"Усі роки нас схиляли до "фінляндизації". Натомість Фінляндія пішла шляхом "українізації", - Чепинога

"Україна - не... Фінляндія. Мабуть, багато хто помітив, яку велику позитивну роль у налагодженні стосунків між Україною й особисто Трампом відіграв президент Фінляндії Александер Стубб", - пише у своєму блозі Віталій Чепинога, передають Патріоти України.

"Трамп від Стубба психологічно залежний через цілий ряд суб'єктивних (переважно) причин. Такі психотипи, як Трамп, чомусь схильні "прив'язуватися" до певних людей! Їм із ними затишно й комфортно. Зрештою, це справа психологів розбиратися у причинах такого зближення, тут не про те йдеться.

Фінляндія не брала якоїсь особливо активної участі в долі України впродовж останніх століть. Хоча нас багато що об'єднує. У тому числі й колоніальне минуле. Ілля Рєпін (нагадую) жив у Куокаллі (яке натоді входило до складу імперії).

Усі роки незалежності нас делікатно схиляли до "фінляндизації" України. Під цим терміном малося на увазі тепле, "лампове", суперлояльне ставлення до Росії: ми вам – гопак, борщ, вареники, Вакарчука, Сердючку і Скрипку, а ви нас не займайте.

Не склалося. Натомість Фінляндія пішла шляхом "українізації". Замість "фінляндизації" України, сталася "українізація" Фінляндії. Фінляндія вступила в НАТО через українсько-російську війну.

Днями Стубба у Вашингтоні спитали: чи бачить він паралелі між радянсько-фінською війною 1939 року і війною України й Росії? Стубб сказав: "Є паралелі, а є різниця. З Україною зараз весь цивілізований світ, а ми були самі". Ми теж були самі, пане Стубб! Недовго, але певний час були.

Усі посольства просто виїхали з України напередодні вторгнення. Байден і Блінкен зустрілися із закордонним міністром Дімою Кулебою й у його особі попрощалися з незалежною Україною, як з онкохворою дитиною в останній стадії.

– Давай, досвідання... Нам прикро...

– Ми сумуватимемо без вас.

І лише за якісь два-три тижні до світу прийшло усвідомлення: Бл...дь! Та вони ще живі! Вони стоять! Вони живі й борзі! Ще не вмерла Україна? Треба ж тобі таке... Горіла земля в Бучі й в Ірпені, горіло небо над Україною.

Цивілізований світ раптом побачив, що Україна стріла окупантів не хлібом-сіллю, а рушницями, вилами й "коктейлями Молотова". Це були люди безбашенні, люті й страшні. І аж тоді почалися запізнілі розмови про Javelin, HIMARS Abrams, Leopard.

І оці "два-три тижні"... Ті два-три тижні, дні й миті – коли ми були самі, "без нікого". Це саме ті два-три тижні, які, можливо, найважливіші в історії України за всю її тривалість. Тоді ми стали іншими. Зовсім іншими. Ми самі себе не знали до того".