***

25грудня президент Володимир Зеленський в одному з інтерв'ю, кажучи про можливість нового наступу Росії, заявив: «Ми нікуди не підемо, ми всі будемо воювати, всі будуть мобілізовані — і чоловіки, і жінки».

Наступного дня НВ попросив прокоментувати ці слова президента Сергія Кривоноса, заступника секретаря Радбезу. Бойовий генерал-майор відповів, що в загальній мобілізації немає сенсу, тому що держава нічого не зробила, аби підготувати населення до такого розвитку подій.

«Держава повинна виховувати мобілізаційний резерв, і ідеологічно також. Це не за рік досягається. По-друге, ми повинні розуміти, що навіть мобілізувавши людей, їх треба ще навчити. Тому що ми ж не воюємо м’ясом і не кидаємо людей десятками тисяч [під кулі]», — сказав він.

Ця оцінка мала неоднозначний ефект: прихильники президента сприйняли її як особисту критику Зеленського і навіть «підігрування Кремлю», оскільки заяву Кривоноса, перекрутивши, розтиражували і російські ЗМІ. Експрезидент Грузії Міхеіл Саакашвілі навіть закликав керівника держави звільнити генерала з РНБО.

Але існує не тільки один коментар Кривоноса — НВ записав з ним тоді повноцінне інтерв'ю, в якому генерал розповідає про насправді неприємні для Офісу президента речі.

— Яка ситуація зараз в країні в сенсі нацбезпеки?

— Більшість населення нашої країни не готова до загострення ситуації. Їх до цього не готують, бо якщо їх до цього готувати, деякі люди почнуть ставити питання. Ситуація продовжить [розвиватися так само], як в попередні роки — як кажуть російською, «авось рассосется». Але військові розуміють, що треба бути готовими до будь-яких варіантів. І людей до цього треба готувати. Твої бажання можуть не співпасти з твоєю навченістю і тренованістю під час ведення бойових дій. Тому треба готуватись, тренуватись і відпрацьовувати всі варіанти дій, в тому числі і цивільного населення на всій території України.

Зараз, якщо порушити питання: а чи готові у нас ті ж бомбосховища в разі відкритої агресії Російської Федерації? Чи готові ми до аварійного забезпечення водою? Електрикою? Взагалі у нас готові люди до організованих дій? Ні. Тому питання дуже гостре, і влада повинна працювати з власним народом. На жаль, у нас влада працює лише в напрямку введення власного народу в інформаційну оману: що у нас все добре, у нас будуються нові дороги, у нас все буде завтра. Про реалії сьогодення ніхто не каже. Все буде завтра. Чекайте, вірте, сподівайтесь.

— В 2014 році різко почали готувати ті самі бомбосховища — це було дуже умовно, просто якісь підвали нашвидкуруч фарбували. А в Луганську і Донецьку навіть цього не робили, бо не встигли — бойовики їх швидко взяли під контроль. Виникає враження, що якщо зараз почнеться загострення і бойові дії, то будь-яке місто може миттєво перетворитись на Луганськ чи Донецьк — буде неготовим до бойових дій.

— Це дуже можливо, і якраз питання цивільної і територіальної оборони полягає в тому, що ми завжди будемо до цього готові, якщо зможемо реалізувати законопроєкт [Про територіальну оборону України № 4504]. До війни не можна підготуватись під час війни. До біди не можна підготуватись, коли біда вже прийшла. У нас створюються штаби ліквідації техногенних або природних катастроф уже після того, як щось трапилось. Але це ж можна передбачити і підготуватись. В нашому законопроекті ми до цього готуємо і підрозділи територіальної оборони (ТРО) і все населення України.

Наші сусіди-поляки активно використовують ТРО навіть під час пандемії. І ми теж це пропонували зробити ще в березні. Поляки набрали в підрозділи людей, які мають медичну освіту, провели додаткову підготовку і використовують їх для допомоги лікарям. Невже нам хтось забороняв зробити те саме? Призвати навіть за чинного законодавства людей з медичною освітою. У нас щорічно випускається 7−8 тис., інколи 10 тис. людей, які мають медичну освіту. Більшість з них не працюють лікарями. У нас запас лікарів — більше 400 тис. людей. За час пандемії 30 тис. лікарів звільнились, але ніхто не поповнив їхні ряди. Якби таких людей призивати, проводити коротку медичну додаткову підготовку — у них медична освіта є, їх вчили цьому 5−7 років! — і відправляти їх на посилення тих лікарів, які вже протягом більше ніж дев’яти місяців падають від втоми — це ж можна було зробити.

