"Сто днів війни з Росією - коли настане мир і які шанси України на перемогу", - Жданов

"Ми наближаємося до певного рубежу - сто днів війни в Україні. Виникають закономірні питання про те, що далі, коли може закінчитися війна і чим. Спробуємо розібратися. Дай бог, щоб гарячу фразу війни з Росією ми змогли закінчити до кінця 2022 року. Адже поставки озброєнь із Заходу далеко не ті, на які ми очікували, і це сильно гальмує процес", - пише у своєму блозі Олег Жданов, передають Патріоти України, і продовжує:

"Хоча в березні всі чекали, що зброя прийде вже в травні, а в червні українська армія буде щосили громити російську. Але поки що й близько такого немає. Поки що Україні екстрено дають лише найнеобхідніше, щоб вона могла просто тримати ситуацію під контролем на фронті.

В результаті ми так і не вибралися з оборонної операції, а про контрнаступ взагалі поки що говорити не доводиться. Початок контрнаступу ЗСУ повністю залежить від поставок зброї. Якщо поставки зброї таки будуть запущені, і до середини літа ми отримаємо його в достатніх обсягах, то в другій половині літа ми зможемо почати контрнаступ.

От тільки не варто забувати, що і Росія весь цей час теж не сидить на місці, а готується. І ми не знаємо, які резерви вона встигне зібрати за такий час. Як би ми не хвалилися і не хизувалися тим, що в російській армії цілковита деморалізація, солдати розбігаються і все інше, але хтось же проти нас б'ється, хтось же на нас наступає, хтось же тримає позиції, не даючи нам просуватися вперед.

Із західною зброєю ми зможемо почати контрнаступательную операцію, але, думаю, що здійснювати її буде досить важко, тому гаряча фаза може затягнутися до кінця року. Що стосується можливого підсумку війни, то материкову Україну нам потрібно звільняти повністю, до державного кордону.

Крим – це окрема історія. Я прихильник того, що питання Криму потрібно вирішувати військовим (збройним) шляхом, і я б віддав це питання на відкуп військовим. Якщо Генеральний штаб ЗСУ вважатиме прийнятним співвідношення втрат і успіхів при збройному звільненні Криму, то потрібно діяти так. Якщо ж наш Генштаб скаже, що співвідношення втрат і успіхів буде неприйнятним, і ціна звільнення Криму буде занадто високою, то, напевно, це питання доведеться вирішувати дипломатичним шляхом.

Чому військовий шлях звільнення Криму і не тільки кращий? Тому що наша дипломатія дуже слабка, а західна – дуже продажна. В результаті дипломатичного рішення буде одне – Мінськ-3. Росія – монстр у переговорному процесі. Навіть зараз, подивіться, при всіх санкціях, при тому, що Росія стала нерукоподатною країною-ізгоєм, російське лобі в міжнародній дипломатії найпотужніше: яку хвилю зараз підняли, намагаючись дискредитувати нас перед світовою спільнотою, щоб запобігти постачанню озброєнь в Україну.

Якщо ми підемо в переговорний процес, Росія нас просто там "заб'є". А такі хлопці, як Макрон, Шольц і Драгі, скажуть нам: "Ну що ж ви, потрібно ж іти на компроміси. Всіх потрібно годувати хлібом, тому давайте-но, поступайтеся Путіну".

Тому для України дипломатичний шлях – це шлях до поразки. Втім, допоки Путін при владі ні про яку дипломатію і мови бути не може, тому що ця людина не змінює ні своїх поглядів, ні своїх завдань. Навіть зараз він вважає, що операція йде за планом, встановлює дедлайни, коли повинна бути взята Луганська область, коли – Донецька. Тобто Путін живе в очікуванні великої перемоги Росії над Україною. Після цієї перемоги він скаже нам проводити переговори, припиняти вогонь і миритися. Путін прекрасно розуміє, що у Росії війська, по суті, більше немає, і йому потрібен буде перепочинок, щоб зібрати нову армію.

Якщо ж Захід не надасть Україні зброю або надасть не те або в недостатній кількості, на нас чекає Мінськ-3. При цьому російські війська залишаться на тих рубежах, на яких вони стоять сьогодні. Це обумовлено тим, що сьогодні нам взагалі нічим воювати, наш запас закінчився, а західний – ще не надійшов, тому ми опинилися в підвішеному стані.

Що ж стосується Росії, то для неї війна в Україні може мати кілька варіантів наслідків, починаючи від найгіршого – часткового розвалу Російської Федерації, коли кілька суб'єктів можуть відколотися від неї, і до зміни російської політичної еліти.

