"У неї ніколи не було почуття страху": Окупанти у Щасті розстріляли українську військову

У середу, 17 серпня, у Чернівцях попрощалися зі старшим лейтенантом Національної гвардії України, 48-річною Іриною Гордієвич. Із 2014 року Ірина служила у полку спеціального призначення "Луганськ-1" у Щасті. Однак у перший день повномасштабного вторгнення її було поранено, вона не змогла залишити місто. Окупанти її розстріляли. А тіло Ірини вдалося повернути лише нещодавно. Докладніше про це читайте у матеріалі, який Патріоти України пропонують вашій увазі.

Вороги розстріляли поранену Ірину

Ірина Гордієвич, старший лейтенант Національної гвардії України, загинула у перший же день повномасштабного вторгнення Росії до нашої країни. З 2014 року вона несла службу в Луганській області у місті Щастя. "Ще до 24 лютого в тому районі почалися сильні обстріли "Градами". Я тоді писала Ірі, щоб вона берегла себе. Вона відповідала: "Бережи – не бережи, як Бог дасть – так і буде". У неї ніколи не було почуття страху", – згадує її подруга Власта Чубовська.

Як потім вдалося з'ясувати, Ірину було поранено. Наші війська відходили під натиском противника, але вона вийти зі Щастя не змогла. Згодом на сепаратистських сайтах з'явилася інформація про те, що вороги її розстріляли.

"Боляче було все це читати, вони називали її нацисткою. Це неправда, це не про нашу Іру. Ми довго її шукали. Була офіційна інформація, що вона зникла безвісти. Проте її тіло перебувало в морзі Щастя. Проводилася експертиза, потім тест ДНК. І стало зрозуміло, що це саме Іра. Нещодавно її передали до Чернівців, 17 серпня її поховали", – каже Власта.

Ірина жила у Чернівцях. Із дитинства вона любила фотографувати, робила гарні знімки. Вміла добре фотографувати себе. Також із подругою вони захоплювалися метафізикою, відвідували курси духовного розвитку.

У 42 роки стала бійцем "Луганськ-1"

Із початком Революції Гідності Ірина була на Майдані. А в 2014 році таємно від усіх подала заяву на службу в поліцію, у внутрішні війська. Склала іспити, пройшла конкурс. І в 42 роки стала рядовим полку особливого призначення "Луганськ-1". За кілька років вона отримала звання старшого сержанта. Під час служби вона вступила до університету на юридичний факультет.

"Під час відпустки вона часто приїжджала до Греції. Ми з нею ходили в гори, вона робила тут дуже гарні знімки. Захоплювалася спортом, бігала, тягала залізо в залі. Вона мала стільки енергії, мала неймовірну сталеву волю, величезне бажання жити. В той же час вона була дуже тендітною жінкою, в ній ніби жили дві людини, недарма вона за гороскопом Близнюки, їй личила як військова форма, так і вечірня чорна мінісукня.

Служити було тяжко, це не для жінок. Але вона ніколи не скаржилася. Розповідала, як гинули її побратими, підривалися на мінах, не поверталися із завдань. Загинув перший комбат, для неї це було величезною трагедією. Але я не чула від неї скарг. Вона завжди казала: "Буду тут стільки, скільки буде потрібно"", – згадує подруга.

"Іра була найпозитивнішою людиною на планеті. Ніколи не говорила "ні" тим, хто просив її про допомогу. Ми дружили з п'яти років, вона мені як сестра. Вона нічого не боялася, дуже безстрашна й романтична одночасно", – згадує про загиблу ще одна її подруга Наталія Фокшей.

В Ірини залишився 17-річний син. В одному з інтерв'ю вона розповідала, що він також хоче стати військовим. Її головним правилом у вихованні сина були слова: "Роби те, що тобі подобається". Хлопець зараз живе з мамою Іри та її сестрою.