Путін принизив Ердогана. "Не зерно": Про що насправді була їхня "дружня" зустріч у Сочі

Дива не сталося. Довгоочікувана зустріч Реджепа Таїпа Ердогана з Володимиром Путіним в Сочі в понеділок, 4 вересня, як і прогнозувалося, закінчилася нічим,передають Патріоти України.

Хоча напередодні, й навіть у день власне самих перемовин, турецькі медіа намагалися зробити з цього сенсацію, мовляв, за підсумками точно будуть важливі новини щодо зернової угоди. Нічого з цього не було. Путін використав візит Ердогана, щоб вкотре на спільній пресконференції повторити свою шизофренічну маячню про Україну та війну. Ба більше, Путін ще й принизив президента Туреччини в очах західного світу, який вважав, що Ердоган таки має якийсь вплив на кремлівського "фюрера".

Путін підставив Ердогана ще й тим, що в ніч проти понеділка, 4 вересня, Росія здійснила чергову масовану "шахедну" атаку по портовій та с/г інфраструктурі Одещини. Один із дронів впав і вибухнув на території Румунії - країни-члена НАТО, про що заявили в українському МЗС, а Дмитро Кулеба додав, що Київ має відповідні фотодокази. Реакція офіційного Бухареста була більш ніж дивною, але очікуваною: "існує ризик нещасних випадків або інцидентів, але поки що цього не сталося". Так відповіли в румунському МЗС. Ну, а в Альянсі взагалі промовчали.

Поки Ердоган називав Путіна "дорогим другом", за кадром залишилося власне головне питання їхньої довгоочікуваної зустрічі в Сочі, - подальше майбутнє зернової угоди. Проте, схоже, вона вже остаточно похована. Чи зрозумів Ердоган, що його важелі тиску на Путіна майже вичерпані? Розглянемо докладніше.

Схід - справа тонка: Ердоган vs Путін - хто кого переграв

У понеділок, 4 вересня, в день візиту Ердогана до Путіна в Сочі, The New York Times публікує статтю: "Кім Чен Ин і Путін планують зустрітися в Росії, щоб обговорити зброю". Посилаючись на дані США та союзників, газета пише, що вже у вересні лідер КНДР планує приїхати до Москви, щоб особисто обговорити з Путіним постачання зброї для війни проти України. Це ілюструє те, що насправді цікавить кремлівського "фюрера", а не якась там зернова угода.

ЗМІ неодноразово писали, що це Ердоган чекав на Путіна з візитом до Туреччини. Офіційна Анкара неодноразово про це заявляла після одностороннього виходу Росії з зернової угоди в середині липня, як і про те, що Москва насправді зацікавлена до неї повернутися. Проте Кремль майже два місяці не підтверджував навіть сам факт можливої зустрічі Путіна з Ердоганом, паралельно постійно повторюючи свої "хотєлки" щодо поновлення дії зернової угоди:

• підключити "Россєльхозбанк" до Swift;
• розблокувати заморожені активи російських компаній із виробництва добрив в Європі;
• зняти обмеження на страхування й доступ до портів для російських суден і вантажів;
• розблокувати до Росії експорт с/г техніки, запчастин, комплектуючих і сервісних послуг.

І це ще далеко не вичерпний перелік. Якби Захід пішов на виконання хоча б однієї з цих кремлівських вимог, далі б список розширився ще більше, як би стало зрозуміло й те, що Путін взагалі не зацікавлений у поновленні зернової угоди. Проте, чи зрозумів це Реджеп Таїп Ердоган? Напевно це стане ясно трохи згодом. Адже одного разу президент Туреччини вже дав гучного ляпаса Путіну, відпустивши командирів "Азову" додому, що російські пропагандисти охрестили справжнісінькою зрадою з боку Анкари.

Проте, з якого боку не поглянь, ця зустріч у Сочі нанесла більше репутаційних втрат саме Ердогану й Туреччині, країні-члену НАТО, яка, повторимося, на Заході вважалася такою, що має хоч якийсь вплив на Путіна. Тому зараз офіційній Анкарі варто було б переглянути свою політику щодо Росії: особливо щодо санаційного режиму (від 2014 року Туреччина так і не приєдналася до західних санкцій проти Москви - ред.); проходження через Босфор російських суден імовірно зі зброєю на борту; а також захід російських кораблів із краденим українським зерном у турецькі порти, як і допомога Росії з їхнім "тіньовим" флотом танкерів; не кажучи вже про сприяння Москві в обході західних санкцій за схемами подвійного експорту (хоча, тут Туреччина далеко не на першому місці - ред.).

