А ви це знали? Чому в СРСР були величезні двори між будинками

Забудова часів СРСР вражає невідповідністю масштабів: всередині будівлі – крихітні квартири, а зовні – величезний міжбудинковий простір. Таке планування не було випадковістю, за ними стояло цілісне уявлення про те, яким має бути радянський громадянин,

OBOZ.UA розбирався, що спонукало забудовувати радянські міста таким чином. Подібне облаштування житлового простору повинно було доволі серйозно впливати на те, як живе людина, як проводить час і взаємодіє з іншими.

У повоєнних 1950-х роках перед радянською владою постало масштабне завдання: швидко переселити мільйони людей із бараків і комуналок у нове житло, де кожна родина мала би власну квартиру. При цьому перед архітекторами стояла задача сформувати середовище, яке впливатиме на поведінку людини. Квартира розглядалася переважно як місце для сну і зберігання речей. А от активне життя повинно було відбуватись у сусупільному просторі – поза межами житлової площі.

На ці підходи вплинули модерністські ідеї, зокрема концепції французького теоретика архітектури Ле Корбюзьє та традиції конструктивізму. Він пропонував сприймати житло, як частину колективного, а не приватного простору.

Тож великі розміри дворів в СРСР мали чітке обґрунтування. Згідно з будівельними нормами кінця 1950-х – 1960-х років простір між будинками мав складати від 0,5 до 1 гектара, а відстань між будівлями сягати 40-50 метрів. Це пояснювалося не лише санітарними вимогами, які передбачали вільний доступ сонячного світла у житло. Таким чином також створювали своєрідний буфер між вулицею і житлом. Водночас у цьому була й ідеологія: усамітнення не заохочувалося, а відкритий двір дозволяв людям бачити одне одного і підтримувати соціальні зв’язки.

І в реальному житті це справді працювало. Просторий двір спонукав дітей з різних під’їздів багатоквартирного будинку виходити і гратись разом. Відповідно, знайомилися між собою й їхні батьки. Старші люди знали сусідів поіменно, а будь-які проблеми у такій згуртованій громаді швидко ставали спільною справою. Дослідження показують, що саме двір часто ставав основою взаємодопомоги. Важливо, що це виникало не в останню чергу через організацію простору, яка змушувала людей постійно контактувати.

Ситуація почала змінюватися після 1990-х років. Із переходом до ринкової економіки земля в містах подорожчала, і забудовники стали орієнтуватися передусім на вигоду та щільність забудови. Норми поступово переглядалися, а великі двори відходили в минуле, поступаючись компактнішим проєктам. Разом із цим зникали й ті соціальні механізми, які раніше підтримували тісні сусідські зв’язки. У новобудовах нечасто побачиш справді згуртовану спільноту мешканців, адже люди воліють проводити час удома.