А ви це знали? Яке авто в СРСР називали "пиріжком" і чому так

Автомобільна промисловість СРСР не балувала водіїв різноманіттям моделей і частим оновленням модельного ряду. Саме тому радянські авто настільки "споріднювались" зі своїми власниками, що їм давали прізвиська: горбатий "Запорожець", "копійка", а для господарських потреб "пиріжок", передають Патріоти України.

За відсутністю альтернатив ІЖ-2715, який і назвали "пиріжком" або "каблучком", був незамінним помічником: він доставляв пошту, продукти до шкіл, будівельні матеріали та товари до крамниць. Випускали його впродовж аж тридцяти років – з початку 1970-х до 2001-го. OBOZ.UA розповідає його історію та пояснює суть прізвиська моделі.

Чому "пиріжок" та "каблучок"?

Свої народні назви автомобіль отримав завдяки специфічній зовнішності та спеціалізації. Оскільки фургони найчастіше розвозили хліб і випічку, назва "пиріжок" приклеїлася до них миттєво. Високий округлий кузов на базі "Москвича-412" також нагадував багатьом підбор, через що з’явилося інше прізвисько – "каблучок". Ці характеристики значно влучніше описували модель, ніж її офіційна назва, тому абревіатуру ІЖ-2715 ніхто майже не згадував.

Витривалість через простоту

Головною перевагою моделі була її максимальна утилітарність. Товстий метал кузова, доволі потужний, як для радянського авто, двигун та елементарна конструкція демонстрували неабияку витривалість. А ще таку машину можна було ремонтувати буквально "на коліні" у власному дворі без жодного спеціального обладнання. Саме ця живучість та працездатність робили "пиріжок" основою службових автопарків протягом десятиліть. Проте за простоту доводилося платити низьким комфортом і технічними вадами.

Випробування навантаженням

Хронічне перевантаження було звичним станом для цього авто. Хоча паспортні дані обмежували вантажопідйомність кількома сотнями кілограмів, у кузов часто забивали все підряд – від цегли до металевих труб. Така експлуатація призводила до передчасного "втомлення" ресор, підвіски та коробки передач.

Спартанські умови та технічні нюанси

Комфорт водія в ІЖ-2715 був поняттям умовним. Ось на що власники "пиріжків" скаржилися найчастіше:

• Ергономіка – сидіння майже не регулювалося, змушуючи водія всю дорогу знаходитись під прямим кутом, що під час тривалих переїздів спричиняло нестерпний біль у спині.
• Герметичність – зношені ущільнювачі дверей часто пропускали воду під час дощу та холодні протяги взимку.
• Надійність вузлів – регулярної уваги потребували рульові тяги, а на старих машинах часто виникали проблеми із заднім мостом під час рушання з великим вантажем.
• Опалення – якщо пічка працювала справно, у кабіні було тепло, але на занедбаних екземплярах прогріти салон взимку було непростим завданням.

Проблема корозії

Попри солідну товщину металу, іржа була неминучим ворогом "пиріжків". Найбільше страждали пороги, колісні арки та підлога вантажного відсіку. Особливо швидко гнили машини, які працювали цілий рік у бруді та на солі без належної антикорозійної обробки. Для власників боротьба з рудими плямами була такою ж рутиною, як і заміна мастила.

Символ епохи та інструмент виживання

Попри всі технічні недоліки та відсутність зручностей, ІЖ-2715 щиро цінували. У важкі 1990-ті він став для багатьох справжнім рятівним кругом і основним інструментом для розвитку малого бізнесу. Доступність, невибагливість до пального та можливість полагодити все власноруч зробили цю машину легендою. Вона не була сучасною, але вона була "своєю", надійною у своїй простоті й назавжди залишилася в пам'яті як невтомний трудівник минулого часу. Втім, навряд чи хтось зараз захоче повернутись за кермо "пиріжка", нехай навіть нового.