Сумнівна ідея: Економіст розповів, що не так з торговельною війною Трампа

На тлі торговельної війни зростання статусу долара як резервної валюти підвищує попит на держоблігації США, однак цей статус не означає, що підвищується попит на всі американські активи. Як йдеться в колонці NV, про це пише професор економіки Гарвардського університету, колишній головний економіст Міжнародного валютного фонду Кеннет Рогофф, передають Патріоти України.

«Голова Ради економічних консультантів Трампа Стівен Міран запропонував «Угоду Мар-а-Лаго» — план координації з торговими партнерами США ослаблення долара.

В основі цього плану лежить ідея, що статус долара як світової резервної валюти є не привілеєм, а тяжким тягарем, який відіграв важливу роль у деіндустріалізації економіки США", — наголосив експерт

За його словами, згідно з цією логікою, глобальний попит на долари підвищує їхню вартість, і тому товари, зроблені в США, виявляються дорожчими за імпортні. «Це, своєю чергою, призводить до постійно від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі і спонукає американські компанії переносити за кордон виробництво, а з ним і робочі місця.

Чи є якась правда в цих міркуваннях? Відповідь: і так, і ні. Цілком логічно, що іноземні інвестори, які бажають володіти американськими акціями, облігаціями та нерухомістю, можуть генерувати стійкий приплив капіталів до США, що стимулює внутрішнє споживання і підвищує попит на товари, які можна продавати (наприклад, автомобілі), та на ті, які можна не продавати (наприклад, нерухомість і ресторани). Підвищення попиту на неторговані товари зазвичай призводить до зростання вартості долара, тому, як і стверджує Міран, імпорт стає привабливішим для споживачів США".

«Але в цих міркуваннях ігноруються важливі деталі. Хоча статус долара як резервної валюти підвищує попит на держоблігації США, цей статус не означає, що підвищується попит на всі американські активи. Наприклад, азійські центробанки тримають казначейські облігації на суму в трильйони доларів, використовуючи їх для стабілізації валютного курсу і як фінансовий буфер на випадок кризи. Як правило, вони уникають купівлі інших видів американських активів, включно з акціями та нерухомістю, тому що вони не відповідають їхнім завданням», з наголосив Кеннет Рогофф.

Він також зазначив: «Хоча скорочення бюджетного дефіциту не ліквідує дефіцит рахунку поточних операцій автоматично (ситуація залежить від того, як саме ліквідується дефіцит, а також від реакції приватного сектора), однак такий рецепт набагато простіший і зрозуміліший, ніж розв’язування торговельної війни. Утім, скорочення бюджетного дефіциту є важким політичним завданням: треба переконати Конгрес ухвалювати більш відповідальні закони про податки і витрати. Крім того, на відміну від галасливої торговельної конфронтації, такий захід не змусить іноземних лідерів почати підлабузнюватися до Трампа; навпаки, увага преси перемкнеться на внутрішню політику і переговори в Конгресі».

«Є й інший ключовий фактор, від якого залежить розмір дефіциту рахунку поточних операцій. Йдеться про силу економіки США, яка останніми роками була найдинамічнішою порівняно з економікою інших найбільших світових гравців. Це підвищило привабливість американського бізнесу для інвесторів. Зросла навіть частка промисловості у ВВП, хоча промислова зайнятість не встигає за цим зростанням. Причина в тому, що сучасні заводи вкрай автоматизовані.

План Мірана, яким би розумним він не був, заснований на помилковому діагнозі. Хоча роль долара як провідної світової резервної валюти має певне значення, це лише один із багатьох чинників, що сприяють постійному дефіциту зовнішньої торгівлі Америки. А якщо у торгового дефіциту безліч причин, тоді ідея, що мита стануть панацеєю, є, м’яко кажучи, сумнівною", — зазначив експерт.