"У РФ створюється "тотальна держава", Україна тепер у набагато більшій небезпеці", - екс-радник Путіна

Завдяки яким технологіям новий російський прем'єр Михайло Мішустін перетворює Росію на країну з антиутопії Джорджа Орвелла "1984", як опозиціонер Олексій Навальний допомагав кремлівським силовикам змістити з посади главу уряду Дмитра Медведєва, чи готує президент РФ Володимир Путін собі наступника. Про це, а також про взаємозв'язок змін до російської конституції з підготовкою процесу у справі про катастрофу рейсу MH17 розповів у авторській програмі засновника видання "Гордон" Дмитра Гордона російський економіст, колишній радник Путіна, старший науковий співробітник Інституту Катона у Вашингтоні Андрій Ілларіонов, передають Патріоти України.

– Андрію Миколайовичу, відбулися зміни в російському істеблішменті. Ми бачимо, що Володимир Володимирович ухвалив чергове нестандартне рішення, якого від нього ніхто не очікував: зокрема прем'єр-міністр Медведєв і весь його уряд. Уряд у Росії тепер новий, новий генпрокурор, змінюють людей... Скажіть: що це все означає? Чого Путін хоче?

– Зараз, після тижня інтенсивних політичних рухів і кадрових замін, видається, що це рішення не тільки Путіна. Звісно, передусім Путіна, але це рішення Путін ухвалив спільно зі своїми колегами, старими друзями з корпорації спецслужб. Це не є секретом: його друзям, які стали тепер генерал-полковниками і генералами, вихідцям зі спецслужб, що обіймають головні позиції в російській владі, таким, як Патрушев, Бортніков, Наришкін, Іванов, – ніколи їм, цим громадянам, не подобався пан Медведєв. Зуб на Медведєва у Сергія Іванова виріс ще у 2007 році, коли вони, тоді ще потенційні кандидати у спадкоємці, пішли різними шляхами. Медведєву дісталося президентство, а Іванов, який вважав, що вже президентство у нього в кишені, виявився непотрібним, а зараз є радником із питань екології і транспорту. Такого не подарують. І тому із 2007 року й Іванов, й інші його колеги шукали шляхів вирішення так званого питання Медведєва та неодноразово робили спроби послабити його і зняти.

Дуже важливим союзником у цій справі для них виявився пан Навальний, якому вони регулярно скидали різноманітні компрометувальні матеріали на Медведєва і які той із великим задоволенням розміщував, зокрема й відомий фільм "Він вам не Дімон". Не йдеться про те, що там міститься неправда. Там міститься правда, але цю інформацію підкинули відповідні громадяни із Кремля, яким Медведєв дуже не подобався.

Протягом цих 13 років було зроблено кілька спроб і зміщення Медведєва з поста прем'єра, і недопущення його на посаду прем'єра, і недопущення на пост президента. Нарешті ця спроба вдалася. Ці громадяни змогли переконати Путіна. Можна опустити, які аргументи вони пропонували, від яких Путін не зміг відмовитися. І в підсумку Путін дійсно здав свого вірного зброєносця разом із його урядом і дав можливість сформувати уряд, який було запропоновано.

Кандидат у прем'єри – із боку цих громадян. Пан Мішустін є одним із найефективніших представників табору спецслужб не тільки за своїм родоводом – його батько був високопоставленим генералом у радянських і російських спецслужбах, але й у тому, що за своєю ідеологією він ідеально відповідає тому баченню і Росії, і світу, яке мають ці громадяни. Річ у тім, що пан Мішустін створив – у прямому сенсі цього слова – тотальну державу у так званому міністерстві з податків. Багато журналістів та іноземних фахівців, які відвідували пана Мішустіна ще кілька місяців тому, не знаючи про те, що його невдовзі призначать прем'єр-міністром Росії, розповідають таку історію. Коли вони опинялися в кабінеті Мішустіна і розпитували в нього про успіхи у створенні системи тотального спостереження за всіма угодами на території Російської Федерації, пан Мішустін демонстрував таке. Він каже: "У якому готелі ви зупинилися?" Люди відповідають: "У такому-то готелі в Москві". "Скажіть, будь ласка: ви сьогодні снідали в готелі?" "Так, у готелі". Або: "Ні, не в готелі, у кав'ярні". "А приблизно район кав'ярні скажете?" "Ну ось приблизний район кав'ярні". "Ви що брали на сніданок?" "Каву й булочку". "Окей". За три хвилини Мішустін на екранах, які розташовані у нього в кабінеті, показує спантеличеному відвідувачу відеозапис того, як той купує каву і булочку в тій чи іншій кав'ярні.

Річ у тім, що дійсно міністерство податків під керівництвом Мішустіна запровадило систему тотального обліку всіх операцій, які здійснюють на території Росії. Причому незалежно від того, здійснюють ці транзакції за допомогою кредитних карток чи готівки. Причому цю реєстрацію здійснюють у режимі реального часу, передають на пульт управління в те саме міністерство з податків і, очевидно, не тільки в це міністерство. Реєстрацію транзакцій синхронізовано з відеокамерами. У Москві це, очевидно, стосується практично всіх установ: магазинів, кав'ярень, ресторанів, готелів та іншого бізнесу. На території країни, можливо, ще не всієї, але вже досить широко. І плюс там є технології розпізнавання осіб, які тепер активно використовують і для стеження за учасниками демонстрацій. У підсумку з'являється можливість у режимі реального часу протягом двох-трьох хвилин з'ясувати, яку конкретно операцію було здійснено, що було придбано, яку суму було сплачено, встановити людину, яка здійснила відповідну покупку, дізнатися, хто провів транзакцію з обох боків.