— Це був би дуже непопулярний політичний крок. Напередодні місцевих виборів влада, яка мобілізувала частину населення, суттєво втратила б в рейтингах.

— Але вона суттєво б збільшила свою спроможність до опору епідемії і могла б врятувати значно більше людей. Часом питання популярності і потрібності мають різне значення. Інколи влада вимушена іти на непопулярні кроки, якщо вона захищає власний народ.

— Які виклики можуть постати перед Україною в майбутньому: повномасштабне вторгнення, відновлення бойових дій на Донбасі, гібридна війна?

— Третій варіант — продовження гібридної війни — він продовжується і не зупинявся ні на хвилину. Намагання розхитати і дестабілізувати ситуацію за рахунок впливу інформаційного, економічного. Подивіться, що відбувається останні півроку — будь-які дії влади виводяться в нуль. Зараз вся опозиція працює не на власний рейтинг, а на антирейтинг президента. Їхнє завдання — збити чинну владу. Для них Україна — це лише бажання прийти до влади і вирішувати свої питання.

Чинна влада намагається щось зробити, але це смішно і результату не дає. Знову пішла чиста брехня і маніпуляції, і це призводить до того, що люди ще більше не вірять, що чинна влада спроможна щось зробити.

— В країні існує низка політсил, які працюють на Кремль і поступово інтегруються в український політичний, інформаційний і економічний простори. Чи протидіє їм держава на рівні захисту нацбезпеки?

— Ні. Юридично зараз цього немає. Вже давно можна порушити це питання. Цього не було і за попередньої влади, і за чинної. Олігархи мають вплив на рівні Верховної Ради, на рівні своїх ставлеників в інших гілках влади, — а український народ платить за те, від чого потім страждає.

— Чи є розуміння, як цьому протидіяти?

— Варіантів боротьби буває багато. Слава богу, у нас величезна кількість людей, які пройшли фронт. У нас достатньо велика кількість патріотичних людей. Так, їх значно менше у відсотках до загальної чисельності народу, але якщо це підтримувати і розвивати, ця частка може збільшитись. Тому що у нас ті, хто абсолютно нейтрально або навіть негативно ставляться до України як незалежної держави — на рівні 15−20%, патріотично налаштованих — 25−30%, а інша частина — це якраз та середина, яка політично не визначилась, вони політично аморфні і займають позицію «аби мені було краще, і все одно яка там у нас влада». Влада не працює з цими людьми. Хоча цих людей можна було б підтягувати.

— Чи готова зараз Україна до повномасштабного вторгнення?

— Це питання було б краще адресувати керівнику Збройних сил — генерал-полковнику [Руслану] Хомчаку. Наразі я розумію, що у нас достатня кількість людей, які спроможні встати пліч-о-пліч для відбиття агресії. Я розумію, на жаль, що якраз відкрита агресія дозволила б швидше об'єднати суспільство перед великою бідою. Чи зможемо ми це зробити? Питання радше в тому, чи зможуть росіяни. Щоб зробити широкий крок до розгорнутої агресії, вони повинні зрозуміти, яким чином вони зможуть це політично пояснити світу. Тому їм простіше розхитувати ситуацію всередині країни за рахунок п’ятої колони.

— Її представники є і в парламенті.

