15 мільйонів років еволюції не змінили головного: Науковці вразили результатами дослідження сміху людей і людиноподібних мавп

Сміх людей і людиноподібних мавп має однаковий ритм і, ймовірно, майже не змінився за останні 15 мільйонів років. Такого висновку дійшли вчені після аналізу записів сміху горил, шимпанзе, бонобо й орангутанів та порівняння їх зі сміхом дітей, передають Патріоти України з посиланням на видання Science alert.

Дослідники проаналізували старі записи, зроблені під час експериментів із 13 мавпами, яких лоскотали в неволі. Потім вони порівняли ці звуки з новими записами сміху чотирьох маленьких дітей, яких також лоскотали та знімали під час ігор удома.

Виявилося, що сміх людей і людиноподібних мавп має схожий ритм із регулярними проміжками між окремими звуками. На думку авторів роботи, це свідчить про спільне еволюційне походження.

Авторка дослідження, приматологиня К’яра Де Грегоріо з Університету Ворика, зазначила, що люди й інші людиноподібні мавпи сміються схожим чином уже близько 15 мільйонів років.

Сміх допомагає передавати грайливий і радісний настрій без слів. Багато тварин також видають звуки, схожі на сміх, але вони не настільки подібні до людського. Наприклад, щури під час лоскотання відповідають ультразвуковими писками.

Науковці давно вивчають, як виник сміх, але здебільшого зосереджувалися на міміці тварин. Звукові особливості сміху досліджували значно менше. При цьому людський сміх із часом став швидшим і складнішим. Його звучання також змінюється залежно від ситуації — від стриманого сміху серед колег до гучного реготу в компанії близьких друзів.

Фахівчиня з комунікації тварин Бріттані Флоркевич із Lyon College, яка не брала участі в роботі, вважає висновки переконливими. Вона зазначила, що різні види розвивали свій сміх відповідно до особливостей соціального життя, і закликала дослідити звуки інших тварин, зокрема собак, коней і котів.

На думку вчених, вивчення походження сміху допомагає краще зрозуміти розвиток людського спілкування, зокрема те, як люди навчилися говорити. Оскільки звуки не зберігаються у викопних рештках, дослідникам доводиться відновлювати цю історію за непрямими доказами.