"Це вони горіли в танках, лежали купою тіл на асфальті. Це вони кидали техніку і тікали, здавались у полон і плакали мамам по телефону": Бабич пояснив, чому РФ приречена на поразку

"Це ті самі люди. Ослаблені та демотивовані усвідомленням того, в яку саме «місію» їх втягнули, і те, що вони справді воюють не з міфічними «нацистами», а з народом України. А так само послаблені холодом, нестатками, очікуванням смерті, і страхом перед супротивником – перед нами.

Це їхні «побратими» горіли в танках, лежали купою тіл на асфальті (а тепер їх не бажає забирати та визнавати їхня «батьківщина»). Це вони кидали техніку і тікали, здавались у полон, і плакали мамам по телефону.

Вони ті самі. Їх зараз візьмуть за яйця їхні командири і змусять йти в бій. Але в бою кожен із них залишиться таким самим. Демотивованим окупантом, нанизаним на почуття особистого страху. До того ж, величезна кількість їх втрат складається саме з найбільш підготованих і боєздатних орків. І цього зараз не поповнити.

І жодний плану наступу цього не змінить. Тим більше, що в Росії традиційно будь-який план йде по пи*ді і через дупу. Що й сталося з «бліцкригом». Тому нас тиснуть масою. Але, де боїться померти один – бояться і десять, і сто, і десять тисяч. А «натовп», що біжить, виглядає ще епічніше. Це як лавина. Не зупиниш.

Тому нам їх треба просто утримати. Завдати максимальної шкоди. Бити скрізь і одразу. І буде як вже було. Тому що їм нема за що вмирати. А нам є за що їх нищити. І ви розумієте, що оборона завжди у більш вигідніших умовах, ніж наступ. До того ж – ми опираємося вдома. А вони наступають на чужій землі з безліччю сюрпризів і невідомого. Чим ми користуємося вже дванадцятий день.

А після другого потужного удару по зубах вони здуються обов’язково. Вони не мають головного ресурсу. На особисту мотивацію. Тримаємося, готуємося, не розслабляємося. І не боїмося. Ми це вже робили. Абсолютно впевнений, що у нашого чудового складу командування ЗСУ зараз сверблять руки від козирів, що заховані в рукавах на цей момент. Тому що деяких важливих елементів нашої сили я поки не бачив. Вони чекають свого часу.

Просто ставтеся до всіляких «штурмів» не як до загрози. А як до можливості знищити ворога. Ми чекаємо. Ми готуємось. І якщо перефразувати старий анекдот: вони готуються до штурму, ми готуємося до штурму – але є нюанс. І він, як я вважаю – на нашу користь. Все буде як треба! Слава Україні".