"Звільнити окупований Донбас можна лише штурмом": Командир взводу 28-ї бригади розставив крапки над "і" (фото)

Старшина, командир взводу 28-ї окремої механізованої бригади Віктор Єгоров на псевдо "Каратель" захищає Україну зі зброєю в руках з 2014-го й донині. Український військовий переконаний: звільнення окупованих територій можливе лише штурмом, а припинення вогню - перемогою українських військ, повідомляють Патріоти України.

Вашій увазі – відверте інтерв'ю з українським захисником про найсильніші бої за всі роки війни, зустріч віч-на-віч з російськими бойовиками, потужну оборону та вдалу протидію ворожій "зачистці".

У першій частині інтерв'ю читайте також про те, як добровільно здався в полон російський бойовик, чи були загрозливі провокації від місцевих жителів Донбасу та який насправді "руський мір" на Сході України.

З чого почалась війна для вас?

Із захоплення Криму. Невдовзі я почав ходити у військомат, аби потрапити на війну. Проте не брали, бо я батько 5-ти дітей. Дзвонив у Генштаб і до Міноборони, скандалив і таки домігся свого: у 2014-му потрапив по мобілізації у 28-му бригаду.

Розкажіть про свій перший досвід бойових дій. Що пригадується?

Перші дні серйозних боїв не було. 29 вересня 2014-го заїхали у село Славне на зміну 74-й бригаді. Було тихо, село – ціле, не розбомблене. А через тиждень по нас почала працювати арта! Міномети, САУшки, "Васильки"…

Як ви мобілізувались, аби дати відсіч сепаратистам?

При перших серйозних обстрілах бойовики працювали з відстані 5 кілометрів, ми їх не бачили. Ворожа арта 2-3 рази на добу по нас крила, наша – по них. Треба було переважно спостерігати і доповідати командуванню. Перший наш бойовий вихід у 2014-му протривав 11 місяців. Війна була переважно окопною, так звана "війна артилерії".

Які найсильніші бої пригадуються?

Наша бригада брала участь в обороні. У 2014-2015-му все було монотонно. А в 2015-му почались зміни, коли ми зайшли у Станицю Луганську. Ліворуч від пішохідного мосту – залізничний міст, до нас там ніхто не стояв. Праворуч стояли прикордонники. Там свого роду діра... Вхід в станицю був закритий.

Наш комбат "Блесна" дав команду мені та побратимам будувати позиції і укріплюватись на мосту. До нас була повна тиша в Станиці Луганській. І тільки ми зайшли на міст і почали вкопуватися, – почались обстріли. Російські бойовики гатили по-різному: одну ніч – 2 години постріляли, іншу – 7 годин. Ми давали адекватну відповідь.


Віктор Єгоров з побратимами / З особистих архівів Віктора

Проти вас були відразу кадрові військові чи ополченці? Настільки відчувалась різниця у тактиці ведення бою?

У 2014-му було більше місцевого населення, яке стояло на блокпостах. Вони ніби й хотіли стріляти, ніби й ні. А коли заїжджала російська піхота чи курсанти, то ті відрізнялися точними попаданнями, прицільною стрільбою…

Був цікавий випадок у Славному: нам здався російський вояка! Вийшов з автоматом, повністю укомплектований. Він втік з посту, сказав, що на Донбасі тиждень і просто не хоче воювати. Родом з російського Комі, сидів у тюрмі і отримав пропозицію воювати. Ми передали його Службі безпеки України. А далі його просто обміняли на нашого воєнного.

Як ваша бригада безпосередньо контактувала з ополченцями і з російськими кадровими військовими? Між вами були діалоги віч-на-віч?

Вони подеколи телефонували нам і кричали: "Це наша земля, йдіть звідси, ми вас всіх повирізаємо". З їх боку були тільки погрози, нормальних розмов не було. Ще вимагали у нас боєприпаси. Ми відповідали, мовляв, прийдіть і заберіть, тільки спробуйте.

У 2016-2017 році, коли під Докучаєвськом на териконах стояли за 500 метрів до сєпарів, уночі теж кричали з кавказьким акцентом: "Ви прийшли на нашу землю, ми вас різатимемо". Ми відповідали, що це наша земля і най приходять...

