У ГУР Міноборони звернули увагу на цікавий нюанс у списку загиблих російських окупантів (фото)

Проєкт ГУР МОУ "Хочу жить" помітив цікавий збіг у списку загиблих російських окупантів - знайшли три пари братів з однаковими прізвищами та по батькові, які до того ж ще й загинули в один день. Про це пишуть в Telegram-каналі "Хочу жить", передають Патріоти України.

"Якщо уважно вивчити опублікований нами раніше список 217 загиблих на війні російських строковиків, то можна помітити серед них три пари хлопців з однаковими прізвищами та по батькові - брати, які ще й пішли з життя в один день", - вказують в проєкті ГУР МОУ.

Рядові Лобанови Петро і Микола (19 і 20 років) - мешканці тимчасово окупованого Криму. За даними "Хочу жить", вони обидва служили у 126-й окремій бригаді берегової охорони в Криму. Були незаконно призвані до лав окупаційної армії та загинули 22 липня 2023 року.

Наступна пара братів - рядові Решки Дмитро та Костянтин (по 20 років). Щодо них в пресслужбі "Хочу жить" пишуть: "Близнюки. Служили в 6-му танковому полку 90-ї танкової дивізії. Загинули 21 серпня 2024 року в прикордонні Бєлгородської області".

Остання пара, яку помітили, дослідивши списки, це рядові Хаупшеви Атмір і Ратмір (22 і 24 роки). Вони також із 6-го танкового полку 90-ї танкової дивізії. Загинули також у Бєлгородському прикордонні 11 січня 2025 року.

У висновку в повідомленні зазначають: "Їхні батьки разом втратили відразу двох синів, яких буквально віддали в жертву заради незрозуміло чого. Усі вони були б живі й будували своє майбутнє, якби не злочинні рішення Володимира Путіна і його команди почати війну проти України, а потім кинути в її жерло необстріляних пацанів. Всупереч здоровому глузду і своїм же обіцянкам".

Прокоментували в "Хочу жить" також слова командира однієї з пари загиблих братів - братів Решек - про "обов'язковий" відвід бійців-строковиків за необхідності: "Наприклад командир братів Решек обіцяв матерям, що «якщо раптом щось піде не так, там кордон прорвуть або ще щось - хлопців-строковиків одразу будуть виводити з тих територій». Чим усе закінчилося, ми прекрасно пам'ятаємо, і багатьох пацанів у кращому разі вдалося поховати тільки через місяці після загибелі".