Щорічне паломництво хасидів до Умані цього вересня під питанням. Посол України пояснює, чому офіційний Київ збирається зупинити безвіз з Ізраїлем

У складних відносинах України та Ізраїлю – нове загострення. 20 серпня посольство нашої країни у цій країні заявило, що Київ може розглянути призупинення безвізового режиму з Ізраїлем і заборону ізраїльським громадянам відвідати Умань, де щороку відзначають юдейське свято Нового року – Рош га-Шана.

Причина – у зростанні кількості відмов у в’їзді до Ізраїлю для українських громадян за формально діючого безвізового режиму між країнами. Посольство повідомляє, що за минулий рік таку відмову отримали 2705 громадян України, а лише за перше півріччя 2023 року – 2037 громадян. При цьому фіксується грубе поводження з українцями зі сторони співробітників міграційної служби Ізраїлю.

Посольство зазначає, що міністр внутрішніх справ Ізраїлю Моше Арбель протягом останніх шести місяців відмовляється зустрітись із послом України Євгеном Корнійчуком, аби обговорити стан виконання безвізової угоди і такий високий показник відмов українцям на в’їзд.

Раду безпеки та оборони України, за даними ЗМІ, також обурило припинення Ізраїлем програми медичного страхування наших біженців. Але її після наполягань української сторони вдалося відновити. Більш того, проходила інформація, що РНБО хоче домогтися виключення представника Ізраїлю із зустрічей міністрів оборони у форматі «Рамштайн» через стійке небажання Ізраїлю допомагати Україні зброєю та можливий «злив» інформації з цих зустрічей третім особам.

Втім, це поки чутки, а от загроза втрати безвізу висловлена цілком офіційно. І у найбільш чутливий для релігійних ізраїльтян момент – напередодні єврейського Нового року, який прибічники хасидизму прагнуть зустрічати в Україні, на могилі свого пророка цадика Нахмана, похованого в Умані. У попередні роки хасидів не зупиняла ані пандемія коронавірусу, ані повномасштабна війна в Україні. Минулого року, попри повномасштабну війну, в Умань приїхали понад 23 тис. єврейських паломників. Цього року їх очікують навіть більше – понад 30 тис., хоча українська влада, як і минулого року, закликала утриматися від приїзду через питання безпеки.

Посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук пропонує вирішити проблему радикальним шляхом – призупинити безвіз, фактично заборонити в’їзд громадянам Ізраїлю. Але треба розуміти, що навіть такий крок зупинить не всіх: у 2020 році, коли в’їзд до України був обмежений через коронавірус, близько 2 тис. хасидів «мітингували» на білорусько-українському кордоні, вимагаючи-благаючи пропустити їх в Умань. І судячи з того, що святкування тоді відбулося, хтось таки прорвався.

Втім, остаточне рішення щодо безвізу має приймати вище керівництво держави. Посол Євген Корнійчук, який має славу «яструба» в україно-ізраїльських відношеннях, в інтерв’ю «Главкому» пояснює, чому треба і далі тиснути на больові точки ізраїльського уряду і чому українцям буде простіше їздити з візами, ніж із так званим нинішнім безвізом.

«Ізраїльтяни розповідають, що посол з'їхав з ґлузду»

Ви давно звертали увагу на упереджене ставлення Ізраїлю до українців під час перетину кордону і погрожували припиненням безвізу. Якщо зараз дійшло до такої конкретики, то, мабуть, були перейдені певні червоні лінії?

Насправді у нас тільки кількість депортованих цього року збільшилася удвічі. І це абсолютно неприпустимо. Ми – країна у війні і не очікуємо такого поводження від наших партнерів. Причому жодних пояснень таким діям немає: нам розповідають, що депортують тих, хто може незаконно працевлаштуватися. І це абсолютно ідіотська причина, тому що Ізраїль сам дозволив нашим туристам, які перебувають у країні більше 90 днів, отримувати дозвіл на роботу у певних секторах. Тобто кажуть, що дамо дозвіл на роботу, але депортуємо, тому що ви збираєтеся незаконно працевлаштуватися.

Ви розумієте логіку, чому так відбувається?

