З архіву ПУ. 310 років Батуринській трагедії. Завдяки одному єдиному зраднику московити знищили столицю Гетьманщини, жорстоко вбивши усіх: тисячі козаків, жінок, дітей, навіть немовлят…

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.02.2018 2 листопада вшановується День пам’яті – 310 років з дня Батуринської трагедії. У державі оголошено траур. Пам'ять жертв опівдні по всій Україні вшанують хвилиною мовчання...

2 (13 за новим стилем) листопада 1708 року назавжди увійшло в історію нашого народу та держави, як одна з найкривіших її сторінок, під назвою Батуринська трагедія, або Різанина в Батурині. Тоді під час каральної операції потужне московське військо на чолі з інтимним другом царя Петра I Олександром Меншиковим захопило гетьманську столицю Батурин і вщент знищили. Палили, четвертували, саджали на палі, вирізали жінок та дітей, з сумом нагадують Патріоти України

З надзвичайною жорстокістю було страчено захисників і жителів міста – козацьку старшину розіп’яли на хрестах, котрі встановили на плотах і пустили вниз по річці Сейм. Всіх інших мешканців, незалежно від віку і статі, було вирізано у сталих традиціях московського улусу золотоординського варварства...

За різними оцінками загинуло від до 15 тисяч батуринців. Така сама участь спіткала й інші українські селища, що траплялися Меншикову дорогою... Передумовою для надзвичайно жорстоких дій московського (російського) карального війська стало те, що гетьман Мазепа разом із Військом Запорозьким перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ.

Йшов восьмий рік Великої Північної війни. Молодий король Швеції та чудовий полководець Карл ХІІ отримував перемогу за перемогою над московськими військами. Старий та мудрий гетьман Іван Мазепа, розуміючи політику Петра І та московського царату загалом, передбачав, що козацька автономія буде постійно утискатися.

А бажання царя зробити з козаків регулярну лінійну армію означало б кінець козацтву, як стану, а отже, і державності загалом. Гетьман, правильно оцінюючи політичну ситуацію, розумів: союз із Карлом ХІІ – це реальний шанс вирватися з "братських обіймів" Москви і отримати реальний суверенітет під протекторатом шведського короля.

Тривала війна втомлювала і шведське військо, а тактика випаленої землі, використовувана московитами не дозволяла зробити шведам зимовий похід на Смоленськ та Москву. Гетьман запропонував своєму новому союзнику зимівлю в своїй столиці – Батурині, добре укріпленій з великою кількістю гармат, їжі та солдат.

Московський цар, дізнавшись про перехід гетьмана до шведів посилає князя Меньшикова з 20-25-тисячним військом і наказує в найкоротший термін взяти Батурин.

Мазепа з 3-тисячною армією вирушив на зустріч Карлу ХІІ, в Батурині залишилося близько 7-8-ми тис. козаків.

Підійшовши до міста Меншиков відправляє гінця з вимогою здатися, на що батуринці відповіли гарматним залпом. Попри високий бойовий дух, серед оборонців Батурина була групка очолювана наказним(в/о) полковником Іваном Носом, яка хотіла здати місто московитам. Зрадник був прикований до гармати, але навіть в такому стані через свого сотника Соломаху передає Меншикову інформацію про розташування чорних ходів. 13 листопада о 6-й ранку драгуни Меньшикова вриваються в місто, і починається кривава бійня. Незважаючи на раптову атаку в спину, а також кількаразову перевагу відбірного московського війська у відчайдушних вуличних боях козаки знищили близько 3000 ворогів. Однак цього виявилось недостатньо – місто впало протягом кількох годин.

Нажаль таким чином трагедія тільки починалася. Частина московитів була зайнята тотальним грабуванням, а інша знищувала полонених, серед котрих було дуже багато поранених. Когось четвертували, когось прибили до плотів, інших вбивали такими жахливими способами, на які сп'янілим від садизму московитам вистачало нелюдської фантазії.

Згідно свідчень сучасників, було вирізане й все цивільне населення, в тому числі жінки, діти і старі люди. Врятувалося лише близько 1,5 тисяч містян, котрі залишили столицю Гетьманщини напередодні. Кількість жертв Батуринської трагедії історики оцінюють у 11000 -15000 (цивільних та військових). Саме місто було повністю розграбоване і спалене, "православне воїнство" Петра I не пожаліло навіть святих церков.

