"Ставить пам’ять вище за історію": Снайдер назвав найважливіший факт про відносини Польщі з Україною

На думку американського історика Тімоті Снайдера, можливо, найважливішим фактом про відносини Польщі з Україною є те, що вони ніколи не є просто польсько-українськими: завжди є “хтось третій або четвертий”. Також він наголосив на важливості ставити історію вище за пам'ять, передають Патріоти України.

“Зовнішня політика дуже часто є непопулярною. Польська зовнішня політика щодо України в 1990–1991 роках, коли Україна здобувала незалежність, також мала більше противників, ніж прихильників. Проведена Кшиштофом Скубішевським під значним впливом Адама Міхніка, Яцека Куроня та Броніслава Геремека, вона була однією з наймудріших, які я знаю з історії. Але українці тоді в Польщі були значно менш популярними, ніж сьогодні. А державні інтереси вимагають дій, які інколи бувають непопулярними. Тому це й називається державним інтересом, а не інтересом суспільства”, — сказав Снайдер в інтерв'ю Onet.

“Польща ставить пам’ять вище за історію. А з пам’яттю є така проблема, що вона не запрошує інших, бо пам’ять завжди наша, і в пам’яті ми завжди невинні. Якщо в ній взагалі фігурують інші, то найчастіше як винні. Так це просто працює”, — вважає історик.

Натомість, за його словами, історія “запрошує інших до дискусії”, мусить їх враховувати.

“Вона (історія — ред.) змушує читати джерела іноземними мовами. Змушує хоча б час від часу спілкуватися з колегами з-за кордону. Я маю на увазі, що пам’ять — це комфорт. Вона має бути простою, приємною та зрозумілою для кожного. Але більше, ніж пам’ять, нам потрібна історія”, — заявив Снайдер.

“Якщо сусідня країна, така як Польща для України, ставить пам’ять вище за історію, то наслідком цього є відсутність солідарності. А під час оборонної війни ця відсутність є особливо болісною для однієї країни, і вона засліплює іншу”, — додав він.

Снайдер згадав про Голодомор 1932–1933 років.

“Якщо я, наприклад, кажу, що в 1932 році польська дипломатія знала все про Голодомор у радянській Україні, але нічого не сказала, то це важко сприйняти. Цього немає в польській пам’яті. Скільки поляків подумають: «Боже, яке це було нещастя — стільки мільйонів українців, заморених голодом. Ми знали про Голодомор і замість того, щоб розповісти про це світові, мовчали»? З історією ми ніколи не почуваємося комфортно. З пам’яттю — завжди так”, — пояснив Снайдер.

На його думку, на тлі найбільшої в Європі з 1945 року війни потрібна історія, а не пам’ять.

“В історії завжди є інший бік, інший голос. Пам’ять виступає від першої особи… А історія пишеться від другої та третьої особи. Історія не має бути терапією. Дискомфорт — це частина зрілості, до якої веде історія”, — заявив він.

“Мабуть, найважливіший факт щодо польсько-українських відносин полягає в тому, що вони ніколи не є просто польсько-українськими. Хоча саме так ви майже завжди їх сприймаєте. Тим часом завжди є хтось третій або четвертий”, — додав Снайдер.

На його думку, неможливо історично пояснити таке явище, як Волинська трагедія, розглядаючи виключно поляків та українців.

“Ця чистка не відбулася б без двох радянських окупацій та німецької окупації, без депортації польських еліт, а потім — українських еліт. У пам’яті завжди залишаються лише «ми» та «вони». В історії так ніколи не буває. Якщо за столом немає німців чи росіян, ця дискусія стає ірраціональною. І це стосується не лише минулого. Цей третій учасник цілком присутній і сьогодні — хоча б у польському інтернеті”, — додав він.