США могли витратити до 128 ракет Patriot за одну атаку Ірану: Що це означає для України

Під час балістичної атаки Ірану 31 серпня на американські об’єкти в Йорданії американські військові могли застосувати від 96 до 128 ракет-перехоплювачів MIM-104F PAC-3 MSE із комплексів Patriot. Такі дані поширюють OSINT-джерела та військові аналітики, передають Патріоти України.

За оцінками, Іран міг запустити приблизно 32–40 балістичних ракет. Якщо наведені цифри щодо роботи Patriot правильні, то на перехоплення однієї цілі американські сили могли витрачати в середньому три-чотири протиракети.

Водночас ці показники поки не можна вважати остаточно підтвердженими. Пентагон офіційно не оприлюднював кількість використаних PAC-3 MSE, тому наведені оцінки залишаються аналітичними.

Проте навіть нижчі фактичні цифри демонструватимуть головну проблему системи Patriot — її надзвичайну залежність від запасів дорогих ракет-перехоплювачів.

За оцінками американських аналітиків, запаси PAC-3 MSE у США могли скоротитися з понад 2300 до приблизно 800 перехоплювачів. Дефіцит таких ракет уже розглядається як один із факторів, що обмежує можливості Вашингтона передавати їх Україні.

І тут ключове питання полягає не лише в кількості ракет, які залишилися на складах, а передусім у швидкості їхнього виробництва.

США вже намагаються терміново наростити випуск Patriot. Lockheed Martin та General Dynamics отримали рамкові угоди, які мають дозволити суттєво збільшити виробничі потужності. Однак створення нових виробничих можливостей та збільшення темпів випуску складних ракетних систем потребують часу.

Для України це має особливе значення. У разі дефіциту перехоплювачів Вашингтон змушений насамперед забезпечувати власні потреби та потреби американських військ. Відповідно, можливості передавати ракети союзникам залежать від того, наскільки швидко США зможуть відновлювати свої запаси.

Фактично формується проста, але жорстка формула: скільки PAC-3 MSE американська промисловість здатна виробити за місяць і скільки ракет потрібно самим США для ведення війни високої інтенсивності.

Для України це означає, що серія масштабних балістичних атак може мати наслідки далеко за межами конкретного удару. Чим більше перехоплювачів витрачається в інших конфліктах, тим гострішим стає питання доступності ракет для української ППО.

Водночас ця ситуація демонструє ще одну важливу проблему військово-технічного співробітництва. Найсучасніші системи ППО та ракети до них є стратегічним ресурсом, а технології їхнього виробництва не можуть безмежно передаватися іншим державам.

Тому для України критично важливо не лише отримувати західні системи озброєння, а й розвивати власне виробництво засобів ППО та перехоплення. Власні технології зменшують залежність від запасів партнерів і водночас можуть стати основою для майбутнього експорту української зброї.