Третя газова війна: Путін втрачає терпіння і готує Європі нову кризу, - The American Interest

Доки на вулиці чергове спекотне літо, і Європа обливається пóтом, керівники енергетичних компаній і політики ламають голову над тим, як їхні співгромадяни виживуть наступної зими.

Актуальність їхньої задачі підвищується, бо договір про транзит газу через Україну спливає 1 січня 2020 року. Якщо не вжити жодних заходів, то потік газу українським трубопроводом "Дружба" вичерпається – а це найбільше джерело російського газу в регіоні, через нього прокачується обсяг, порівнюваний з газоспоживанням всієї Німеччини. Європейский союз намагається виступати посередником на переговорах між Росією та Україною з липня 2018 року, але безуспішно. Таким чином, Європі загрожує третя газова криза за два десятиліття (попередні дві сталися у 2006 і 2009 роках).

З комерційної точки зору цю безвихідну ситуацію неможливо пояснити. Здавалося б, російська енергетична компанія "Газпром" має зробити все можливе, аби забезпечити безперебійність поставок газу до Європи, адже на кону стоїть її ділова репутація. Але для російської держави, а відповідно й для державної компанії "Газпром" теж, комерційні інтереси не мають першочергового значення. Для нової Європейської комісії, яка ввійде на посаду 1 листопада, прийдешня ситуація стане справжнім випробуванням на мужність. Чи запанікує Єврокомісія, а з нею і держави-члени ЄС, якщо станеться дефіцит пропозиції, а ціни зростуть? Чи зімкне лави, віднайде тимчасові рішення – від переходу на інше паливо до розгортання зворотніх потоків? Чи знайде Єврокомісія у собі сили зробити виклик російському енергетичному шантажу?

Комерційні й технічні аналізи можливої кризи рідко враховують нинішні взаємини між Росією та Україною. Російська Федерація анексувала Крим і зараз господарює на частині східної України завдяки збройним силам, які Росія там фінансує і контролює. Від початку конфлікту загинуло уже 14 тисяч українців, а більше мільйона стали біженцями. Україна розширила свою армію до більш ніж 300 тисяч військовослужбовців, більшість з яких дислоковані поблизу окупованих районів країни. Українські війська постійно ведуть перестрілки через лінію розмежування з проросійськими силами, серед яких є й регулярні частини російської армії.

Через трубопровід "Дружба" російського газу до Європи поставляється більше, ніж через будь-яку іншу мережу, і ця обставина створює Кремлю дві складності. По-перше, розширення військових операцій в Україні стає обтяженим через загрозу зриву прибуткового експорту російського газу до Європи. По-друге, Україна тільки за 2018 рік заробила на транзиті газу 3 мільярди доларів – а ця сума приблизно відповідає всьому оборонному бюджету країни.

Росія зі свого боку все більше розчаровується у Європі через будівництво трубопроводу "Північний потік-2", який дозволить Москві обійти трубопровід "Дружба". У травні набув чинності закон ЄС, який поширив положення європейської Енергетичної хартії на трубопроводи для імпорту газу, до них належить і газпромівський "Північний потік-2". Енергетична хартія ЄС має низку умов, за якими власники трубопроводів із країн, що не входять до ЄС, зобов'язані заручитися сертифікатом безпеки поставоквід наглядових органів ЄС і держав-членів. Враховуючи те, що він у минулому створював перебої з поставками у країни Центральної та Східної Європи, отримати такий сертифікат "Газпрому" буде нелегко.

Крім того, хоч прокладено вже 60% труб, необхідних дозволів на будівництво "Північного потоку-2" досі немає. Данія своєї згоди поки що не дала, а в на додачу Данське енергетичне агентство затіло тяганину з "Газпромом", щоб вибрати оптимальне трасування. Однак, данська ділянка трубопроводу має довжину всього 140 кілометрів, а загальна протяжність "Північного потоку-2" – 1 440 кілометрів. Відсутня ділянка може бути добудована вже за місяць.

Контури російської стратегії вимальовуються ясно: 1) добудувати трубопровід, без врахування ділянки у данських водах; 2) дочекатися 1 січня, коли закінчиться договір з Україною; 3) розвалитися у кріслі та чекати. Москва потім скаже, що з радістю надасть Європі більше природного газу – але тільки через "Північний потік-2". Звісно, уряду Данії доведеться терміново дати дозвіл на залишок трубопроводу, нехай він навіть і протирічить Європейській енергетичній хартії. А що ще робити ЄС, якщо за вікном морозний січень чи початок лютого?

Тут є ще один фактор: Москва розізлилася на Стокгольмський арбітражний суд, який у спорі з "Газпромом" присудив українській державній енергетичній компанії "Нафтогаз" компенсацію в 2,8 мільярда доларів (з відсотками). У тристоронніх переговорах між Єврокомісією та "Нафтогазом" "Газпром" ясно дав зрозуміти, що до укладення угоди з транзиту він не має наміру здійснювати жодних виплат. Ні "Нафтогаз", ні український уряд таких умов транзиту прийняти не можуть – з міркувань комерційних та політичних.

