"Скільки моїх друзів і родичів поклали свої життя на цій війні, і заради чого?": Як українські захисники ставляться до територіальних поступок заради миру

Кількість українців, які підтримують ідею територіальних поступок заради миру, зростає. Ця тенденція є тривожною для багатьох, особливо для тих, хто перебуває на передовій, пише видання The Washington Times, передають Патріоти України.

«Скільки моїх друзів і родичів поклали свої життя на цій війні, і заради чого? Який сенс, якщо ми все одно відмовимося від неї?» — каже захисник на Харківському напрямку. За кілька метрів від нього його друг і підлеглий Віталій мовчки киває головою.

Протягом багатьох місяців все більше західних урядовців та експертів говорили про необхідність територіальних поступок москві як про єдиний реалістичний спосіб досягти мирного врегулювання. Війна на виснаження не залишила жодній зі сторін значної переваги. Уряд президента путіна чітко дав зрозуміти свою рішучість утримати свої здобутки, формально анексувавши частини України.

Новообраний президент Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії пообіцяв, що припинить бойові дії «за 24 години». Проте він нетипово небагатослівний щодо контурів мирної угоди, яку він допомагатиме укладати між Києвом і москвою. Окреслити умови цієї майбутньої угоди було доручено новообраному віце-президенту Дж.Д. Венсу, який є затятим противником продовження американської підтримки України.

Під час інтерв'ю на «Шоу Шона Райана» пан Венс заявив, що така угода визнає російський контроль над приблизно 18% окупованої української території, передбачає створення демілітаризованої зони вздовж лінії фронту і змусить уряд президента Володимира Зеленського запропонувати кремлю невизначені «гарантії нейтралітету». Україна буде утримуватися поза НАТО.

Як зазначено вище, мирний план Трампа виглядає як перемога росії, яка фактично винагороджує вторгнення москви до України значними територіальними здобутками, постійним сухопутним коридором до окупованого Кримського півострова і найбільш кричущим в очах пересічних українців продовженням впливу на зовнішню політику Києва та вибір ним альянсів.

Проте надто обережне ставлення адміністрації Байдена до війни, крапельне постачання зброї та обмеження на її використання на полі бою навряд чи додали їй популярності в Україні. Мало хто з українців все ще вірить, що Вашингтон буде дотримуватися своїх зобов'язань щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності обложеної країни до переможного кінця.

«Я не можу віддати навіть шматочок цієї землі, тому що на ній поховані мої дідусь і бабуся, мої батьки. По цій землі бігала моя онука. І вона буде бігати тут, — сказав журналістам Сергій, 55-річний сержант 113-ї бригади територіальної оборони України, під час інтерв’ю на одній з артилерійських позицій в Харківській області. — Якщо український народ не буде вбитий, він не здасться. Вони будуть боротися на своїй рідній землі, поки матимуть сили. Стільки, скільки буде потрібно».

Його останні слова, здавалося, на мить повисли в повітрі. Інші солдати в тісному бліндажі мовчали, тишу зрідка порушували приглушені звуки артилерійських пострілів над головою. Сергій сказав, що ніхто не може змусити український народ скласти зброю — навіть Вашингтон.

«Коли у нас закінчаться набої, ми будемо різати їх ножами», — сказав він з легкою посмішкою на вустах.