Промахнулись: Трамп і Путін опинилися в пастці власних воєнних помилок, - WP

Оглядач видання The Washington Post Девід Ігнатіус у своєму аналізі зазначає, що президент США Дональд Трамп та російський диктатор Володимир Путін стали заручниками власних хибних рішень і не здатні завершити розв'язані ними конфлікти, передають Патріоти України.

Обидва лідери розраховували на швидку капітуляцію супротивників за кілька тижнів, проігнорували застереження радників про складність боротьби та досі намагаються диктувати умови, попри зменшення шансів на успіх. На думку автора, небезпека таких керівників полягає в тому, що вони відкидають реальність, живляться улесливістю, втрачають «м'яку силу» та відштовхують колишніх союзників.

Пастка для Дональда Трампа, як пише аналітик, пов'язана з ситуацією навколо Ірану. Намагаючись знайти вихід, американський президент коливається між погрозами повністю знищити іранську цивілізацію та пропозиціями надто вигідних умов для Тегерана, що вже викликає занепокоєння у партнерів США в Перській затоці. Заради цього Трамп, схоже, готовий дистанціюватися навіть від свого ключового союзника – прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу. Прояви цього тупика помітні й у публічній поведінці: під час інтерв'ю ведучій NBC Крістен Велкер роздратований президент достроково залишив студію, звинувативши пресу в корумпованості.

Володимир Путін демонструє аналогічне заперечення дійсності. Він продовжує називати вторгнення в Україну «СВО» та сподівається змусити Київ виконати його вимоги. Водночас російська стратегія перетворилася на криваву «м'ясорубку» із щомісячними втратами понад 30 тис. військових убитими й пораненими, а наступним кроком Кремля можуть стати масовані бомбардування українських міст. На тлі відсутності перемог у РФ починає лунати перша відверта критика: президент Російської ради з міжнародних справ Дмитро Тренін визнав, що незнання України створило для Москви великі проблеми, а керівник одного з центрів Вищої школи економіки Василь Кашин прямо назвав ліквідацію «українського режиму» технічно неможливою без повної довготривалої окупації країни.

Ігнатіус підсумовує, що ці «нескінченні війни» ведуть до зростання внутрішнього політичного невдоволення як у Вашингтоні, так і в Москві. Намагаючись стримати ситуацію, обидва лідери атакують медіа: Трамп обмежується агресивною риторикою проти журналістів, тоді як Путін посилює контроль над інтернетом і Telegram, хоча й змушений діяти обережно, щоб не спровокувати масштабний вибух у суспільстві. Зрештою, ці воєнні кампанії увійдуть в історію як грандіозні помилки, подібні до американського вторгнення в Ірак у 2003 році. Проте якщо демократична система США вже демонструє ознаки виправлення помилок, то Росія наразі залишається закритим казаном, у якому закипає внутрішнє невдоволення.