— Абсолютно вірно. Але жодна людина з високопосадовців не порушує питання щодо обмеження інформаційного впливу російськомовних каналів, російського контенту на території нашої країни. Більш того, росіяни безоплатно подають свої канали сюди, особливо на прикордонні області, а українські громадяни, аби отримати інформацію з українських каналів, повинні платити. Це продовження гібридної війни. Це м’яка експансія і насаджування російських цінностей населенню України. Через 10 років ніяких українських цінностей у людей в прикордонних районах вже не буде. Те, що ми мали в 2014 році, закладалось таким чином багато років, і росіяни не зупиняються. Вони продовжують впливати на нашу свідомість, сподіваючись, що ми розсиплемось як нація. Керівництво України наразі повинно об'єднувати державу — і не просто словами, а чітко визначитись, де та національна ідея, де цінності в цій державі на рівні офіційного документу. Вони в Конституції є? Не бачив. Вони є в школах? У нас Міністерство освіти взагалі відходить від патріотичного виховання молоді. Тому гібридна війна продовжується, ворог не зупиняється — навпаки, він нарощує вплив, а нам продовжують вішати лапшу на вуха, що у нас все добре.

— Заява Зеленського про те, що ми можемо мобілізувати в разі потреби мільйони чоловіків і жінок — що це означає? Невже у президента думають, що зараз можна отак — на раз-два — мобілізувати усіх?

— Ну, це вони [оточення Зеленського, — НВ] президенту розповідають, що це вони спроможні робити. А ми, які це пройшли і бачили, розуміємо, що навіть якщо теоретично ми зможемо мобілізувати жінок і чоловіків, — а чи навчені ці люди тримати зброю в руках? Ні. Чи ці люди хочуть це робити? Ні. У нас патріотизм не підтримується на рівні держави, і 2014 рік показав, що величезна кількість йшла [в армію], а ще більша кількість втікала від мобілізації. Тікала. І 2018 рік, коли запровадили воєнний стан, також показав, що велика кількість людей втекла. Тому держава повинна виховувати оцей мобілізаційний резерв, і ідеологічно також. Це не за рік досягається. Це по-перше. По-друге, ми повинні розуміти, що навіть мобілізувавши людей, їх треба ще навчити. Тому що ми ж не воюємо м’ясом і не кидаємо людей десятками тисяч [під кулі].

— У сучасних війнах, наприклад, використовують безпілотники, і навіть навчена піхота просто знищується ними, не побачивши, звідки її атакують.

— Абсолютно вірно. Ще в 2014 році я казав, що це насамперед війна сучасних технологій. Це війна безпілотних літальних апаратів, високоточних засобів розвідки, радіоелектронної боротьби — і нічого не змінилось з того часу. Досвід вірмено-азербайджанської війни показав, що невелика кількість особового складу у взаємодії з технікою за правильно спланованих операцій досягає високих результатів. І величезна кількість мобілізованих не вирішить питання нашої спроможності протидіяти ворогу. Людей треба вчити, оснащувати, готувати. І один з аспектів цього — це якраз ТРО [Війська територіальної оборони, — НВ]. Це те, що не дозволить навіть почати агресію, тому що ворог буде розуміти, що на будь-якому перехресті будуть стояти навчені, озброєні, спроможні захищати і не допустити хаосу і безладу в їх районі люди.

— Яка роль ТРО в концепції захисту держави?

— ТРО якраз дозволить взяти під контроль ситуацію в будь-якому районі України, де є підготовлені підрозділи, в максимально короткі терміни — від 2 до 6 годин, залежно від відстані. Вони можуть брати під контроль об'єкти критичної інфраструктури. Виведення з ладу електростанції на рівні Києва залишить місто без світла. Не буде світла — не буде води. Не буде води — місто захлинеться в своїх відходах протягом трьох діб. А якщо це буде зима, то місто стане на коліна ще швидше. Це призведе до хаосу і безладу. Ось вам один приклад. Тому лікарні, школи, залізничні вузли, транспортні мережі, мости, супермаркети, небезпечні підприємства мають братись під особливий контроль підрозділами ТРО, щоб не було безладу. І якщо тил за рахунок ТРО буде нормально функціонувати, тоді і збройні сили на фронті будуть своєчасно отримувати їжу, пальне, боєприпаси, продукти. ТРО дозволяє в максимально стислий термін взяти під контроль і уникнути безкарної діяльності розвідгруп противника і сепаратистських підрозділів.