Зміна влади в Росії – це головне, чого очікують Сполучені Штати. Це – основне завдання, яке ставлять США перед цією війною: зміна політичної еліти Росії за рахунок України. Вони розраховують, що в результаті війни в Росії повинен відбутися палацовий переворот. І якщо нова політична сила, що прийшла в РФ до влади, погодиться на умови Заходу, то він нас тут же "зіллє".

Іншими словами, Захід за таких умов буде готовий зупинити війну на даному етапі, і йому буде неважливо, на якому рубежі зупиняться наші війська. Захід домовлятиметься з новою Росією на нових умовах. В такому випадку наші інтереси з американськими розійдуться, як у морі кораблі.

Як би парадоксально це не звучало, Україні зараз вигідніше, щоб замість Путіна до влади в Росії прийшов такий же "яструб", як і він. Тобто нам потрібно або встигнути, поки Путін біля керма, вийти на державні кордони, або сподіватися, що до влади в РФ прийде така ж людина, як Путін, наприклад, Патрушев. Кажуть, саме Патрушев – головний ідеолог війни в Україні, і саме він переконав Путіна почати війну. Як би дико це не звучало, але нам це вигідно, тому що так ми зможемо використовувати це на свою користь – для відновлення територіальної цілісності України.

Але це знову-таки за умови, що нам дадуть зброю. Однак є й інший варіант – варіант Б, який розвивається паралельно з вищеописаним варіантом А. Якщо варіант А – про США, геополітичне завдання яких повалити Росію, максимально послабити її нашими руками, а з нами вже як вийде, то варіант Б – це про Великобританію, яка бачить вирішення цього конфлікту зовсім по-іншому.

Британці зовсім по-іншому сприймають переділ ринку на європейському континенті. Паралельно зі Сполученими Штатами Британія просуває перший імперський проект – союз Тримор'я, що дуже турбує США. У цьому плані спостерігається якась конкуренція між Великобританією і США. Якщо США, не дай бог, відвернуться від свого початкового плану, тобто повного розгрому Росії на території України, то Британія може підхопити цей прапор і зіграти в свою гру, тим самим посилюючи себе на міжнародній арені. Союз Тримор'я для Великобританії дуже вигідний – і економічно, і політично, і як завгодно. Україна – це перехрестя доріг, а, об'єднавшись із Польщею, Україна просто поставить тут митний паркан, і нас ніхто не обійде, всі будуть змушені платити мита.

Це трохи заспокоює. Зверніть увагу, Британія постійно стимулює Сполучені Штати. Коли США почали гратися з ленд-лізом – голосуємо або не голосуємо, британці сказали, що дають озброєння Україні, мовляв, перші Гарпуни вже їдуть в Україну, а також анонсовані поставки бронемашин. Після цього Америка одразу ж проголосувала за ленд-ліз, щоб основною тут була не британська техніка, адже потім Британія скаже: "Зачекайте, ми ж давали зброю, от ми і будемо ділити лаври переможця з Україною".

Навіть якщо британська допомога буде єдиною, яку Україна отримуватиме, цього вже буде достатньо для протистояння Росії. Британці не згодні ні на який Мінськ-3, їм потрібна цілісна Україна і повний розгром Росії.

Британії це потрібно для того, щоб не було конкурентів. Адже якщо почнуть "пиляти" європейський ринок, то головним конкурентом буде Росія (Європу вони і так умовлять).

До того ж, в англосаксонський клуб входить не тільки Великобританія, але й Канада, Австралія, Нова Зеландія. На їхню допомогу ми теж можемо розраховувати. Як тільки британці почули, що шведи і фіни хочуть вступити в НАТО, вони одразу підписали договори з цими двома країнами про військову взаємодопомогу. І що ви думаєте, на прохання Британії шведи або фіни не поділяться з нами озброєнням? Поділяться! Особливо фіни – адже у них тисяча кілометрів кордону з РФ. Шведи теж бояться Росії, тому що у них там острів, через який Росія збирається захоплювати країни Балтії, і ці плани вже оголошувалися по федеральному каналу Росії. Тому у нас з дня на день почнуть воювати шведські Archer, хоч чотири гаубиці, але вони будуть на озброєнні ЗСУ.

Підсумовуючи все вищесказане, можна сказати, що шанси України зараз 50/50. Навіть лікар при апендициті не дає стовідсоткової гарантії на одужання. У політиці, тим більше, завжди так".