"Усі очікували, що "повний песець" прийде з ЄС, а він підкрався зі сходу. Китай опинився в дефляційній пастці, яка навіть небезпечніша за гіперінфляцію", - експерт

"Усі очікували, що "повний песець" прийде з боку економіки ЄС, а він підкрався зі сходу у вигляді "китайського манула". Також "повного". Тоді як США та ЄС із перемінним успіхом борються з інфляцією, Китай опинився в дефляційній пастці, яка навіть небезпечніша за гіперінфляцію", - пише у своєму блозі економіст Олексій Кущ, передають Патріоти України, і продовжує:

"Згідно з опублікованою статистикою, Китай у жовтні 2023 року знову пірнув у зону дефляції. Основна причина – слабкі роздрібні продажі, млявий споживчий попит і зниження витрат у виробничому секторі.

Національне бюро статистики надало такі цифри щодо інфляції:

• споживча інфляція (CPI) у жовтні знизилася на 0,2% у річному обчисленні;
• індекс цін виробників (PPI), який демонструє зростання цін на промислову продукцію, впав у жовтні на 2,6%.

Китай здійснює стимулювальні заходи для розгону споживчого попиту, але вони поки дають обмежені результати. Протягом попередніх місяців низька інфляція і низька ставка Народного банку Китаю (3,65%) порівняно з високою ставкою у США (5,5% за верхньою межею) дали змогу Піднебесній скористатися цим максимальним розривом у відсоткових ставках ФРС і Народного банку Китаю, особливо на ринку державних облігацій. Лю Лінь, заступник начальника відділу інвестицій Народного банку Китаю, закликав наростити запозичення в юанях. І Panda-облігації, і облігації Dim Sum справді почали разюче зростати.

Dim Sum bonds (або дімсам-облігації) – це зовсім не китайські закуски, а випущені в Гонконгу та номіновані у китайських юанях облігації як компаній материкового Китаю, так і іноземних емітентів. А Panda Bonds (або панда-облігації) – це зовсім не кумедні ведмедики, а облігації іноземних емітентів, номіновані в китайських юанях і розміщені на внутрішньому ринку материкового Китаю.

Очікують, що кількість облігацій дімсам досягне 2023 року рекордних 500 млрд юанів ($68,4 млрд), а панда-облігації – збільшаться на 50% протягом цього року і наступного.

Народний банк Китаю, як відомо, йде у протифазі з ФРС і ЄЦБ, тобто знижує ставку, а не підвищує, як регулятори США та ЄС. Це призводить до того, що дохідність за юаневими облігаціями нижча, ніж за трежеріс (облігації мінфіну США), а ціни, відповідно, вищі. Компаніям вигідніше позичати в юанях, а інвесторам вигідніше вкладати в долари. Зростання ринку юаневих облігацій сприяє посиленню ролі юаня як світового платіжного засобу та резервної валюти.

І все було б добре, якби не горезвісний керрі-трейд, або гра на різниці ставок. Емітенти почали залучати позикові кошти в юанях під низький відсоток і вкладати отримані гроші в долар під вищий. На різниці можна заробити 3%. Буквально на рівному місці. Звісно, така трансформація відбувається за допомогою конвертації отриманих юанів у долар. У підсумку відновилася девальвація юаня щодо американської валюти і посилився відтік капіталу із країни.

І тут у мене виникло поки лише "контурне припущення": а чи не відбувається зараз із Китаєм приблизно те саме, що і з Японією наприкінці 80-х – на початку 90-х? Адже Японія тоді також потрапила в дефляційну пастку, із якої не може вибратися досі, перебуваючи в зоні негативних ставок і у форматі "бічного зростання" економіки. Плюс пастка середніх прибутків.

Нагадаю, за часів Рейгана загрозу сильного долара для економіки було мінімізовано знаменитою угодою "Плаза" на честь однойменного нью-йоркського готелю, де зібралися представники G5: США, Великобританії, Франції, Німеччини та Японії. Які ухвалили рішення провести скоординовані валютні інтервенції щодо ослаблення долара та знизити свої базові ставки. У підсумку США дістали сім років інтенсивного економічного зростання, а Японія потрапила в "дефляційну пастку".

Хоча починалося все тоді не дуже обнадійливо: перші роки президентства Рейгана відзначилися "рецесією Волкера", яку назвали так за ім'ям тодішнього глави ФРС. Пол Волкер намагався лікувати спадщину Ніксона високими відсотковими ставками. Рецепт сталого зростання рейганоміки – орієнтація на пропозицію товарів, які виробляють усередині країні. Американці, захищаючи свій внутрішній ринок, особливо не церемоняться – їхні вимоги до торговельних партнерів прості: або зміцнюйте свої валюти, або ми запровадимо проти вас торговельні мита. Що стосується монетарної політики, то рейганоміка спиралася на постійний контроль показника обмінного курсу, незалежно від обсягу грошової маси, унаслідок чого вона суперечила як кейнсіанству, так і монетаристам. Важливе спостереження: відсоткові ставки за часів "рейганоміки" були так само високими, як і за "байденоміки".

До речі, в Україні така модель веде до діаметрально протилежних наслідків: високі базові відсоткові ставки призводять до відтоку капіталу з низькорентабельного бізнесу, коли виживають лише прості сировинні цикли та супутня логістика із сезонною рентабельністю 30–50%. Ми виробляємо дуже мало складних товарів, спираючись винятково на сировинну парадигму. Перефразовуючи слова Рейгана, "наші гроші знаходять забагато імпортної продукції".

Україні потрібен фіскальний маневр зі зниження податків, як це зробив у США Артур Лаффер, але лише як другий крок після демонополізації економіки та посилення базових інститутів, насамперед судових. Інакше весь маневр піде у кишені кількох ФПГ.

І повертаючись до Китаю: зниження цін – це своєрідний шок для китайської економіки та уповільнення темпів зростання. Єдиний вихід – це заміщення спекулятивних портфельних інвестицій на довгострокові прямі вкладення в реальний сектор, над чим зараз і працює китайський уряд. Наскільки успішно – покаже час. Ну, а нам "своє робить"...