Українська державність вкотре постає перед великим випробуванням: "Спецоперація Путіна вдалася у Молдові, на черзі - Україна", - Парубій

Українська держава вкотре постає перед «великим» випробуванням, коли сценарій російського президента Володимира Путіна може втілитися. Це в ефірі Радіо Свобода заявив народний депутат Андрій Парубій. За його словами, у грудні Верховна Рада може ухвалити «Закон про амністію і спеціальний статус Донбасу без обмеження термінів», що може стати «початком демонтажу української державності», зазначають Патріоти України. Утім, додає політик, саме у часи найбільших загроз українці мобілізовуються. Про українські «майдани» і їхні підсумки, нинішній «штучний розкол» українського табору і плани Путіна він розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

Віталій Портников: Пане Парубій, кожна шоста річниця Майдану – це привід для фрустрації суспільства. Так було 2010 року. Шоста річниця Майдану 2010 року відбувалася за президентства лідера Партії регіонів Віктора Януковича. І вже повним ходом йшло будівництво кримінальної республіки, яка була фактично демонтована Майданом 2013–2014 років. Зараз шоста річниця Майдану відбувається за президентства Володимира Зеленського. Звісно, з Януковичем його не порівняти, але і фрустраційні відчуття, як здається, у суспільства сьогодні не виглядають набагато меншими.

– Очевидно, що є певна циклічність. Її можна рахувати навіть не від першого Майдану, а від першого етапу боротьби за державність, який був у 1990-х. І між тими етапами є, очевидно, певні закономірності, коли відбувається піднесення, коли українці виходять на Майдани. І ця закономірність є одна і ключова – всі ці етапи є фактичною боротьбою за незалежність країни. І, очевидно, сьогодні дуже подібна тривога, як було в 2010 році, коли ухвалювали «харківські угоди», коли ліквідовували законодавчий курс України в НАТО.

Очевидно, що це спіраль, яка йде вгору і дає можливість українській державі зміцнюватися на кожному етапі. У 1990-х роках Народний рух України у трьох областях взяв більшість – Львівська, Тернопільська, Франківська. Потім – велика Україна. Потім – вся Україна. Після Помаранчевої революції Херсон, Миколаїв, південь України голосував за українську ідею. А сьогодні ми маємо загальну підтримку по всій Україні, окрім окупованих територій, де ми не можемо мати цілковито об’єктивної думки підтримки української незалежності і європейського напрямку розвитку України. Але так само виникають і періоди небезпеки та загроз для державності. Тоді українці мобілізовуються.

– Пане Парубій, відповідальність за це, звичайно, можна покладати на пропаганду, на російських диверсантів, на телеканали, які транслювали якісь не ті меседжі, але чи є в українських політиків відповідальність за те, що люди, які мали би бути в українському національно-демократичному таборі, опиняються або між таборами, або ніде, або в таборі відвертих опонентів української державності?

– Я вважаю, що ключова проблема, перед якою опинилася Україна на цих виборах – це був штучний розподіл українського суспільства по штучних, не природних критеріях. Розподіл українського табору весь час відбувався за однією ознакою – чи ти за Україну, за європейський вибір, чи ти проти України, чи ти хочеш повернення України в постколоніальний статус Росії. А нам ввели іншу ознаку з зовсім іншої сфери. Нам сказали: це штучний розподіл, а справжній – це старі і нові. Цей розподіл насправді вніс розкол в дуже багато сердець і умов.

Ця технологія і призвела до тих наслідків, що для багатьох людей під час виборів голосування відбулося за хибними ознаками. Сьогодні спитати у тих самих людей, які голосували у тому числі за партію Зеленського, як ви вважаєте, яка повинна бути наша поведінка на Донбасі, тобто така, яку пропонує Зеленський, чи яку пропонує український табір, то, звичайно, вони займають позицію українського табору.