Наведу приклад Естонії: вони щорічно проводять навчання, куди приїжджають найкращі підрозділи для спецоперацій з усього світу. Їхнє завдання — пройти ділянку довжиною з десяток кілометрів, вийти в район, знайти об'єкт і знищити його. Протидіє їм територіальна оборона Естонії. За рахунок того, що члени ТРО знають свій район як власну кишеню, 75% цих іноземних груп не доходять до фінішу. А це одні з найкращих підрозділів в світі. Це показує, що це треба робити. Я як людина, яка має 32-річний досвід служби в розвідці, розумію, що ТРО — це загроза якраз для таких, як я. Зараз у нас на стороні противника такі самі підготовлені і треновані люди, які не один раз були на території нашої країни і до війни, і під час війни, з білоруськими паспортами їздили вивчали наші об'єкти, і вони спроможні діяти.

— ТРО в Україні створюється з весни 2014 року. Потім підрозділи ТРО влились в Збройні сили, і почали будувати все заново. Чого ми досягли за ці сім років?

— По-перше, ті батальйони, які створювались в 2014 році, вже абсолютно не є батальйонами ТРО — вони влились або в склад Нацгвардії, або в склад Збройних сил і працюють як бойові підрозділи Сухопутних військ або сил Нацгвардії. По-друге, люди отримали певне негативне уявлення, що ТРО на фронті — це м’ясо.

— Так і було — їх на автобусах відправили під артилерію.

— Так, і у людей є застереження, що якщо ТРО в такому вигляді і залишається і буде під військовими, їх знову використовуватимуть, грубо кажучи, як гарматне м’ясо для фронту. От чого люди побоюються. Наша позиція: це має бути абсолютно інший підхід. Люди, які є членами ТРО, проходять підготовку, оснащуються і виконують завдання на тій місцевості, де вони проживають. Вони можуть призватися на фронт, якщо хочуть, але якщо така людина не хоче [на фронт] — вона може залишитись і захищати територію там, де живе. ТРО в цій країні не повинно бути під [керівництвом] військових. ТРО в цій країні — це безпека якраз тих районів, де живуть мирні громадяни. Військові повинні займатись Збройними силами, підготовкою мобілізаційного резерву, а вони підходять до ТРО якраз так, щоб знову затикати діри своєї безпорадності і бездіяльності в політиці рекрутингу людей для Збройних сил.

— Зараз є декілька законопроєктів про ТРО. Один із них розробляла ваша група.

— Ні, зареєстровано один законопроєкт. А ті, хто розповідають, що вони десь там щось написали… Що заважало їм це внести в Раду? Це чергова маніпуляція, коли розповідають, що президент хоче подати закон. Люди щось кажуть від імені президента, не маючи на те повноважень. Пан [Олексій] Арестович [позаштатний радник голови ОП, — НВ] все розповідає за президента. Навіщо вони показують, що президент не здатен сказати щось? Коли Арестович каже, що у них є закон, — чому ви його не зареєстрували? Чому ви розповідаєте, який хріновий наш законопроєкт, і не покажете, який класний ваш? Та тому, що його просто немає. Вони кажуть, що їхній законопроєкт перший, а наш альтернативний. Ні, шановні. Знову маніпуляція. Наш перший і вже зареєстрований, а ваш буде альтернативним. І президент, якщо захоче, подасть його. Або не подасть.

— Найбільше дискусій щодо вашого законопроєкту точиться навколо питання видачі зброї учасникам ТРО.

— Наш законопроєкт пропонує мати зброю навченому, перевіреному, підготованому особовому складу ТРО вдома — це нормальна позиція, бо ці люди перевірені, підготовлені, зброя зберігається в сейфах, під сигналізацією, відповідно до вимог чинного законодавства. А вони розповідають, що «вони дозволять використовувати мисливську зброю»! Так само вони маніпулюють, коли кажуть: «Ви хочете озброїти ТРО? На старті хочете озброїти 80 тисяч людей?». А те, що 1,2 млн людей вже мають зброю на руках в цій державі — це вас не лякає? Вас лякає 80 тисяч? Знову маніпуляція. Знову залякування і навішування лапши.

Знову в приклад наводжу сусідню Молдову, де дозволяється закупати і зберігати громадянам короткий ствол, пістолети — це призвело до зростання кримінальної ситуації в країні? Ні. Це значно поліпшило ситуацію. Просто влада боїться навченого і озброєного народу.