Логіка дуже проста: в Ізраїлі релігійні партії очолюють Міністерство внутрішніх справ. А вони проти будь-яких мігрантів – українських, грузинських, турецьких… Просто мене не цікавлять інші, тільки наші. Сьогодні у людей, які прилітають до Ізраїлю, відбирають українські паспорти і вони від п’яти до десяти годин чекають співбесіди в аеропорту. А потім 10% з них – переважно жінок і дітей – без пояснень відправляють назад. Мені здається, що краще отримувати візу і знати, що тебе точно пустять і не будуть знущатися. Ця проблема існувала завжди, просто раніше кількість депортованих була 2-3%, було навіть 7%, але зараз вже 10%... Ізраїльтяни кажуть, що менше але вони ж рахують зокрема й тих, хто прибуває на постійне проживання і має право на паспорт. Їм вони просто не можуть відмовити у в’їзді.

Я вважаю, що Ізраїль створив прецедент. Коли почалася повномасштабна війна, вони фактично запровадили в односторонньому порядку візовий режим з Україною. А саме запровадили так звану електронну візу, без якої не пускали у літак. Ми оскаржували це рішення у Верховному суді, його скасували і тоді почали пускати за туристичним безвізом. Це коли людина доводить, що приїхала як турист і не перебуватиме у країні більше 90 днів. А наші громадяни цього не розуміють, вони приїжджають, щоби сховатися від війни. У них тут, в Ізраїлі, є родичі чи друзі, готові надати житло. Але їх депортують без пояснень.

Група ризику – це всі колишні радянські республіки.

А як росіяни себе в Ізраїлі почувають?

Росія – з іншої категорії. Звідти є прямі літаки, у яких летять заможні люди. Там квитки коштують по $2 тис. і розкуплені вони на місяці наперед. Це переважно росіяни, які мають право на репатріацію. У нас також є люди, які мають таке право, і їх, звісно, не депортують.

Ми маємо самі себе поважати. Якщо ізраїльтяни не пускають наших громадян та знущаються з них і одночасно очікують, що ми будемо гостинно приймати їхніх паломників в Умані – це ж маячня якась, правда?

До речі, з нашого боку безвіз досі нормально діяв чи також з нюансами?

Без обмежень. Тобто наразі безвіз фактично діє в один бік.

Потік громадян України до Ізраїлю на другому році повномасштабної війни збільшився, зменшився чи залишається на тому ж рівні?

Ізраїль не є дружнім до біженців – вони не отримують тут ані статусу біженців, ані права на постійне проживання чи на тимчасовий прихисток, їм не надають житло. Тому навіть ті наші громадяни, які приїжджають сюди, маючи право на ізраїльський паспорт, отримують його і їдуть далі до Європи. Бо там вони отримують і прихисток, і все інше.

А наскільки активно ізраїльтяни їздять за нинішніх умов до України?

Це вам краще у прикордонників запитати. Але повірте, ми як посольство можемо абсолютно спокійно забезпечити візи для всіх волонтерів з Ізраїлю і всіх, хто нам сприяє. У той самий день видавати, коли за ними звертаються. Я тільки чекаю, щоби своє слово сказав наш президент. Це ж не МЗС і не МВС справа, а політичне рішення.

Тишком-нишком в Умані днями був міністр культури Ізраїлю

А з якими додатковими складнощами доведеться зіштовхнутися хасидам, які хочуть приїхати до України на Рош га-Шана, у разі такого політичного рішення?

Будуть знову на плотах пробувати дістатися України, тільки цього разу не з Білорусі, а, скоріш за все, з Молдови. Ми ж два роки тому, під час ковіду також не пускали не тільки паломників, а й всіх іноземців. А зараз, якщо рішення буде прийняте, йтиметься лише про тих осіб, які мають ізраїльський паспорт.

Припустимо, безвіз призупинять. Чи вам вдасться до середини вересня швидко організувати видачу віз усім охочим?

А для чого? Якщо з наших громадян продовжують знущатися, ми виходимо з умов взаємності. Ми зацікавлені, аби нашу країну відвідували волонтери, військові, тобто ті, хто нам допомагає. І таких людей багато. У мене ж немає претензій до ізраїльських громадян, у мене претензії до ізраїльського уряду.

Я поставив питання зупинення безвізу на нараді послів і публічно його озвучив. Формально це рішення має ухвалити прем’єр Денис Шмигаль, але ви ж розумієте, що у нашій ситуації воєнного стану рішення може прийняти РНБО, Ставка і спустити його прем'єру. Поки жодних формальних дій не відбувається, але якщо таке рішення буде прийнято політично, то уряд його виконає протягом 24 годин.

Вище керівництво України намагається вирішити чи якось пом'якшити проблему за своїми каналами?