У такий спосіб на практиці реалізовано ідеологію тотальної держави. Те, про що часто кажуть китайські товариші, кремлівські товариші не так часто говорять, але вони значною мірою це вже здійснили. І тому пан Мішустін як головний автор створення тотальної держави за законом, як його розуміють кремлівські товариші, здобув посаду прем'єр-міністра для того, щоб завершити процес створення тотальної держави на території Росії. І в цьому сенсі рішення 15–22 січня 2020 року в Росії є, безумовно, знаковими. Вони означають остаточний перехід природи нинішнього російського режиму від союзу спецслужб і сислібів до режиму тільки спецслужб і до остаточного формування так званої тотальної держави, яка раніше існувала тільки в антиутопії "1984" Орвелла і схожих на неї. Зараз вона стає абсолютною реальністю.

– Я так розумію, що Україна від перестановки місць доданків не матиме аж нічого. Тільки погіршення може бути.

– І Україна, й інші країни, які виявилися сусідами тотальної держави, тепер опиняться в набагато більшій небезпеці, ніж були раніше. Зрозуміло, що ні пан Медведєв, ні інші сисліби ніколи не чинили і навіть не намагалися чинити будь-якого опору агресивним імперським планам кремлівських силовиків. Але зараз немає взагалі нікого, хто за своєю природою відрізняється від силовиків, у керівництві держави. Тому можна очікувати лише нових етапів провокацій і реалізації нових імперських сценаріїв. Насамперед, звісно, стосовно України і Білорусі, але й стосовно інших держав теж.

– Андрію Миколайовичу, що вказує на те, що Путін, який протягом стількох років уже працює "рабом на галерах", стомився і хоче спати, шукає собі спадкоємця? Чи він буде вічним?

– Ні, жодної такої ознаки ми не помітили. Ці сім днів у січні, до яких була прикута увага громадян Росії, деяких сусідніх держав і значної частини світу, свідчать, що немає ані жодної ознаки втоми, ані бажання піти на спочинок. Навіть більше, якщо ми подивимося на ті поправки в конституцію, які запропонував Путін, а їх щонайменше 40, якщо вважати поправкою зміни в окрему статтю конституції... Якщо рахувати кожну поправку, їх буде набагато більше... Отже, суть цих поправок полягає у величезному розширенні повноважень президента за багатьма напрямами. І зрозуміло, що ці пропозиції Путіна створили таку політичну мінікризу в Росії. Раптом люди почали запитувати, що сталося, які поправки, чому така зміна конституції... Гігантське привернення уваги до цього, маленька інформаційна криза. Постає запитання: Путін спровокував цю кризу, започаткувавши гігантську зміну конституції, найбільшу з 1993 року, коли ухвалювали так звану єльцинську конституцію, – ось це він розпочав для чого? Для того, щоб віддати [пост] президента комусь іншому? Ну, смішно. Зрозуміло, що це він робить для самого себе.

– А вам не здається, що він занадто поспішає? Чому він поспішає?

– Головний чинник поспіху – це 9 березня 2020 року.

– Початок суду щодо Boeing MH17, чи не так?

– Звісно, початок суду в Нідерландах. Тому що саме суд ухвалює рішення, які не пов'язані з ідеологією. Такими можуть бути рішення парламентів, конгресів, і завжди можна сказати: "У них така ідеологія, а у нас інша". Такими бувають рішення виконавчої влади: "Ну, мовляв, ось вони, там, піндоси, НАТО, вони вороги Росії, вони завжди ухвалюють такі рішення, а в нас інші рішення". Рішення судів тим і відрізняються від рішень законодавчої та виконавчої влади будь-якої країни, якщо вони не ідеологічні, не політичні. Вони пов'язані тільки з одним: із виконанням закону, з реалізацією права. І це пов'язано тільки з тим, порушив той чи інший громадянин закони чи ні, є він злочинцем чи ні, є він терористом чи ні.

Суд у Нідерландах – ми не знаємо точно, яке рішення він ухвалить, – але він може ухвалити рішення (і, в принципі, це очікувано), що той, хто організовував, планував та здійснював збиття рейсу MH17 і масове вбивство невинуватих 298 громадян, є міжнародним терористом. З усіма спричиненими цим наслідками. І для того щоб заздалегідь убезпечити себе, своїх колег і безпосередніх виконавців, необхідно вжити заходів, які дадуть змогу розглядати будь-яке рішення нідерландського суду і будь-яке таке рішення, ухвалене в Гаазі або в іншому місці, як незастосовуване на території Російської Федерації. Вони не можуть зробити чогось такого, щоб таке рішення не сприймали як спонукання до дії на території інших країн, але на території Росії вони намагатимуться це зробити. І тоді вслід за іншим відомим політичним діячем 30-х – першої половини 40-х років вони можуть сказати: "У нас таке право і таке рішення. І це рішення, яке ухвалила не одна людина, а мільйони людей". "За мною стоять мільйони", як написано на відомому плакаті. Так казав Адольф Гітлер, демонструючи, що мільйони і мільярди рейхсмарок стояли за ним, коли його призначали на посаду рейхсканцлера. Інакше кажучи, це засіб самозахисту проти можливих рішень, які можуть ухвалювати іноземні й міжнародні суди.

– Андрію Миколайовичу, дуже вамдякую.