Зараз моя тривога особисто дуже висока напередодні так званої нормандської зустрічі, де, за моєю інформацією, буде запропоновано Україні до нового року ухвалити закон про вибори на окупованих територіях. Це говорить керівник країни-агресора, який чомусь нашого президента називає «дуже симпатичним» і «дуже щирим», що саме по собі вселяє настороженість.

/**/ /**/

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Особливий статус Донбасу – «троянський кит» Путіна»

Буде ухвалений закон про амністію і спеціальний статус без обмеження термінів! І все це без виконання безпекових умов. Якщо все це буде ухвалено з зобов’язанням проведення виборів у 2020 році, то це для України буде не менша небезпека, ніж «харківські угоди». Після 9 грудня буде тільки один пленарний тиждень – 17-е, 18-е, 19-е і 20 грудня. У ці дні ми можемо мати дуже велике випробування. Реалізація сценарію, який нав’язує Путін, може стати початком демонтажу української державності.

– Зараз, коли ми спостерігаємо за певною ерозією президентської партії в парламенті, чи не думаєте ви, що у влади просто не вистачить голосів для ухвалення рішень, які будуть суперечити національним інтересам держави?

– Я дуже розраховую на те, що всередині в тому числі президентської партії у ключовий, відповідальний момент можуть сказати: «Ні!». Але у них є дуже величезна «група підтримки» у вигляді ОПЗЖ.

Тиск має бути загальний – і вулиця, і дія в парламенті, щоб цього не допустити. На жаль, на сьогодні геополітична і міжнародна кон’юнктура не є на користь України. Вплив Путіна збільшується. Треба забути всі протиріччя, непорозуміння, які були в українському таборі, необхідно максимально об’єднатися, щоб цей сценарій не міг бути реалізований. Напередодні тих викликів я можу це говорити твердо від «Європейської солідарності», про готовність об’єднати усі, які є, українські сили.

Події 100-літньої давнини... Як багато політиків тоді теж говорили: не треба війни, головна наша ціль – мир. Навіть дехто з тодішніх лідерів казали: нам не треба армії, не треба своєї поліції, тому що ми – соціалісти. І закликали військових йти додому, до сімей, обробляти землю, тоді буде менше смертей і менше буде жертв. Багато хто так і зробив – взяли орало і почали орати землю. А вже за 10-15 років в Україну прийшов Голодомор, який забрав мільйони і мільйони українців.

Держава – це відповідальність і перед майбутніми. Якби тоді втримали українську державу, а мантрами про мир не деморалізували українське суспільство, не мали б Голодоморів, розстріляної інтелігенції... Сьогодні тими ніби загальнозрозумілими словами, що мир «будь-якою ціною», можуть ввести в блуд українське суспільство. Найкоротший шлях до миру – капітуляція. Це триває 1 хвилину – підписується акт капітуляції і тут же наступає мир. Тільки ціна його потім набагато дорожча.

– Те, що в день річниці початку Майдану ви відвідуєте судовий процес – це символіка певна чи якась теж реальна технологія?

– Важко сказати. Як виявилося, мене запрошує на суд сторона «Беркуту» як свідка. Я прийду на суд і буду давати свідчення. Я переконаний, що це було і не без втручання Російської Федерації і її спецорганів, коли вони розстрілювали нас і 18-го, і 20 лютого.

Чи ДБР дає справу, в якій Парубій звинувачується (вдумайтеся!) «в організації незаконних збройних формувань, які вчинили протистояння в Одесі 2 травня». Мені не соромно за кожен день цього періоду, як і всього життя. Я боровся за Україну всіма можливими, доступними способами і буду це робити і далі, як би вороги не намагалися б мене залякати.

Росія відчуває, що дуже близький момент незворотності, коли більше вони не зможуть мати вплив на Україну.

Сьогоднішні події – це остання спроба Путіна перевернути реальність. Намагалися переконати, що, умовно, Порошенко, Парубій є більші вороги, аніж Путін. Путін сьогодні є на підйомі. Спецоперація по Молдові вдалася. Його намір і бажання сьогодні те ж саме зробити в Україні, тому що без України російської імперії не може існувати за задумом.