Зараз ізраїльтяни розповідають, що це посол з'їхав з ґлузду і насправді все добре. І що це послу більше за всіх треба, а в Умані на них чекають. У ізраїльтян же релігійний уряд, який дуже сильно залежить від релігійної громади, яка туди їздить. Тільки-но я отримав інформацію, що тишком-нишком в Умані днями був міністр культури Ізраїлю. Він приїхав туди, аби зустрітися з мером міста і розповісти потім, що все добре. Нібито мер щось вирішує, вони смішні просто. Всі ж бачили, що ми чітко розставили всі акценти і дали зрозуміти, що ніхто не жартує.

«Для тих, хто хоче потрапити до Умані, це – челлендж»

Зрозуміло, що напередодні релігійного свята мусування цієї теми з вашого боку має вигляд тиску і шантажу. Ви ж, у принципі, цього і не приховуєте?

Це не тиск, а просто елемент взаємності. Тобі плюють в обличчя, а ти витираєшся і посміхаєшся – ну як це? У нас небагато важелів впливу зараз під час війни, але це – один з таких важелів на цей релігійний уряд. От міністр закордонних справ Ізраїлю минулого тижня полетів до Молдови, аби обговорити з молдованами зелений коридор в Україну для паломників. До чого тут молдовани до зеленого коридору в Україну? Вони наших людей будуть депортувати, а ми будемо їм зелені коридори забезпечувати? Причому, власне, МЗС має до цього умовне відношення, тому що все вирішує релігійна громада, у якої є кілька ключових міністрів в уряді. І це не ізраїльський міністр закордонних справ, який, на жаль, небагато на що впливає.

Ізраїльтяни не пускають наших громадян і одночасно очікують, що ми гостинно прийматимемо їхніх – це ж маячня якась, правда?

Ви припускали, що Росія може використати велику кількість паломників на Рош га-Шана для провокацій. Чи може бути заборона в'їзду хасидам саме з цих міркувань, як це було під час пандемії?

Я запропонував нашому керівництву комплексно підійти до вирішення цього питання. Ми ж відволікаємо величезну кількість поліцейських, МНСників, ресурси на забезпечення логістики. Для чого? Місцеві бюджети з цього щось заробляють? Ні. Хасиди привозять із собою кейтеринг, зупиняються у власних готелях, які їм належать. Це ми ще змусили останні два роки сплачувати муніципальний туристичний збір, якого вистачає на те, щоби мерія після них прибрала місто.

Минулого року на це свято приїхали приблизно 22 тис., але це не тільки ізраїльтян, а й американців, британців. Цього року очікується умовно до 30 тис. Ми не знаємо, що може статися, тому весь час наголошуємо на питаннях безпеки. Я не хочу нічого поганого казати про релігійних людей, але для них це – челлендж. Чим більше буде дорогою перешкод, тим більшими героями вони себе вважатимуть, коли таки потраплять до Умані. Я вважаю, що ми самі себе наражаємо на величезну небезпеку та ще й втратимо на цьому величезні людські зусилля і кошти під час війни, які могли би витратити на щось інше.

А в українського МЗС є якась зрозуміла позиція з цього приводу? У вас нема відчуття, що це ваша особиста війна? Ніби і міністр Дмитро Кулеба досяг домовленостей зі своїм колегою Елі Коеном, що все залишиться як є, і радник голови Офісу президента Михайло Подоляк запевняє, що кордони будуть відкриті і в’їзд паломникам дозволено.

Наш міністр знає про цю ситуацію і також чекає на рішення вищого політичного керівництва. Нам дійсно важко дістався свого часу цей безвіз, ми за нього переживаємо, але треба визнати, що він фактично не працює. Ми не говоримо про його розірвання, а лише про призупинення – потім знову можемо повернутися до двосторонньої угоди, якщо домовимося.

У вас в Ізраїлі давно репутація «колючого» посла, можливо тому ваші погрози там не сприймають всерйоз? Мовляв, все одно Київ на такий крок не зважиться.

А яка у мене може бути репутація, якщо в них і піску з пустелі не допросишся? Мені треба обрати, подобаюся я Києву чи Єрусалиму.

А ви Києву точно подобаєтеся? Не стоїть питання вас замінити?

Якби не подобався, то замінили би давно. А я отримав дві нагороди під час наради послів і декілька подяк. Я ж, насправді, несу зрозумілий меседж: якщо ми себе самі поважати не будемо, то і нас ніхто поважати не буде.

Павло Вуєць, «Главком»