Звільнена з полону найманців РФ українка Тетяна Гончарова відсиділа в катівнях терористів три роки і сім місяців. Вона розповіла в інтерв'ю LB.ua, як її "судили" у "ДНР", зазначають Патріоти України.

"У СІЗО, куди мене нарешті перевели, набагато краще, ніж на "Ізоляції". Так, там до тебе теж не дуже добре ставляться – косо дивляться через твою статтю, не дають зв’язку. Але там тиша й спокій. Й хоч раз на місяць до тебе можуть прийти твої рідні. Умови в камері набагато кращі, й головне – нікого не б’ють та не вбивають. Нас не розділяли із кримінальниками, тож, сиділа в камері зі злодійками, наркоманками тощо. І вони якось не звертали на нас увагу, ніяких проблем з цим у СІЗО не було. А от в колонії в мене почалися проблеми. Як тільки я вийшла з карантину і зайшла до спального приміщення, то одразу почула, як одна із ув’язнених каже іншій – та вона обстрілювала будинки та вбивала людей. Тобто, ясно, налаштовує людей проти мене. Потім у нас почався конфлікт з цією наркоманкою, яка мала пожиттєве. У неї було зелене світло від керівництва – могла бити кого завгодно й де завгодно. Ну, бо співпрацювала з начальством, яке, до речі, теж саме, що й при Україні. Й їй явно дали завдання на мене. Якось вона сіла на моє ліжко, я зробила їй зауваження. Та одразу кинулася на мене – мовляв, ти стріляла, ти убивала. І, зрештою, вдарила в обличчя. Я вирішила не відповідати, бо потім мене ж і зробили б винною та відправили б до карцеру. Ну, а цій наркоманці нічого не було за бійку", - додала Гончарова.

"Взагалі намагалася не встрявати в політичні розмови. Ну бо який сенс – ще й донесуть начальнику, що я щось там не те сказала. Тим більше, там люди весь конфлікт просиділи за ґратами, і чули про все тільки з російських каналів. Навіть плутають екстрадицію й обмін – думали, що обмінювати і їх будуть. Хоча, до речі, багато хто хоче перевестися в Україну досиджувати строк. Там і комфортніше, і більше шансів на УДО. Якого в "ДНР" взагалі не буває, ну, або за кілька тижнів до закінчення терміну ув’язнення.

Приходилося дуже багато й важко працювати. Якщо в "Ізоляції" було важко психологічно, то тут – фізично. Носила шлакоблок, природне каміння, арматуру, залізо, 50-кілограмові мішки з мукою, натягувала сітку-рабицю на спеці тощо. Як тільки треба щось важке робити, то через мою статтю одразу відправляли мене. Єдина робота, від якої я навідріз відмовилася – це вантажити гній. Умови там загалом – трохи краще, ніж в концтаборі. Воду дають кілька годин на день й тільки холодну, дають 2 літри в день на людину, хочеш – пери, хочеш – мийся. Туалет – дірка на вулиці, яку чистять влітку самі ув’язнені", - резюмувала вона.