Впав на підлогу, цілував лікарю ноги та просив урятувати брата Деню: На Дніпропетровщині російський снаряд убив одного з близнюків

На Дніпропетровщині під час обстрілу було поранено 9-річного хлопчика. Трагедія сталася на очах у його мами та брата-близнюка. Поки дитину везли до лікарні, він стік кров'ю - і врятувати його не змогли, передають Патріоти України.

Дорогою проїхали танки

День 3 вересня для Анастасії Колчіної із Зеленодольська Дніпропетровської області став найстрашнішим у її житті. Вдень вона разом зі своїми 9-річними синами-близнюками Денисом та Русланом вирушили до парку неподалік будинку. Там же поряд мешкає мама Анастасії, вона теж приєдналася до прогулянки з онуками.У парку зустріли і співробітницю Анастасії, Ірину, яка вигулювала свого хаскі. Хлопчаки були зі своїм цуценям на прізвисько Куля."Денис тренував собаку. Парк знаходиться поруч із центральною вулицею. Приблизно о 12:50 нею проїхали три наші танки, там сиділи солдати, діти махали їм рукою, вони теж їм помахали. Потім проїхали ще три танки, потім ще. Ми продовжували сидіти на лавці, розмовляли. А приблизно через годину на те перехрестя, де йшли танки, прилетіли касетні снаряди", – здавленим голосом розповідає мама близнюків.

Все сталося раптово за лічені секунди. Анастасія не бачила, як вдалині бігли військові, тільки почула їхній крик: "Лягай! Лягай!" А за ними вже була червона заграва. Вибуховою хвилею всіх кинуло на землю.

"Камені почали падати з неба"

"Мене ніби прибило до асфальту, здавалося, що каміння почало падати з неба. Ми лежали всі в купі – я, мама, Іра. Хлопчики встигли тільки сісти. Я пам'ятаю, що моя рука лежала на голові і я не могла її відірвати. Все навколо вибухало, снаряди падали в шаховому порядку, стояли дим і пилюка. Я чула Руслана, але не бачила, де Деня. Стала кликати: "Де мій Деня!" – згадує Анастасія.Коли жінці вдалося зняти руку з голови, вона почала мацати землю навколо, намагаючись знайти сина. Коли намацала, то поповзла до нього. Навколо кричали: "Не вставайте! Не вставайте!" Снаряди продовжували хаотично падати.

Коли Анастасії вдалося підповзти до сина, вона побачила, що він лежав на боці, а на шортиках була кров. Вона розірвала шорти та футболку, на попереку праворуч від хребта і трохи нижче були дві дірочки розміром із 10-копійкову монету. Вони були настільки глибокі, що туди проходив палець.

Очі Дениса були напіввідкритими, але він на слова мами не реагував. Руслана теж поранив уламок, але він кричав, що йому не боляче і питав, що з його братом.

Військові надали першу допомогу дитині, заткнули рани серветками і повезли до лікарні в Апостоловому. У дорозі Анастасія весь час говорила Денису, що вона поруч разом із Русланом. Хлопчик лише показував очима, що він чує.

Лікар сказав, що Деня стік кров'ю

У лікарні в Апостоловому Дениса забрали лікарі, а Руслан весь час питав: "Мій брат не помре?" "Лікарі заспокоювали, говорили, що все буде добре. У мене й думки не було, що Денис може не вижити. Я і Руслану говорила, щоб він жодної поганої думки не допускав. Ми сиділи внизу, потім вирішили піднятися нагору, дізнатися, що з сином. Лікарі сказали, що він зараз відійде від наркозу і нас повезуть до Кривого Рогу, до дитячої хірургії, тому що тут немає дитячого лікаря. Не знаю, можливо там уже потрібно було робити переливання крові та операцію. Але вони не взялися за це. А я була в шоці, вірила, що все буде добре", – крізь сльози каже мама.

У лікарню їх везли реанімобілем більше години. З моменту, коли все сталося і коли вони нарешті дісталися лікарні, минуло приблизно три години. Анастасія лише встигла поцілувати Дениса, коли на каталці його повезли до реанімації.За 40 хвилин її попросили зайти до кабінету, Руслана не пустили.

Мама думала, що синові робили операцію, і щось пішло не так. Але як пояснив лікар, вони не могли оперувати, бо минуло занадто багато часу, і дитина втратила майже всю кров.

Руслан дуже сумує за Денею

Сім'я близнюків Дениса та Руслана ніколи не ігнорувала повітряну тривогу. Щойно чули сигнал одразу ж поверталися додому. Про те, що місто обстрілюють із РСЗВ чи артилерії зазвичай повідомляли в соцмережах, просили покинути вулиці, і мама хлопчиків завжди до цього дослухалася.

Проте на цей раз у Анастасії телефон не переключився з WiFi на мобільний інтернет, тому попередження мера міста про небезпеку вона не побачила.

"Такий випадок, коли серед білого дня снаряди прилетіли до центру міста, мабуть, був єдиним. Тоді було поранено близько десяти людей. Постраждав брат Іри, яка була з нами. Він, мабуть, йшов до нас і потрапив під обстріл. З маминого під'їзду хлопця поранило під лопатку, сусідку теж, вона якраз йшла з ринку. Я потім дивилася, ці уламки від касетних снарядів схожі на шматки дроту, однакового діаметра. Вони пробили металеві двері, отвори були однаковими", – каже мама хлопчиків.

Руслан дуже сумує за своїм братом-близнюком. Вони від народження завжди були разом, їм не потрібні були ніякі друзі. Хлопці розуміли одне одного з одного погляду. Разом вони ходили займатися футболом, разом копали черв'яків для того, щоб наловити риби для котів.

22 грудня їм виповнилося 10 років. Сім'я замовила панахиду в церкві, а потім пішли на могилу до загиблого Дениса, принесли йому торт, машинку та кульки. Щоб він не нудьгував і не думав, що про нього забули.