Одне з головних завдань влади, яка буде в цій країні, — зробити так, як це зробили в Сполучених Штатах: ввести поправку № 2 до Конституції - право і обов’язок громадян зі зброєю в руках захищати свої землі, своє життя. Треба так само і у нас. Історично ми постійно себе захищали — історія і Київської Русі, і козацтва показує, що якраз громадяни зі зброєю — козаки — захищали себе і все населення та мали право керувати і приймати рішення. Воїни, захисники керували країною. А зараз, пробачте, бариги керують воїнами і розповідають воїнам, що їм робити. У нас ментально вже змінили сприйняття нас як захисників, і нами керують ті, хто ніколи зброї в руках не тримав і на фронті не був. Свої дупи відсиджували в тилу в 2014 році, а зараз розказують, які вони патріоти.

— Якщо норма про дозвіл бійцям ТРО зберігати службову зброю вдома не буде прийнята, це ж не означає, що ТРО не буде взагалі. Буде особиста зброя, мисливська. Питання: яку особисту зброю бійцям ТРО варто було б купити в такому випадку?

— Ну, по-перше, моя позиція все-таки [полягає] в тому, що держава повинна забезпечити зброєю бійців ТРО. А по-друге, в залежності від місцевості, де використовуються підрозділи ТРО, зброя може бути як нарізна, так і гладкоствольна. В місті можна використовувати і гладкоствольну зброю, і вона буде ефективною. В приміщеннях короткий ствол буде значно ефективніший, ніж автомат, тому що автоматна куля буде давати рикошет.

Зараз широкий вибір і нарізної зброї. Карабін СКС — це одна ціна, штурмові гвинтівки, які продаються під виглядом мисливської зброї — інша. Умовно кажучи, гладкий ствол — це від 5 тис. до 120 тис. грн. Нарізна зброя — від 10 тис. грн і вище. Автомат під виглядом мисливської зброї - це 20−25 тис. грн.

Збройні сили уже на нарадах щодо законопроєкту намагались маніпулювати і казати: ага, якщо ви не хочете, щоб ТРО була під нами, ми не дамо вам зброю. Я ставлю питання: а ви цю зброю закупляли? Ні. Це зброя, яка накопичена ще з часів Радянського Союзу. Вже точно Збройні сили ані копійки за неї не заплатили. По-друге, у вас зброя забезпечена потрібною кількістю боєприпасів? Ні. Навіть за останній рік тренування підрозділам ТРО розіслали«шикарні» листи: через відсутність боєприпасів заняття не проводити. Я починаю дзвонити і питати — виявляється, що питання не у відсутності боєприпасів, а вони просто забули запланувати ці боєприпаси. Оце вам про спроможність Збройних сил виконувати завдання підготовки сил ТРО. Для них ТРО — це двадцята сирота у великій сім'ї, і ця сирота повинна на них працювати — можливо, десь її нагодують, але за забезпеченням вона точно не буде в пріоритетах.

— Щодо фінансування: в вашому законопроєкті на розвиток ТРО заплановано 3% від бюджету Міноборони і 3% від органів місцевого самоврядування.

— Так, це окреме фінансування і за рахунок Міноборони, і за рахунок місцевих органів самоврядування, і за рахунок центральних бюджетів. Цифра може змінюватись — з часом вона може зменшитись. Гроші, які громади будуть виділяти для власної безпеки — вони і залишаться в громадах, вони не підуть у Київ, не будуть вкрадені військовими, розпиляні. Ні. Громади самі контролюватимуть використання цих ресурсів.

— Є такий контраргумент, що ТРО може стати базою для якихось сепаратистських настроїв.

— В нашому законопроєкті ми врахували всі ризики, які бачили і в 2014 році. По-перше, обвинувачення нас в сепаратистських настроях іде від [Романа] Машовця як заступника голови Офісу президента, який надсилає листи в профільний комітет Верховної Ради зі словами: наразі закон не треба ухвалювати, наразі завдання — розробити концепцію, а в подальшому розробити закон.

