"Рейдерське захоплення святині": Угорщина націоналізувала український монастир у Марія-Повчі

Угорська влада націоналізувала монастир українських отців-василіан у місті Марія-Повч і передала його Угорській греко-католицькій єпархії. Про це повідомляє Василіянський Чин Святого Йосафата, передають Патріоти України.

Як повідомляють отці-василіани, в останні дні 2024 року вони отримали від державних органів Угорщини офіційне повідомлення про те, що монастирський комплекс у Марія-Повчі, який до того перебував у власності Провінції, на підставі звернення архиєпископа-митрополита Петера Фюлепа Кочіша, Глави Угорської Греко-Католицької Церкви, спершу був націоналізований, а відтак переданий у власність Гайдудорозькій архиєпархії.

Отці-василіани наголошують, що це рішення стало несподіваним з огляду на чинні канонічно-юридичні норми, а також через відсутність будь-яких попередніх усних чи письмових повідомлень щодо процесу зміни права власності.

"Водночас це рішення зумовлене виключно обставинами теперішнього часу. Василіянський Чин Святого Йосафата не зрікається свого права на монастирський комплекс і залишається відкритим до можливості повернення в Маріаповчанський монастир, який від 1749 року тісно пов’язаний із Чином. У такий спосіб служіння ченців-василіян в Угорській Греко-Католицькій Церкві в майбутньому може принести духовні плоди через проповідь Євангелія всім, хто шукає Христа, ведучи їх до життя в єдності з Богом через Його слово, молитву та Святі Тайни", - йдеться у повідомленні.

Більше про монастир

Присутність Чину Святого Василія Великого в Маріаповчанському монастирі сягає 1749 року. Фундатором обителі був граф Каройї Ференц (Károlyi Ferenc), який заснував її на знак вдячності Богові за порятунок життя під час битви з турками під Білгородом. У фундаційній грамоті він передав монахам-василіанам у повне володіння монастир і церкву, пише "Релігійно-інформаційна служба України".

В Марія-Повчі отці-василіани здійснювали душпастирське служіння, адмініструючи місцеву парафію, а також провадили численні місії та реколекції. Про це свідчать численні документи, що становлять частину збереженого монастирського архіву. При монастирі діяла школа, серед вихованців якої були відомі культурні й церковні діячі. Також тут було засновано новіціят.

Особливе місце в історії монастиря займає ікона Божої Матері. Перші чуда, що сталися за посередництвом Пресвятої Богородиці, прославленої в цій іконі, були письмово зафіксовані 4 листопада 1696 року. Відтоді монастир став осередком численних міжнародних паломництв: щороку туди приходило близько 100 тис. прочан. Згодом ікону перевезли до Відня, столиці тодішньої Австро-Угорської імперії, де її виставили для вшанування в катедральному соборі святого Стефана, де вона перебуває до сьогодні. У Марія-Повчі залишилася копія ікони, яка з часом також прославилася численними чудами, зокрема першим чудом, коли з ікони потекли сльози.

У 1715 році Папа Пій VІ наділив Марія-Повчанську обитель правом Повного відпусту в дні п’яти Богородичних свят. З огляду на значний наплив паломників постала потреба спорудити мурований храм замість дерев’яного. У 1749 році було закладено перший камінь церкви, а в 1756 році відбулося її урочисте посвячення. Після років випробувань храм було відреставровано у 1946 році. У 1948 році Папа Пій ХІІ підніс церкву до гідності Малої базиліки, надавши їй відповідні привілеї. Важливою подією в історії базиліки став візит Івана Павла II у 1991 році.

До 1947 року монастир належав до Провінції Святого Миколая на Закарпатті. Після отримання детального звіту про стан Отців Василіян в Угорщині Головна Управа Чину Святого Василія Великого звернулася до Священної Конгрегації Східних Церков із проханням канонічно утворити угорську провінцію. Листом від 19 жовтня 1946 р. Конгрегація доручила Примасу Угорщини, кардиналу Йосифу Міндсенті, провести голосування та від імені Апостольської Столиці проголосити склад Провінційної Управи. Це відбулося 7 березня 1947 р.

У Марія-Повчі проходили монаший вишкіл монахи-василіани кількох національностей.