Була зустріч з російськими бойовиками разом з місцевими на нейтральній території. Виходив наш ротний "Рубін", який потім загинув, і з того боку теж вийшли без зброї. Але вся зброя була наведена туди... У разі чого треба було класти всіх: і наших армійців, і ворога! Бойовики принесли нам тортик і солодку водичку. Вимагали, аби ми забратися зі Славного. Горлали: "Якщо ви звідти не підете, ми вас розстріляємо". Вони вважали, що ми "правосєки". Нам дали тиждень, аби відійшли.

А далі – обіцяна зачистка?

Місцеві почали виїздити. Лишились хіба що з десяток будинків: старці, яким нікуди діватись. Люди не дуже вірили владі, що обіцяла нове житло. Казали: якщо й помруть, то у себе вдома.

А в понеділок російські бойовики розпочали артобстріл і зачистку Славного. Серед нас було чимало добровольців. По кількості людей переважали ми, по техніці – вони. У нас техніка була старою і несправною: одна бойова одиниця їздить і не стріляє. Інша – стріляє, але не їздить. Тяжче було, ніж зараз.

Нам на підсилення 70 людей кинули. Тоді був тяжкий артобстріл: тривав годину, але добряче працювали САУшки, танчики, 120-ті міномети. Виявилось, що за день до цього чимало їх техніки застрягло на болоті, і вона просто не дійшла до нас. Ми лишались у Славному 11 місяців і 10 днів. Тоді артобстріли були міцні: 5 місяців по 3-4 рази за добу ворог гатив. А далі затихло, бойовики переключились на Мар'їнку...

Сепаратисти постійно здійснювали психологічний тиск?

Так. Вони хотіли нас зламати. Погрожували, що прийдуть, повирізають, зрівняють із землею. Безумовно, було страшно. Але якщо ти здашся і перестанеш воювати, вони до тебе додому підуть. Чим далі ти відходитимеш, тим ближче вони будуть до твого дому. У мене часто й на мирній території запитують: "Задля чого ти йдеш в армію?". Відповідаю, що йду захищати свій дім. Коли прийдуть сєпари додому, тоді не буде чого захищати, лише руїни.


Віктор Єгоров / Фото з особистого архіву Віктора

Поки ми на Сході, наші діти, внуки, друзі, рідні живуть у безпеці на мирній території. Я за 5 років надивився, як серед війни живуть люди... Тому буду воювати до перемоги. Незважаючи на те, що куми та сусіди проти. Кажуть: "Ми тебе не підтримуємо, ти воюєш з нашим народом, проти наших братів-слов'ян". Кажу: "Які вони брати?! Брат на брата не піде! Вони до нас прийшли. Я захищаю, це мій дім! Коли до тебе в город сусід залізе, ти ж не будеш казати: "Сусіде, брате мій, та сади картоплю, мені вистачить і пів городу". Так само і я. Воюю не заради президента чи депутатів. Я воюю заради свого народу і за свою землю.

Як швидко ваша дружина прийняла, що ви воюватимете до закінчення війни?

Вона розуміла, що росіяни на нас напали і воювати треба. Звісно, спочатку була проти, що я пішов на війну, бо в нас п'ятеро дітей: два сини і троє дочок. Найменшій дитині – 10 років. А син з 20-ти років виявив бажання йти на контракт. Зараз він зі мною майже два роки в зоні ООС. Дружина прийняла, що ми маємо тут бути.

Чи влаштовували місцеві провокації проти українських військових?

У 2014-му у Славному люди бастували і просили, аби ми забиралися геть. Ми вперед не могли пройти, бо сепари не пускали. Місцеві говорили, що проти нас і ми їм не потрібні. Не заперечували, що вони за Росію, бо звикли нічого не робити, аби їм на тарілочці все принесли. Наслухались обіцянок з телевізорів, що повернеться Радянський Союз, буде все дешево, роботи валом і ковбаса по 2,20. Ковбаси не буде, ахочеш жити нормально, – треба працювати.

Провокацій від місцевих не було. Проте теж погрожували і спалити нас вночі, і гранатами закидати. Тепер такого ставлення менше. Але на шостому році війни досі є мешканці Донбасу, які проти українських армійців. Вони сповна побачили "руського міра", живуть у підвалах, терплять обстріли майже щодня, але винні чомусь ми. Бо, бачте, це ми прийшли на "їх землю"... Ворожа пропаганда добре працює.