— Концепцію вже розробляють стільки років…

— Та це процес в нікуди. По-друге, ставлю питання: керівників областей і районів хто призначає? Президент. Тому, коли люди на такому високому рівні заявляють, що вони бояться сепаратистських настроїв — тобто ви, як влада, підкреслюєте, що людям, яких ви призначаєте на посади, ви не вірите, не довіряєте і боїтесь, що вони вас зрадять? Це нонсенс. Тоді яка ви влада?

Наступне: наш законопроєкт передбачає створення постійно діючих ситуаційних центрів, які моніторять ситуацію всередині області або району в мирний час в зменшеному варіанті, а в період загрози — в розгорнутому, і всі представники силових і не тільки структур беруть участь в їхній роботі. Тобто в областях і районах штаби завжди готові до будь-яких дій і готують людей в ТРО до вирішення будь-яких проблем — пожеж, техногенних катастроф, ведення бойових дій, боротьби з ДРГ противника. Ми прописали так, що штабом керує заступник голови обладміністрації, який призначається Міністерством оборони з погодженням місцевої влади. Професійна людина, яка працює з двома гілками влади — областю і Міноборони — і яка може керувати і військовою компонентою, і цивільною.

— Навіть сьогодні, коли ТРО ще не створена і існує лише…

— На папері.

— На папері і ініціативі окремих людей…

— Абсолютно вірно — на бажанні окремих людей.

— Якщо б закон, який ви написали, ухвалили і він запрацював, країна отримала б ефективну працюючу структуру, яка буде надійною опорою для захисту нацбезпеки. Невже в ОП цього не розуміють?

— Не розуміють. Вони бояться власного народу — підготовленого, озброєного і навченого. От вам реальне ставлення держави до тих людей, які хочуть захищати свою державу.

— В країні за рік відбулася низка подій: перемир’я, якого фактичного немає; зрив операції з «вагнерівцями», спроби зірвати ініціативу зі створення тероборони. Виникає враження, що головною загрозою для нацбезпеки є Офіс президента.

— Жорстоке обвинувачення. І воно має під собою підґрунтя. У випадку з тією ж теробороною ми бачимо намагання створити щось незрозуміле, що працювати не буде. І головне, я ставлю питання: ті, хто нам заважають — ви командували ротами, батальйонами, бригадами, полками? Ні. Ви їх розгортали під час війни? Ні. Ви створювали, може, ВДВ чи ССО(у створенні яких я брав участь)? Ні. Ви будете керувати ТРО? Ні. Тоді якого біса ви заважаєте власному народу створити систему власної безпеки? Негідники заважають власному народу створити той щит, який захистить державу.

Територіальна оборона дозволяє створити систему, в якій не треба постійно тримати велику чисельність особового складу, постійно тримаються тільки інструкторський і керівний склад — це до 10 тис. людей. А всі інші — це служба вихідного дня. Ти будуєш свою кар'єру протягом тижня, як тобі зручно, а в суботу-неділю приходиш і займаєшся в ТРО. Нам кажуть: ви що, хочете нову службу створити, щоб не було строкової? Ну, шановні, якщо студент навчається в виші, а один раз на тиждень приходить в суботу займається — і поки він навчається, ще й отримує військову спеціальність, — що в цьому поганого? Абсолютно нічого. Ми можемо зарахувати це йому в військову службу. Це наша позиція. І коли нам кажуть, що цього немає в законі — шановні, для того і існуємо ми, щоб, дивлячись на потребу, вносити зміни в законодавство.

— Ви пропонуєте зробити як варіант проходження строкової служби — контрактну службу в ТРО?

— Так, протягом п’яти років. Чому п’яти? Ми ж не хочемо вкладати час, гроші і людський ресурс в людину, яка одразу піде. Тому протягом перших трьох років людина, яка не має абсолютно ніякої підготовки, проходить підготовку, отримує в кінці військово-облікову професію, а потім ще два роки(знову ж таки завдяки своїм вихідним — 40−48 діб на рік) — проходить службу, віддає те, що в неї вкладено. Це достатньо мотивує людей. Наразі використання строкової служби в Збройних силах — це, за великим рахунком, служба рабів, яких використовують не за бойовим призначенням, а як підрозділи забезпечення. На жаль, ситуація така. Так, це залежить від командирів: де командири зацікавлені — так; а де не зацікавлені — «прибирайте територію, ходіть в наряди, ще щось робіть, але не навчайтесь як бойові фахівці».