"Меншиков місто одержав, люди все мечу віддані, як у фортеці, так і в передмісті, без залишку, не шкодуючи навіть немовлят, не тільки старих", - залишив свідчення німецький офіцер на царській службі Олександр Рігельман.

"Сердюки були частиною вирізані, частиною пов'язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсеялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. «Сама звичайна смерть була живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саме уяву в жах приводять", - пише історик Микола Маркевич.

"...повісив губернатора і на міській стіні посадив на кіл декількох осіб, а Г. Кенінгсека (Koningseck) [генеральний гарматний осавул, один з керівників оборони Батуринської фортеці.-ред.], брата знаменитого польського посла того ж імені, наказав піддати жорстоким мукам, а потім повісити", - описує зі слів очевидців почутих при дворі Петра I у Петербурзі флотський інженер капітан Джона Перрі "подвиги" "найсвітлішого князя" Меншикова.

За відомостями зібраними російським істориком першої половини XIX століття Бантиш-Каменського: "3 листопада зійшов він [Меншиков] на міський вал з шпагою в руці, і посік вістрям меча всіх тамтешніх жителів, не виключаючи немовлят. Кенігсек помер від отриманих ним ран; Чечель [козацький полковник Дмитро Васильович Чечель, керівник оборони Батурина. - ред.] узятий в полон, мала частина гарнізону врятувалася втечею; прекрасний, за польським звичаєм прикрашений, палац Мазепи, тридцять млинів, хлібні магазини, виготовлені для ворога, були тоді звернені на попіл; все залишене їм у Батурині майно і сорок гармат, крім мортир, дісталися переможцям".

"Тогож' року Ноемврія 1 дня Батурін' Меншіков' князь Александр' съ військом велікороссійскім' спаліл' і вирубал', де були сердюки і охочекоммоніе козаки і над ними був полковнік' Чечель, який увойшел' від меча хоча був, однак' кум його, в селѣ Обмочевкѣ, коли він утѣкалъ і забѣглъ верхом' обогрѣтисъ, понеже ввесь обмок', та заснул' на печі, то кум пішов, ознайміл' війта і прочім' і так взяли його і зловили і віддали велікороссіянам'; потім голову йому в Глуховѣ каченят. Також Філіпу, Реєнт пѣвчихъ, в Батуринѣ взятому, каченят голову в Глуховѣ і на спіцах' желѣзныхъ на глаголях' на площі в самому городи заткни, і знову війта Шептаковского там же голова. А Фідріку, над гармашами командиру, Новокрещенов із' іноземцов', взятому в Батуринѣ - першо очі вибрано, послѣ в Сумах', слободском' городѣ, голову усѣчено і на столпѣ каменном' також' на шпіц желѣзную застроміть в самому городѣ. Багато там людей пропало від меча, понеже збѣгъ був від всѣхъ сел'; однакъ за витрубленіем' не мертвим, багато ще явилося у князя Меншикова, який дати велѣлъ їм пісаніе, чтоб' ніхто їх не занімал'; - многож' в Сеймѣ потонуло людей, утекаючі чрез' лід ще не крѣпкій, багато і погорѣло, Кривша по хоромах', в ліохах', в погребах', в ямах', де паче подушити, а на хоромах' погорѣли, бо, хоча і витрубленіе було спинилася від кровопролітія, однак' виходящіх' від сокритія військо заюшеное, а паче рядові солдати, понапівшіеся (понеже вездѣ ізобіліе було всякого напою) кололи людей і рубали, а для того боячись прочіе в скритих' мѣстахъ сидѣли, аж коли вогонь обойшел' ввесь місто, і скритиі пострадали; мало еднак' від вогню врятувала і тільки одна хатка, під самою стѣною валу від заходу стояча, уцѣлела неяк старенька; церьков' ж у замку дерев'яна сгорѣла, в городѣ Трійці Святої кам'яна, верхами й напруженні всередину огорѣла, а церква Миколи кам'яна недороблено була і вже від минулого року 708 до 1742 порожній городъ і замок і церкви в городѣ і на Гончаривцѣ були.", - розкриває деякі жахливі подробиці Лизогубівський літопис XVI-XVIII століть.

Коли Мазепа, 7 листопада 1708 року, побачив наслідки московського погрому його квітучої столиці, котра захоплювала навіть вишуканих європейців, а за красою та величчю не поступалась самому Києву, «це видовище вразило його в саме серце».

14 листопада 2008 року в Батурині відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії. Останки перепоховали у знову побудованій Замковій церкві Воскресіння Господнього, яку за наказом спалили царські війська.