Приниження Ердогана: чи перетвориться "дорогий друг" на конкурента й противника

Чому саме особисто Ердогану й Туреччині цей візит до Путіна в Сочі наніс найбільших репутаційних втрат?

По-перше, знову ж таки, повторимося, Кремль довго не підтверджував сам факт цих переговорів. Хоча офіційна Анкара довго їх анонсувала саме на майданчику Туреччини. Тут можна довго сперечатися щодо важелів тиску Ердогана на Путіна й навпаки. Проте всі ці майже два місяці, від моменту виходу Росії із зернової угоди, Кремль всіх шантажував своїми умовами (перелічені ТСН.ua вище - ред.), виконання яких магічним чином поновило б дію зернової угоди.

По-друге, традиційний підхід Туреччини "задовольнити всі сторони" дав збій. ТСН.ua вже писав, що Туреччина разом з ООН розробляли "компромісний" варіант повернення Росії до зернової угоди, який передбачав підключення "Россєльхозбанку" до Swift та розблокування заморожених активів російських компаній із виробництва добрив в Європі. Але ж, це саме те, чого домагається Путін, - розмивання санаційного режиму Заходу проти Росії. І це була б лише перша ластівка. Далі б вимоги розширювалися в геометричній прогресії.

По-третє, й насправді, Путін взагалі не зацікавлений у поновленні дії зернової угоди в будь-якому її попередньому вигляді. Він домагається тотального знищення всієї портової інфраструктури України й захоплення всіх с/г земель, щоб потім продавати крадене українське зерно й диктувати свої вимоги світу.

Проте, не дивлячись на ці очевидні факти, Реджеп Таїп Ердоган мовчки стояв на спільній пресконференції з Путіним, коли той говорив: що Москва не готова повертатися до зернової угоди, поки не будуть виконані вимоги Росії; що український контрнаступ провалився, висловлюючи надію, що так буде й надалі; й що Росія начебто готова до переговорів з Україною.

Путін очевидно використав це візит Ердогана й спільну з ним пресконференцію, щоб вкотре продемонструвати, що він не в ізоляції й спроможний диктувати свої вимоги. Але, найбільше вразило те, що відповів Реджеп Таїп Ердоган: "Ми підготували новий пакет пропозицій з ООН, який передбачає значний прогрес. Я вважаю, що за допомогою цього нового процесу можна досягти результатів. Україні, звичайно, потрібно пом'якшити свій підхід, щоб зробити спільні кроки з Росією".

Попри намагання президента Ердогана, ні до чого в Сочі домовитися не вдалося. Тому, офіційній Анкарі тепер треба буде пояснювати всьому світу, як так сталося, що Росія дійсно заблокувала Чорне море, перетворивши його фактично на своє внутрішнє озеро. Ба більше, в часи, коли Туреччина називає себе другою армією в НАТО після США. Не допомогла навіть обмовка російського перекладача на двосторонці Ердогана з Путіним, який сказав про "війну Туреччини та Росії".

Беззаперечним є той факт, що саме Ердоган попри все домагався цієї зустрічі з Путіним. І він її отримав. Але, вочевидь, не отримав те, чого хотів. Так, з одного боку, саме зернова угода - це найбільший геополітичний успіх президента Туреччини від початку повномасштабного вторгнення Росії. Тому, очевидно, що Ердоган не хоче його втрачати. Тому Україні не треба зачаровуватися. Попри очевидну військову допомогу з боку Анкари, за що Київ і всі українці дуже вдячні, Туреччина продовжує потурати Росії.

Водночас, президент Ердоган розуміє, чи не розуміє, проте він втрачає свій вплив у Чорноморському регіоні. Замість того, щоб продемонструвати Путіну силу, він демонструє слабкість, їдучи до нього в Сочі й заявляючи, як Туреччина зацікавлена в російському газовому хабі у себе вдома. В той час, як Україна намагається пропрацювати альтернативний маршрут експорту свого зерна через Румунію й Болгарію. Проте Кремль це прекрасно розуміє, тому й обстрілює портову інфраструктуру Одещини. Й тут Туреччина могла б відіграти дуже конструктивну роль ще й як країна, яка контролює Босфор і Дарданелли. Проте, вочевидь, у Ердогана, як і у НАТО, немає на це політичної волі. Маємо надію, принаймні поки що.