"Україні ні на кого розраховувати. Європі зручніше ігнорувати агресію Росії", - Магда

"Столиця Баварії давно увійшла до переліку місць, пов’язаних з міжнародними відносинами. У 1938 році Велика Британія та Франція отримали жорстокий урок з безперспективності умиротворення агресора. Після завершення Другої світової, у Мюнхені почали збиратися представники істеблішменту, аби обговорити нагальні проблеми та спробувати знайти шляхи їх вирішення", - пише у своєму блозі Євген Магда, передають Патріоти України, і продовжує:

"Суперечливі "12 кроків"

Документ "12 кроків до посилення безпеки в Україні та Євроатлантичному регіоні" то зникав, то знову з’явився на офіційному сайті Мюнхенської конференції, наче підвищуючи інтерес громадськості до власного змісту. Його підготували European Leadership Network, The Nuclear Threat Initiation та Російська рада з міжнародних справ, долучилися і троє українських експертів – Олександр Чалий, Василь Філіпчук та Олексій Семеній. Ініціативу, яка спирається на формально добрі наміри, можна назвати складеною за принципом "меду і дьогтю – порівну".

Тези про відновлення роботи СЦКК, розмінування території та пошук зниклих безвісти, ліквідацію численних джерел радіаційної загрози на Донбасі вправно перемішані з пропозиціями про створення на Донбасі зони вільної торгівлі з орієнтацією на Росію, підготовку дорожньої карти для зняття санкцій та новий національний діалог з питань національної ідентичності України за участі Росії, Польщі та Угорщини. Чому велемудрі автори "12 кроків" дискримінували інших сусідів нашої держави – не зрозуміло.

Хоча про неприйнятність "12 кроків" заявили український МЗС та президент Володимир Зеленський, колишній глава держави Петро Порошенко назвав його "планом капітуляції", а заокеанський Atlantic Council відзначив сприятливі для Росії терміни та дублювання давніх пропозицій Кремля, цей документ зіграв власну негативну роль.

По суті він став символом гібридної ідеологічної контратаки, до якої Кремль вправно долучив (виключно апелюючи до добрих намірів) низку авторитетних представників істеблішменту. Ініціатори створення "12 кроків" досягли бажаного: про врегулювання конфлікту на Донбасі почали говорити без участі України.

Баварський дебют

Для Зеленського це був перший досвід участі у конференції подібного рівня. З одного боку, президент виголосив промову, в якій були чітко розставлені акценти. Заслуговує на максимальну підтримку теза про війну не в Україні, а в Європі та констатація, що вона припиниться лише з поверненням Донбасу і Криму.

Варто підтримати обурення відсутністю доступу для СММ ОБСЄ до всіх куточків Донбасу. Цього разу Зеленський більш активно згадував про Крим, зокрема, у контексті проведення місцевих виборів на всій території України у жовтні 2020 року. Президент наголосив на підготовці нового обміну полоненими, назвавши цифри утримуваних осіб – 200 людей в ОРДЛО та понад 100 на території Росії.

Проте позитивний ефект від виступу Зеленського був зіпсований його заявою про готовність до спільного патрулювання кордону з Росією силами Збройних сил України, представниками ОРДЛО та місією ОБСЄ. Дійсно, необхідно розуміти, що офіційний Київ повинен висувати ініціативи з врегулювання конфлікту, інакше на нас чекають різноманітні "12 кроків". Однак ініціативи мають враховувати і той факт, що гібридна війна в Україні триває вже шостий рік, кількість учасників бойових дій перевалила за 300 000, і далеко не всі вони в захваті від подібних перспектив.

Озвучена президентом ідея платформи національного діалогу "Мир Донбасу", якою буде опікуватися радник секретаря РНБО Сергій Сивохо, також поки не викликає надмірного оптимізму. І затримання прикордонниками ФСБ Росії чотирьох українських рибалок у Азовському морі 15 лютого виглядає саме як асиметрична реакція Росії.

Показовим став виступ під час "Українського ланчу" президента Естонії Керсті Кальюлайд, яка наголосила (з огляду на власні враження), що на Донбасі триває конфлікт, про який багато хто хоче забути. Вона дала зрозуміти, що загравання з Росією як агресором, може мати негативні наслідки для всього континенту. До речі, попри очікування, зустріч міністрів закордонних справ Нормандської четвірки у столиці Баварії не відбулася.

Мюнхенська діалектика

Хоча до столиці Баварії не прибули Дональд Трамп, Ангела Меркель, Володимир Путін, не було нікого з британських високопосадовців, конференції не бракувало гучних імен. Зокрема, держсекретар США Майк Помпео наголосив, що Захід перемагає, та пригадав подарунок українського військового у київському госпіталі. Міністр енергетики США Ден Бруєтт наголосив, що Росія не має шансів завершити будівництво Східного потоку-2. Зауважу, що Помпео також наголосив на виділенні $1 млрд країнам Тримор’я – це 12 держав-членів ЄС, що мають вихід до берегів Адріатики, Чорного та Балтійського морів. США зацікавлені постачати їм скраплений газ.

Проте буде помилкою вважати, ніби у Мюнхені панували антиросійські настрої. Французький президент Еммануель Макрон закликав дати Росії ще один стратегічний шанс, підкресливши, що санкції нікому хорошого не принесли. Він вже не вперше закликає до порозуміння з Росією, розраховуючи використати її ресурси у глобальному протистоянні з Китаєм та США. І його не можна назвати самотнім прихильником нормалізації відносин з Кремлем.

Виступав у Мюнхені і Сергій Лавров. Міністр закордонних справ РФ наголосив на наближенні 75-ї річниці Перемоги та запропонував провести зустріч постійних членів Ради Безпеки ООН. Цю ініціативу наприкінці січня обкатував у Ізраїлі Путін, за задумом російського керівництва вона повинна дозволити компенсувати виключення Росії з "Великої вісімки". Лавров повторив вже відому власну тезу про кризу довіри у Європі. Тут можна ще пригадати, що перед прильотом на конференцію, Зеленський телефоном говорив з Путіним, і той поцікавився, чи має намір Україна виконувати Мінські домовленості. На жаль, президента Росії публічно про це ніхто спитати не наважився.

Україна продовжує перебувати в центрі уваги світової спільноти, адже конфлікт на Донбасі залишається найпотужнішим за останніх 20 років, а його врегулювання – і надалі примарне. Нашій державі конче потрібна консолідація національних інтересів без ілюзій щодо можливості домовитися з Росією, наміри якої щодо України є цілком очевидними.

Розраховувати на консолідовану та потужну допомогу Заходу об’єктивно не варто, її обсяги хіба що не дозволять нашій державі розвалитися під тиском Росії, проте і забезпечити якісний прорив виключно за рахунок зовнішньої допомоги неможливо.

Шість років гібридної війни стали серйозним випробуванням для України, вона зуміла вистояти, тому сьогодні повинна демонструвати готовність перемагати, а не наміри шукати прийнятні для частини населення шляхи капітуляції".