А ви це знали? Чому в СРСР не міняли шини на авто на зиму

У сучасному світі зміна шин на зимові перед настанням холодів є звичайною практикою. Це дозволяє зробити поїздки безпечнішими на слизьких дорогах. Однак, у СРСР ситуація була зовсім іншою, передають Патріоти України.

Більшість водіїв не мали можливості придбати спеціальні зимові шини і використовували різні хитрощі, щоб забезпечити безпеку на дорозі взимку. OBOZ.UA пропонує дізнатися, чому в СРСР не міняли літні шини на авто перед початком морозів, та до чого вдавалися водії, щоб авто не ковзало засніженими дорогами.

Чому не було зимової гуми

У часи СРСР поняття "зимова гума" практично не існувало, а водії мали свої лайфхаки для подолання зимових умов. На відміну від сьогодення, де за відсутність зимових шин можна отримати штраф, радянські водії обходилися іншими методами для безпеки.

Що робили водії

Замість спеціалізованих зимових шин автомобілісти використовували два комплекти всесезонних шин. Зазвичай новий комплект залишали на зиму, а влітку їздили на вже зношених шинах. Це було не лише економічним рішенням, але й зручним, оскільки вибір зимових шин в той час був вкрай обмеженим. У країні просто не існувало масового виробництва зимової гуми, і водії шукали альтернативні способи.

Крім того, автомобілісти намагалися уникати поїздок у сніжну й морозну погоду, щоб зайвий раз не піддавати машину ризику. Власний автомобіль був предметом розкоші, і водії надавали перевагу громадському транспорту, особливо взимку. Такий підхід знижував попит на спеціалізовані зимові шини, оскільки багато автолюбителів обмежували використання авто в зимові місяці.

Однак для тих, хто потребував регулярних поїздок, існували спеціальні методи покращення зчеплення коліс із дорогою. Один із найпоширеніших способів був – встановлення ланцюгів на колеса. Ланцюги обмотували колесо, утворюючи своєрідний протектор, що дозволяв краще триматися на слизькій дорозі. Цей метод був надійним і помітно підвищував безпеку руху.

Цвяхи в колесах

Іншою популярною хитрістю було "шипування" коліс. Водії вбивали у протектор невеликі цвяхи, шурупи чи болти, намагаючись імітувати шипи зимової гуми. Такий метод, хоч і був далеким від заводських технологій, все ж забезпечував краще зчеплення з поверхнею дороги. Але ефективність такого саморобного шипування залишалася низькою, оскільки шурупи часто випадали, а шини швидко зношувалися.

Перша спеціалізована зимова шина, що отримала назву АІ-168У "Сніжинка", з'явилася в СРСР лише у 1980-х роках. Її випустив Уральський шинний завод, і вона стала справжньою легендою серед автомобілістів. "Сніжинка" мала унікальний протектор, що покращував зчеплення на снігу та льоду, але навіть тоді масового переходу на зимову гуму не відбулося. Шини залишалися рідкістю, і більшість водіїв продовжували користуватися перевіреними методами.

Загалом, відсутність зимових шин в СРСР була зумовлена багатьма факторами, зокрема обмеженим виробництвом автомобілів, складністю їх придбання та прагненням водіїв заощадити. Тому радянські автолюбителі знаходили способи пристосуватися до зимових умов без додаткових витрат.