Проукраїнські мешканці Донбасу допомагали нашим військовим чи просили допомоги?

Старі допомагали продуктами. Але ми були обережними, бо знали випадки, коли дідусь приніс хлопцям консервацію, банка зірвалась – і загинули хлопці. Ми бабцям допомагали дров нарубати чи на городі щось зробити. Зі свого боку показували, що ми не загарбники, а українська армія, яка прийшла не мародерствувати, не утискати, а захищати свої землі та своїх людей.

Чи змінюється загальна тенденція ставлення місцевого населення до наших?

У порівнянні з 2014-м ставлення людей змінилося. Більше перейшло на нашу сторону. Навіть через блокпости люди з окупованих територій запитують нас: "Коли ви вже прийдете? Нам набридло, давайте вже нас звільняти".

Але все одно є ті, які на нашому боці проти нас. Не хочуть, щоб ми дізнались, хто був за референдум і проти України, хто виходив й кидав каміння в наших, коли був парад полонених. Вони бояться, бо прощення не буде. Або їх закопають, або вони будуть сидіти. Росії вони не треба.

Політики розповідають, що "будемо миритися з Росією, почнемо все з чистого аркушу"... Не буде з чистого аркушу! Діти, дружини, батьки й хлопці, яких загинули, так просто не простять зрадників і ворогів. Ми не маємо прощати Росії і "денеерівцям" та "еленерівцям", інакше навіщо ми тоді воювали 5 років? Навіщо молоді хлопці та дівчата гинули?

Звільнення окупованих територій Донбасу можливе лише штурмом?

Так! Звільнення окупованих територій Донбасу можливе виключно лише штурмом. Жодних мирних домовленостей! У жодній країні з терористом ніхто не домовляється. Терористи або здаються, або їх знищують! Так і в нас має бути. Третього варіанту немає. За ці 5 років ми навчилися воювати. Зараз теж страх є, але ми можемо давати раду. Коли починається обстріл, – не сидиш в бліндажі і гадаєш, прилетить чи ні, а береш автомат і даєш відсіч. Бо як казали Порошенко і Муженко, у нас солдати – не мішень. При обстрілах ми даємо адекватну відповідь.

Настільки, на вашу думку, військові не готові до мирних переговорів і домовленостей? Цей розвиток сценарію є неприйнятним?

Важко прогнозувати, як буде далі. Ми люди воєнні, маємо підкорятись наказам. Наказ не обговорюється. Щодо мене: якщо командири підуть на це, я просто не буду їх поважати і звільнюся із лав ЗСУ. Бо з тими, які перевзуваються на льоту, не можна служити. Якщо ворог, то ворог до кінця. Немає такого, що вбивав, – а ми йому завтра прощаємо. Це те саме, що пробачити гвалтівнику вбивство дівчинки. Росіяни нас вбивають, наших дітей вбивають, будинки руйнують, давайте простимо?!

Припинення вогню можливе лише перемогою українських військ?

Так, лише перемогою! Команду нам, – і все. Ми очистимо Схід України від російської нечисті. Нам треба дозвіл підійти до російської межі і стати на кордоні.

Джерело: 24 канал

"Крісло Зеленського сушили три людини. І він ще щось розказує про кадровий голод?" - Майкл Щур (відео)

понеділок, 25 травень 2020, 17:42

Програма телеведучого Майкл Щура потролила президента Володимира Зеленського, який минулого тижня проводив пресконференцію. Там нагадали інцидент, коли феном сушили президентське крісло, передають Патріоти України. "Ніяких "теплих ванн" - лише теплий т...

"Если кандидат на генпрокурора не мог даже сдать базовый экзамен и не имеет ни практики, ни знаний, то странно ждать от него результата", - Береза про головну помилку Зеленського

понеділок, 25 травень 2020, 17:38

"Одно из слабых мест власти - это кадровая политика. Для осознания причин того, почему у Зеленского так много ошибок и проблем, надо понять, что именно кадровая политика является основой для проведения эффективного государственного управления и от кач...