували 10-річного сина Павла.

- У нас була чудова родина й ми обожнювали проводити час разом. Дружина працювала оператором комп’ютерного набору, я — програмістом. Син ходив до школу, займався англійською мовою, карате. Так сталось, що після вторгнення я опинився у Куп'янську через робочі питання. Жінка із дитиною залишились у тещі у Куп'янську-Вузловому, де ще були рашисти. Й ми втратили зв'язок із ними три тижні тому. Поїхати туди було неможливо, міст зірвано. Я кілька разів пробував йти пішки, дорога — сім кілометрів. Але мене не пускали на блокпостах, ще й постійно обстріли, бо то сіра зона.

24 вересня волонтери евакуювали мене до Харкова, аби хоча б купити ліхтар, павербанк, бо ж комунікацій в Куп'янську нема теж. Планував дістатись до своєї родини й вивезти її, та не судилось. Знайомі 27 вересня скинули мені відео, яке відзняли рашистські ЗМІ. На ньому лікарня у окупованому ворогами Луганську і мій поранений у руку та коліно син, який розповів, що його мати загинула на місці, а дядько, молодший брат дружини, дістав травму руки і він не знає, що з ним. З чого стріляли — син не міг сказати, ще малий, не розуміє.

Також у сюжеті показали знайому жінку з нашого міста, в якої на руках загинуло двоє дітей. Вже потім я дізнався, що дружина, син та її 18-річний брат знайшли людей, які теж планували їхати. Вони самоорганізувались. Власної машини у рідних не було, то ж підсіли до когось. Мама жінки залишилась вдома. Біда у тому, що у людей не було ні зв’язку, ні інформації про те, яка наразі ситуація. То ж колона вирішила їхати у сторону росії, а вже звідти через Прибалтику та Польщі дістатись України. Так багато людей думали із надією, що врятують життя. Та, як бачите, сталось по іншому.

Я ще не був на місці розстрілу, бо не пускають. Але по світлинам бачу, що колона від'їхала від Куп'янська-Вузлового десь 6−7 кілометрів. Й поки на місці ще працюють слідчі, в мене жевріє надія, що моя кохана і її брат зуміли вижити і десь просто перебувають у лікарні… Можливо, син помилився.

За словами співрозмовника, він написав заяву в правоохоронні органи про викрадення сина окупантами. Нині працює над дублікатами документів на сина, адже є версія, що вони були у машині й відповідно згоріли.

-Через знайомих на Луганщині я намагався зв’язатись з Пашою, але лікарі не дозволили нам спілкуватись по телефону. Й серце моє розривається…

«Розшукую рідних, бо впізнав машину свого батька у сюжеті, який опублікували поліцейські»

Розшукує своїх рідних і Даніель Ситніков. Машину свого батька він побачив у сюжеті, який опублікували поліцейські.

- Із татом, Євгеном Ситніковим, востаннє був зв'язок в серпні. Із ним із Куп'янська-Вузлового у сторони Курилівки та Піщаного їхала бабуся моя — Валентина Гайдарова. По силуету з відео я думаю, що він загинув у своєму автомобілі. Що сталось з бабусею — не знаю.

Втратила свого похресника і Олена Омельченко. Із жінкою спілкуємось в соцмережі, адже вона мешкає у Молдові.

- Наш родич Женя жив із дівчиною — Анжелікою Сінепуповою та її сином. Вже відомо, що жінка, її дитина, рідний брат та батько загинули внаслідок обстрілу. Всі вони їхали у «Газелі». Женя не поїхав, тому що його не відпустила мама, і тим самим врятувала йому життя. Один чоловік вижив, тому що встиг сховатись у лісопосадці, його поранили.