У 1950 році комуністичний атеїстичний режим заборонив діяльність монастиря в Марія-Повчі та інших монастирів в Угорщині, а їхнє майно було націоналізовано. Однак монаше життя ченців монастиря тривало як в підпіллі, так і за межами Угорщини.

Після розпаду Радянського Союзу василіани з Угорщини повернулися до своєї Провінції, щоб продовжити служіння вірним і відновити монаше життя в Марія-Повчі. У 1990 році між Гайдудорозькою єпархією та Чином було укладено письмову угоду, яка врегульовувала взаємини між монастирем, парафією та паломницьким центром. У документі наголошено на необхідності забезпечення гармонійного функціонування двох інституцій – митрополії і Провінції. Було також підтверджено право власності Чину на монастир і підтримано повернення монашої спільноти в Марія-Повч.

3 грудня 2005 р. кардинал Петер Ердо, Голова Єпископської Конференції Угорщини, як спеціальний посланець Святішого Отця, проголосив храм у Марія-Повчі національною святинею.

У зв’язку зі зменшенням кількості ченців у 2020 році Головна Управа Василіянського Чину підпорядкувала Провінцію Святого Стефана в Угорщині під опіку Протоігумена Провінції Святого Миколая. З метою зміцнення монашого життя та душпастирського служіння серед угорських греко-католиків до Маріаповчанського монастиря було скеровано кількох ченців, які розпочали вивчення угорської мови, а також культурних й літургійних особливостей місцевої Церкви, щоб якнайповніше служити єдності Чину та всієї Католицької Церкви.

У 2025 році служіння Отців Василіян у Марія-Повчі постало перед новими викликами з боку державної влади Угорщини. Без урахування специфіки церковного права та без попереднього повідомлення було надіслано офіційний лист, у якому зазначалося, що монастирський комплекс у Марія-Повчі переходить у власність Гайдудорозької архиєпархії Угорської греко-католицької Церкви. Підставою для цього рішення стало звернення до державної влади архиєпископа-митрополита Петера Фюлепа Кочіша, Глави Угорської Греко-Католицької Церкви.

Попри численні зусилля Настоятелів Чину, спрямовані на збереження права власності, належного вирішення цього питання досягти не вдалося. З огляду на обставини, що склалися, ченці Василіянського Чину Святого Йосафата були змушені залишити свої історичні будівлі та здійснити передачу управління нею новому власникові, що відбулося 30 березня 2026 року. При цьому ченці-василіяни готові повернутися до служіння в Марія-Повчі за наявності належних умов для здійснення своєї місії – проповіді Євангелія в Угорській греко-католицькій Церкві згідно з нормами Статуту Василіянського Чину, затвердженим Апостольським Престолом.

Що кажуть науковці?

Завідувач кафедри політичних наук УКУ Юрій Підлісний висловив думку, що угорська влада перейшла останні червоні лінії, нацоналізувавши монастир українських отців-василіан у Марія-Повчі. Відповідний допис він опублікував у Facebook.

"Це є рейдерським захопленням святині й історичних приміщень ЧСВВ, здійснене державною владою країни, члена ЄС. Йдеться не просто про нерухомість. Йдеться про місце молитви, пам’яті, служіння, паломництва і тривалої василіянської присутності", - зазначив Підлісний.

За його словами, рішення угорської влади не відповідає базовим європейським стандартам захисту релігійної свободи, права власності й недискримінації.

"Тому ця справа має вийти за межі церковної суперечки. Виправлення цієї несправедливості повинно стати одним із наріжних каменів українсько-угорських відносин. Якщо уряд Угорщини відмовиться відкликати або переглянути це рішення, Україна повинна вдатися до жорстких дипломатичних кроків: офіційної ноти протесту, виклику угорського посла, винесення питання на рівень Європейського Союзу, Ради Європи, ОБСЄ та Святого Престолу", - підкреслив він.

"Це не конфлікт "за будівлю". Це питання релігійної свободи, права власності, поваги до української церковної спадщини й недопущення переслідування релігійної спільноти, яка історично пов’язана із Закарпаттям, василіянською традицією та в останні роки – з українською василіянською присутністю. Угорська влада перейшла останні червоні лінії. Чи зроблено це на догоду Москві, чи з ненависті до всього українського, чи через корисний ідіотизм – значення вже не має. Держава, яка під час війни забирає в українсько-пов’язаної релігійної спільноти її історичну святиню, є ворогом", - наголосив Юрій Підлісний.