Вмирати за Росію Луганськ не збирався: Настрої людей в окупації геть не на користь окупантів

Проросійськість Донбасу – стереотип, прихильників Москви в регіоні - меншість. Тяжіння до РФ у жителів Луганщини ніколи не було. Навіть серед криміналітету. Проросійськими були лише люмпенізовані населені пункти і близькі до кордону, зазначають Патріоти України.

Половина області була україномовною. Там проживало більше десятка національностей. Був великий рівень толерантності. Близько 30 відсотків людей вважають себе українцями. Більшість залишилися в окупації, бо на мирній частині не можуть облаштуватися. А решта – люди, яким по цимбалах.

Минуле Донбасу

Росіян як братній народ не сприймали. Знали, що в нас був вищий рівень життя. На Донеччині та Луганщині він був вищим, ніж в інших українських містах ще з радянських часів. Край шахтарський. Виникли проблеми, коли закрили частину шахт. Тоді певні населенні пункти стали депресивними. Але фінансовий рівень загалом був трошки вищим за рахунок металургійних підприємств, вуглевидобутку. Велика концентрація міст забезпечила певний соціальний рівень. І з освітою не було проблем. Відсоток людей із вищою освітою був вищий, ніж в інших регіонах України.

Декілька слів щодо умов, в яких умовах жителі окупованих областей живуть зараз. Існують у постійному страху. Вони справжні заручники. Казати тут, що вони проросійськи налаштовані – це знущання. Так, нас не зустрічатимуть із квітами. За сім років людей обробили пропагандою, хтось втратив родичів. Але відмовлятися від тих територій не можемо. Просто треба вести планову роботу спецслужбам.

Війна, яка все змінила

2014-го Україна могла все зупинити. Подавити ворожу агентуру. На Луганщині її було чоловік сто. Проросійські мітинги були нечисельні. Вмирати за Росію Луганськ не збирався. Валити все на народ не варто. Зрадили ті, хто мав захищати те суспільство.

Відкритим залишається питання:що робити з проросійським населенням? На мою думку, хто ідентифікує себе росіянами, нехай їдуть до Російської Федерації. Цю проблему маємо вирішити радикально.

Без люстрації всі розмови про пошук компромісів – дурні. Коли міністр з реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков розповідає про примирення – мені стає смішно. Він не може зрозуміти цих людей.

Як пришвидшити реінтеграцію окупованих територій? Ніяк. Поки є військова й інформаційна присутність Росії, всі розмови про це – білий шум. Ми досі нічого не зробили, аби зупинити інформаційну експансію Кремля. Народжені 2014-го діти цього року підуть до школи. Навіть ті люди, хто вважав себе українцями, тепер не знають хто вони. Змінювати ситуацію силами небайдужих буде складно і довго.