Американські науковці спромоглися активувати "сплячу" регенераційну функцію людини й відновили кістку та суглоби пацієнту після ампутації

Здатність відновлювати втрачені частини тіла серед хребетних довго було привілеєм деяких земноводних та плазунів, але ніяк не ссавців і вже точно не людей. Однак відкриття зроблене в Техаському університеті A&M стало справжнім проривом для відновлювальної медицини. Виявляється, регенеративний потенціал у ссавців є, однак він добре прихований і за звичайних умов не активується. Результати опубліковані в Nature Communications, передають Патріоти України.

Дослідники під керівництвом професора Кена Мунеоки описали двоетапний метод, який дозволив відновити кістку, суглобові структури, зв’язки та сухожилля після ампутації. Тканини вийшли не ідеальними копіями оригіналу, але всі ключові структури були присутні і розташовані у порядку, що нагадує природну анатомію.

Щоб зрозуміти, що тут незвично, треба розібратися, як зазвичай заживають рани у ссавців. Після пошкодження організм запускає фіброз: спеціальні клітини — фібробласти — швидко закривають рану і формують рубцеву тканину. Це надійний захист від інфекції, але він блокує відновлення. У саламандр ті самі клітини поводяться інакше — збираються у структуру під назвою бластема, яка стає основою для росту нової тканини. «Це ніби клітини можуть рухатися у двох напрямках — або зробити рубець, або зробити бластему. Ми зосередилися на тому, щоб перенаправити фібробласти, які вже є на місці пошкодження», — пояснює Мунеока.

Метод складається з двох кроків. Спочатку, після того як рана вже загоїлася, дослідники вводили фактор росту FGF2. Це спонукало клітини сформувати бластемоподібну структуру — те, чого у ссавців після такого типу травми зазвичай не відбувається. Через кілька днів вводили другий фактор — BMP2, який давав клітинам сигнал починати будувати нові тканини. «Спочатку зміщуєш клітини від рубцювання, а потім даєш їм сигнал, що саме будувати», — каже вчений.

Один із найважливіших висновків дослідження стосується стовбурових клітин. Регенеративна медицина давно шукає способи вводити їх у пошкоджені ділянки ззовні. Але Мунеока стверджує, що це може бути зайвим: «Вам не потрібно брати стовбурові клітини і вводити їх назад. Вони вже там — треба лише навчитися змушувати їх поводитися так, як потрібно». Його колега, професор Ларрі Сува, формулює ще різкіше: «Клітини, які ми вважали непрограмованими, насправді є такими. Потенціал не відсутній — він просто прихований».