— Якщо у нас все є для створення ТРО — ресурси, бажання великої кількості людей, — то чого не вистачає? І які шанси, що ТРО буде створена?

— Шанси завжди 50 на 50 — чи так, чи ні. По-друге, будь-яке суспільство треба готувати до чогось. Якщо політичне керівництво на поточному етапі не дозріло до цього, ми намагатимемось донести інформаційно необхідність цього варіанту. Якщо це не допоможе, потрібна підтримка суспільства, щоб піднести це питання до рівня ухвалення рішень, які потрібні для безпеки держави.

— Скільки на це є часу?

— Часу у нас мало, але нас це не зупиняє. І навіть якщо є намагання«проторбити» наш законопроєкт і не ухвалити його, ми все одно будемо продовжувати боротись за безпеку держави і за наш законопроєкт. Час вже показав, що ми боремось за державу, а не за можливість набити кишені. При цьому, крім головного болю і непопулярності в очах влади нічого не отримали, але у нас є шалена підтримка з боку тих, хто вже бере участь в ТРО — ті ж самі командири батальйонів, яким чомусь забороняють приходити на зустрічі зі мною, коли я їжджу по Україні. Вони усі кажуть, що наш закон відповідає на всі ті питання, які вони не можуть вирішити. А той законопроєкт, який подається начебто від Офісу президента — він все залишає так, як є. Але час розставить крапки над«і». А ті, хто нам заважають, хай спочатку дадуть відповідь на питання, що вони зробили для держави до того і де вони були. Особливо в 2014—2015-му. Чому деякі з них — той самий Машовець — не пішов на війну?

В тому й біда, що люди, які в 2014-му не пішли воювати, прикрившись«липовими» чи не «липовими» папірцями, потім повспливали і презентують себе як суперпатріотів України. Коли Арестович себе презентує як професіонала, військового експерта, — а яким взводом, якою ротою командував пан Арестович? Ніякою. А чому він тільки в серпні 2018-го пішов на війну? А чому пан Арестович не розповість, як 8 листопада 2018 року він завів на мінне поле групу снайперів з Десни, де двоє загинули, а троє були важко поранені? Чому він не розповість, яким чином і навіщо він це зробив? «Військовий експерт» — це маніпулятор чистої води, провокатор; поп Гапон, який веде наше суспільство на розстріл. Його запрошували на ефіри, бо запрошували тих, хто не був на війні. Всі адекватні професіонали і патріоти були на війні, а це чудо залишилось і почало себе подавати як військового суперфахівця. Бо ті, хто був повинен захищати Україну, вони захищали її на фронті. А той, хто відсиджувався в кущах, почав себе презентувати військовим фахівцем.

— Складається враження, що або влада сприятиме створенню життєздатних структур, які будуть спроможні захищати країну, або ці структури створюватимуться самі — і рано чи пізно влада буде змушена їх визнати.

— Абсолютно вірно. Є таке золоте прислів'я: якщо процес п’янки не можна зупинити, його треба очолити. Це якраз про людей, які зараз при владі, але в армії не служили і не слухають тих, хто служив і має досвід. У нас, звичайно, не п’янка, але… Існує не одна сотня громадських об'єднань, які займаються ТРО, і вони існують незалежно від бажання уряду чи Офісу президента та далі продовжуватимуть [свою] роботу. Наш закон якраз дозволяє розставити крапки над«і». Якщо зараз ТРО — це така собі Вавилонська башта, і всі розмовляють різними мовами та не можуть вибудувати її, то якраз наш законопроєкт і розкладає, що, кому і як робити, починаючи від президента і до останнього громадянина. І ті, хто цьому заважають, хто голосує проти нашого законопроєкту — в моєму розумінні це вороги народу. Вороги України. Вони не хочуть мати Україну сильною і готовою до будь-яких проблем, не тільки до війни.