Українець повернувся з російського полону з відрізаними пальцями і ступнями

Російські окупанти взяли в полон і катували українця. Йому вдалося вирватися з лап окупантів і розповісти про пережиті жахи, передають Патріоти України.

28-річний Сергій Василига до війни працював провідним фахівцем у Міністерстві інфраструктури. Вторгнення Росії застало його вдома вночі. Вже 27 лютого чоловік відправився в село Копилів під Києвом рятувати свою колегу, яка залишилася там з дитиною, пише "Обозреватель".

Думав, що встигне, але не встиг

Вночі 27 лютого йому зателефонувала знайома, з якою вони разом працювали. Вона розповіла, що біля села Копилів вже російські танки і стріляють, а вона там одна з дитиною, але Сергій вирішив, що якщо проїхати не по трасі, а сільськими дорогами, то він встигне вивезти їх в безпечне місце.

"До цього села залишалося всього кілометра три. І тут на дорозі опинилися повалені дерева. Я подивився по карті, іншого шляху не було. Тому вирішив об'їхати перешкоду по краю поля. Після цього встиг проїхати метрів двісті, як назустріч мені виїхав БТР, у нього на борту була буква V. я вийшов з машини, підняв руки і ліг на землю. Напевно, тільки це мене і врятувало, інакше б вони розстріляли на місці", - згадує Сергій.

У полон брали звичайних людей

Спочатку Сергій був один, а коли через пару днів російські військові рушили, то по дорозі брали ще полонених. За словами Сергія, це були люди, які виїхали до Києва за продуктами і поверталися назад.

Тиждень полонених українців окупанти возили за собою, зав'язали очі, руки. Клали їх на землю прямо в поле. Росіяни рили окопи, поруч рвалися міни.

А одного разу всім українцям наказали зняти взуття. Через кілька годин її повернули, сказали, що можна одягнути. Але зі зв'язаними руками і зав'язаними очима Сергій своїх черевиків відшукати не зміг.

Тому так і залишився без взуття. Ночі були холодними, доходило до 10 градусів морозу. Ступні замерзали.

"Я вже погано міг ходити. Нас якось посадили в автобус. Попри те, що мене могли побити, я ліг на підлогу, тому що ні стояти, ні сидіти вже не міг, ступні були відморожені. Їсти нам не давали. Якщо пощастить, то могли дати по парі ковтків води і все", - розповідає Сергій.

Далі - курське СІЗО

Тільки опинившись на території РФ хлопець вперше побачив свої ноги, вони були розпухлими і з виразками. Спочатку Сергію призначили перев'язки, потім відправили в госпіталь.

"Там вже ставили крапельниці, робили уколи. Операцію проводити не поспішали, бо військові постійно збиралися забрати нас назад. Але, врешті – решт, зробили", - розповідає хлопець.

У Сергія відрізали частину ступні на одній нозі, пальці на іншій, частково обрізали п'яти. У самому госпіталі ставлення більшості медиків було нормальним.

"Вони навіть намагалися нас підгодовувати, потайки давали шоколадку, передали хрестик. По-людськи до нас ставилися", - зазначає Сергій.

Через тиждень Сергія забрали назад в наметове містечко, а потім відправили в СІЗО в тому ж Курську. Там для українських полонених був виділений цілий корпус.

"Нас там було багато, скільки саме - точно сказати не можу. Одних привозили, інших забирали. Там були і цивільні, і військові. У перший день всіх новоприбулих там допитують, б'ють і знущаються. Мене теж били, запитували анкетні дані, чи служив я в АТО, чи був у ТРО, чи брав участь у Майдані? Після цього теж часто били, могли використовувати електрошокер", - розповів Сергій.

Про свій обмін він не знав

Про те, що його можуть обміняти, Сергій не знав. Він також мучився від невідомості: скільки часу йому належить провести в Курському СІЗО, скільки побиттів і тортур попереду.

"Обмінювали нас на напівзруйнованому мосту. З обох сторін йшли представники з білими прапорами. З мого боку нас було чоловік 10-12, а з того – менше. Ймовірно, тому, що серед українців було багато поранених. Лікарі наполягали на тому, щоб поранених, яким належала реабілітація рік і більше, відправляли додому до рідних", - говорить Сергій.