Безпрецедентно навіть для Кавказу: В Азербайджані знайшли унікальну споруду, що використовувалась багатьма поколіннями бронзової доби для величезних межплемінних бенкетів

Археологи виявили в Тава-Тепе на заході Азербайджану 3200-річну церемоніальну кухню, не схожу на жодну з досі задокументованих на Кавказі. Розкопки показали, що споруда пізньої бронзової доби неодноразово перебудовувалась протягом поколінь, а попередні печі, посудини та залишки їжі навмисно зберігалися в межах кожної наступної фази, передають Патріоти України з посиланням на Arkeo News.

Це відкриття демонструє, що громади поверталися на одне й те ж високогірне місце протягом тривалого часу, щоб готувати та ділитися великими стравами. Натомість ця споруда, здається, була пов'язана з колективними зібраннями, під час яких їжа сприяла зміцненню соціальних зв'язків.

Розкопки виконує Нікола Ланері з Університету Катанії у співпраці з Академією наук у Баку. Проект отримує підтримку Міністерства закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії та залучає дослідників та студентів з Катанії, Баку та Римського університету Ла Сапієнца.

Церемоніальний комплекс належить до пізньої бронзової доби, приблизно 1300–1000 рр. до н. е. Під час останньої кампанії розкопок команда досягла більш раннього рівня. Ця рання фаза містила велику круглу жаровню, яка, ймовірно, слугувала головним місцем для приготування їжі. Навколо неї розташовувалися кілька менших установок для обробки їжі та керамічних посудин. Горщики були розміщені близько до вогнища, а численні миски були знайдені зібрані всередині печі, заповненої попелом. Таке розташування надає археологам унікальну можливість зрозуміти, як їжа готувалася, подавалася та зберігалася всередині споруди.

Що ще важливіше, послідовність будівництва вказує на те, що кухню оновлювали кілька разів. Старі керамічні вироби, печі та залишки їжі не були просто прибрані. Їх зберегли, оскільки на тому ж місці з'являлися нові споруди. За словами Ланері, ця закономірність свідчить про давню традицію, а не про окрему подію. Наступні покоління, очевидно, поверталися до тієї ж церемоніальної обстановки, зберігаючи фізичні сліди попередніх зібрань.

Кухня розташовувалася на терасі з ущільненої землі, що піднімалася над навколишнім ландшафтом. Археологи вважають, що вона могла бути накрита легким дахом з деревини та гілок. Завдяки своєму підвищеному положенню споруда була помітною здалеку. Тераса також відокремлювала місце для приготування їжі від сусідніх будівель та зон.

Дослідникам наразі невідомі жодні близькі археологічні аналоги для цієї конфігурації в інших регіонах Кавказу. Її масштаб, видимість та багаторазові реконструкції вирізняють її серед побутових кухонних споруд, які зазвичай асоціюються з поселеннями бронзової доби. Таким чином, фізичне планування підтверджує інтерпретацію того, що це місце виконувало громадську або церемоніальну функцію. Однак точний характер зібрань - і кому було дозволено в них брати участь - залишається предметом дослідження.

Наукові дослідження залишків, що збереглися всередині посудин, починають виявляти, що, можливо, було приготовано в Тава-Тепе. Попередні дані вказують на страву, що нагадує пшоняну кашу, можливо, підсолоджену медом. Залишки тварин говорять про те, що яловичина була важливою складовою цих страв. Перш ніж можна буде детальніше реконструювати меню, буде потрібно подальше дослідження ботанічного матеріалу, кісток тварин та залишків кераміки. Дослідники співпрацюють з національними та міжнародними лабораторіями для точнішого визначення інгредієнтів та методів приготування.

Археологи також виявили хатини навколо церемоніальної зони. Ці будівлі мали підлоги з битого вапняку, дерев'яні елементи та приміщення, пов'язані з приготуванням їжі. Серед більш незвичайних знахідок були декоровані теракотові штампи, відомі як пінтадери. Ці предмети містять геометричні візерунки і, можливо, використовувалися для нанесення візерунків на хліб або для маркування буханців під час випікання.

Тава-Тепе розташоване в ландшафті, який перетинається громадами, що рухаються вздовж коридору річки Кура. Ланері припускає, що це місце могло слугувати періодичним місцем зустрічей, де різні групи збиралися разом, щоб готувати їжу, їсти та відновлювати соціальні зв'язки. Неодноразові перебудови кухні підтверджують можливість того, що ці зібрання пам'яталися та відтворювалися протягом поколінь. Збереження старого посуду та залишків їжі також могло зв'язати пізніших учасників з попередніми спільними подіями.