"Розмови про війни, у яких знову й знову воюватимуть покоління українців, створюють хибне відчуття безнадії", - Пекар

"Зневіра – ще гірше лихо, ніж марні сподівання. Багатьом не подобається, коли я пишу про російські воєнні невдачі, про економічну кризу в Росії, про поступовий занепад усіх імперських "скрєп", - пише у своєму блозі Валерій Пекар, передають Патріоти України.

"Вони вбачають у цьому створення марних очікувань швидкого замирення, чи навіть швидкої перемоги, чи навіть швидкого розпаду Росії. Щось на кшталт два-три тижні.

Але я ніде такого не говорю. Я постійно підкреслюю, що швидко не буде. Що Трамп не прийде – порядок не наведе. Що розмови про швидкий мир і вибори вже за кілька місяців – марні й шкідливі.

Але й у протилежний бік не треба хилитися. Розмови про столітню війну, про наступні війни, у яких знову й знову воюватимуть наступні покоління українців, – не менш шкідливі. Вони створюють хибне відчуття безнадії, а саме цього прагне ворог. Битися в умовах безнадії можуть лише дуже сильні особистості, а таких за визначенням небагато. Більшості людей потрібна надія.

І надія справді є. Жодна війна не безкінечна. Жодна імперія не вічна. Розмови про російсько-шведську війну, що тривала 21 рік, чи про Столітню війну не враховують принципової відмінності: давні війни – це кілька коротких рішучих битв невеликих професійних армій, між якими роки маневрів і підготовки. Індустріальні війни нашого часу – це щоденні бойові зіткнення сотень тисяч чи навіть мільйонів людей. Зовсім різні речі.

Війна як лісова пожежа – сама випалює матеріал для свого продовження. Це не означає, що лісова пожежа є несерйозною, що вона швидко закінчиться, що не потребує протидії. Це означає, що вона не вічна й не безкінечна.

Зневіра – ще гірше лихо, ніж марні сподівання. Бо не впадати в марні сподівання можна навчитися. А зі зневіри виходу нема.

"Першими ламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них – ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися", – казав Віктор Франкл, в'язень концтабору, учений, психіатр.

Щоб війна закінчилася, нам усім треба перемкнутися на режим війни. Поставити перемогу першим пріоритетом свого життя. Тому що все решта – особисті здобутки, розвиток бізнесу, політичні перемоги, відновлення громад тощо – є наслідком завершення війни і сталого миру. Не буде сталого миру – не буде нічого.

Війна не завершується від мирних заклинань. Війна завершується тоді, коли накопичується критична маса зусиль. Ми ще далекі від цієї точки. Давайте наближати".