На фоні занепокоєння, що відключення газу триватиме довго, цим літом значно зросла закачка російського газу до європейських сховищ. Керівники компаній, наглядові органи і політики також шукають альтернативні джерела поставок на прийдешню зиму. А заходи з енергетичної інтеграції, прийняті Європейським союзом після другої енергетичної кризи 2009 року, послаблять наслідки недопоставок – принаймні, у короткостроковій перспективі. Проте будь-які перебої більше кількох днів створять проблеми з поставками в Болгарії та низці інших балканських держав, а заодно спровокують ріст цін на всьому газовому ринку ЄС. Якщо перебої триватимуть ще довше, недопоставки вдарять і по Італії, яка значною мірою залежить від російського газу. На цій стадії "Газпрому" вже доведеться послатися на форс-мажорні обставити при відмові від контрактних зобов'язань з поставки газу до низки європейських країн – включаючи Францію, Австрію, Угорщину та Словаччину.

Є кілька виходів. Із країн Західної Європи Великобританія має величезні можливості (приблизно 51 мільярд кубометрів на рік) для прийому закордонних поставок скрапленого природного газу (СПГ). Вона також може забезпечити значні реверсні поставки, маючи пропускну здатність під Ла-Маншем в 30 мільярдів кубометрів, тому СПГ – можливо, навіть американський – потече до континентальної Європи з британських терміналів. В Італії є три термінали СПГ з низькими коефіцієнтами використання і низка запасних потужностей на трубопроводі, пов'язаному з алжирськими запасами природного газу. У Центральній та Східній Європ є тільки один великий термінал, пов'язаний з більшою частиною ринку: це польський порт Свиноуйсьце на Балтійському узбережжі з пропускною здатністю 4,5 мільярда кубометрів (у Греції, в Аттиці, також є термінал СПГ потужністю 5 мільярдів кубометрів, звідки газ може поставлятися до деякої частини Центральної та Східної Європи). Таким чином, більше всіх від недопоставок і росту цін постраждають країни Центральної та Східної Європи.

Однак особливо гостра довгострокова загроза нависла над самими українцями. З 2015 року Україна не купує газ напряму в "Газпрому". Замість цього Київ купує надлишки газу в клієнтів "Газпрому" – це все той же транзитний газ, який уже пройшов через територію України. Але реверсивні поставки виявилися не тільки дешевшими, ніж прямий контракт з Росією, а й послабили вплив Москви на Україну. Та коли договір про транзит закінчиться 1 січня 2020 року, це джерело газу вичерпається. Тому Україна вже зараз накопичує природний газ у підземних сховищах, щоб забезпечити себе мінімум на рік. Україна також розраховує наростити внутрішнє виробництво, інвестувати у підвищення енергоефективності та налагодити співробітництво із союзниками на кшталт Польщі для отримання альтернативних джерел поставок.

Очевидно, якщо "Газпром" вирішить не продовжувати чинний контракт, він зіпсує собі довгострокову репутацію і втратить прибутки. Посилити комерційні збитки можуть два фактори. По-перше, США на сьогодні нарощують виробництво скрапленого природного газу (СПГ) – можна сказати, встигли до російської газової кризи. Крім того, частина американського СПГ може перепасти навіть державам Центральної та Східної Європи – дякуючи оренді суден з технологією регазифікації. Коштують ці судна-газовози недорого. Наприклад, у Литви є один такий у порту Клайпеди – коштує всього 127 мільйонів доларів і вміщує 4 мільярди кубометрів. Тривалі перебої з поставками газу, ймовірно, змусять низку держав Центральної та Східної Європи замовити будівництво таких регазифікаційних суден. По-друге, газова криза підвищить конкурентоздатність відновлювальних джерел енергії – за останні п'ять років вони значно подешевшали.

Та знову ж таки, для державної компанії під назвою "Газпром" комерційні міркування не завжди перебувають на першому місці. Цілком ймовірно, що Москва дочекається закінчення транзитної угоди з Україною, нехай наслідками цього й буде хаос та ріст цін, проте вона в надії на те, що перший шок від зниклих поставок надасть Росії необхідні важелі та дозволить укласти вигіднішу угоду з Україною та ЄС і швидко добудувати "Північний потік-2". Потім для "вирішення" кризи втрутиться президент Путін – на фоні масованої дезінформаційної кампанії, метою якої буде звалити провину повністю на Україну та ЄС.

Однак, щоб такий план спрацював, Росії необхідно, щоб європейці запанікували і прогнулися перед проблемами недопоставок і росту цін. Проблема Москви в тому, що далеко не факт, що такий нажим взагалі спрацює, адже європейці можуть і не прогнутися. У психологічному поєдинку з Європою може статися, що "слабо" виявиться саме Москві. Звичайно, чим довше затягнеться конфлікт, тим більше держав будуть в нього вплутані. Проте легше буде вирішити багато проблем з поставками. ЄС може вжити екстрені заходи для забезпечення реверсних поставок – оперативно побудувати невеликі з'єднувальні трубопроводи і впровадити регазифікаційні судна. Ці тимчасові "надзвичайні заходи" ризикують стати постійними і врешті решт видавити "Газпром" із значної частини європейського ринку. А будь-яке виключення супроводжується втратою прибутків і впливу. Тому Москві варто ретельно зважити за і проти тактики "шоку і тремтіння" – короткострокового січневого відключення, за яким піде дезінформаційна кампанія і тривалий зрив поставок, адже вони загрожують позбавити Росію ключових політичних і ділових союзників у Європі, а також підірвати російські джерела прибутків і врешті владу та вплив.