Патріоти України пропонують ознайомитись з інтерв'ю, котре про своє сенсаційне відкриття виданню «ФАКТИ» дав відомий український науковець Сергій Шумило.
- Зараз досліджую три раніше невідомі примірники знаменитої Острозької Біблії, знайдені в закритому книгосховищі одного з монастирів на Афоні, — розповідає знаний український історик і релігієзнавець, кандидат історичних наук, доктор теології, директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило. — Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть.
Зауважимо, що класик української літератури Іван Франко свого часу висунув одну сміливу версію, за яку його багато хто критикував. Через 100 років після цього на Афоні вдалося знайти докази того, що він таки був правий. І ці докази знайдено в старовинній книзі з бібліотеки Чорного Виру.
— Де зараз знаходяться книги з бібліотеки Чорного Виру? — ставлю питання Сергію Шумилу.
— На Афоні, але в якому саме монастирі, я не маю права казати.
— Я так розумію, що нині Чорний Вир не в найкращому стані, тому хтось переніс колекцію старовинних книг, яка в ньому була, в інший монастир. Коли і за яких обставин це сталося?
— Достеменно невідомо. Але є підстави припустити, що це відбулося в другій половині ХІХ століття. Конкретніше — після 1821 року. Того року почалася Грецька визвольна революція, через що турецькі війська, які придушували народне повстання, розмістилися на Афоні. Вони там знаходилися близько 10 років. Тому монахи (зокрема, колишні козаки) в цей період були змушені покинути Святу Гору. В ті часи й занепав Чорний Вир. Щоб зберегти його бібліотеку, її перенесли в інший монастир.
— Як у вас організовано побут, коли ви працюєте на Афоні? Де ви живете, де і що їсте? Чи доводиться виконувати послухи?
- Коли туди приїздиш, живеш в монастирі в невеличкій келії за монастирським розпорядком. Харчуєшся разом з ченцями в трапезній, їси те, що й вони. Монахи їдять два рази на день. Обов’язково треба брати участь у всіх богослужіннях. Вони переважно проводяться вночі. Деякі починаються о першій ночі, деякі — о п’ятій або шостій ранку. Зазвичай, о восьмій ранку богослужіння закінчується, і всі йдуть на трапезу. Після неї — невеличкий перепочинок, і маю кілька годин на роботу в архіві. А о 16-й годині йдеш на богослужіння. Після нього — трапеза. Потім дається трохи часу на відпочинок, і знову йдеш на богослужіння.
Хто не призвичаївся до такого режиму, тим важко жити по ньому. Піти кудись, скажімо, до ресторану чи супермаркета неможливо, їх там немає. Довкола гори, вкриті лісами. На роботі в архіві лишається не надто багато часу. Тим паче, що відкриває його монах, а в нього є й інші послухи. Тож коли він вільний від них, відчиняє архів. Ось і виходить, що на дослідження маю по дві-три години на добу. Щоб провести навіть не надто велике дослідження, маю прожити в монастирі один-два тижні.
— Чим годують в трапезній?
- Стравами середземноморської кухні. В раціоні ченців переважно проста їжа рослинного походження. На свята подають рибу та по чарці вина. М’ясо вони взагалі не їдять. Під час посту риби в меню також немає. В ці періоди (постів) й рослинний раціон скромніший, ніж в звичайні дні. Інша річ, що на Афоні є багато оливок, а вони калорійні, дають енергію. В раціоні є й супи.
— Рибу ченці самі ловлять?
— Тільки так — самі. В кожному монастирі є монахи, які несуть рибальський послух. Відповідно — монастирі мають й свої човни. До речі, деякі рибини, які вони виловлюють — метри по півтора завдовжки.
— Монастирі мають городи?
— Так. Плюс до того — оливкові гаї, виноградники та цитрусові дерева. Складність в тому, що на Афоні гори, ґрунт кам’янистий. Тому не вся городина там росте. Дещо з продуктів доводиться завозити з материка.
— Зустрічали на Святій Горі наших співвітчизників, зокрема ветеранів?
— Не тільки зустрічав, але й організовував поїздки на Афон ветеранів після поранень. Це викликає аналогії з запорозькими козаками, які вирушали на Святу Гору, щоб ментально відновитись, пройти духовну реабілітацію після важких військових походів. Зараз відбувається те ж саме. Бійці, які там бувають, кажуть, що заряджаються на Афоні особливою енергією — у них минає депресія, відбувається внутрішнє духовне перезавантаження. Бо Свята Гора — унікальна сакральна територія, яка дуже впливає на людей.
— Повернемось до ваших досліджень. Уточню: всі 200 книг з Чорного Виру зараз зберігаються в одному місці?
— Так, в одному. Двісті книг — це ті, що зберіглися.
— Думаєте, їх було більше?
— Певно, що так.
— Чи є серед тих, що вціліли такі, що були невідомі науковцям або вважалися втраченими?
— Майже всі стародруки відомі дослідникам, адже вони створювались не в одиничних екземплярах, а друкувалися певними тиражами. Тож найцінніше для науки, можливо, навіть, не самі по собі книги, які я зараз досліджую, а маргіналії на полях аркушів цих стародруків.
— Мова йде про написи від руки на полях книг — тобто помітки, коментарі, а також дарчі написи?
— Так. Особлива цінність маргіналій в тому, що в них може міститися чимало унікальної інформації.
— Які маргіналії на сторінках книг з бібліотеки Чорного Виру вважаєте найцікавішими?
— Таких багато. Наведу доволі яскравий приклад. Наш знаменитий письменник, поет і громадський діяч Іван Франко свого часу написав монографію про Івана Вишинського.
— Чекайте, певно, слід сказати, хто такий Іван Вишинський. А також — чому їм зацікавився Франко і до чого тут книги з бібліотеки Чорного Вира?
- Почну з того, що Вишинський видатна постать в нашій історії другої половини XVI і початку XVIІ століть. Він був письменником і полемістом, ченцем на Афоні. Свої твори він відсилав зі Святої Гори в Україну, і вони стали основою для формування української полемічної літератури XVI-XVII століть.
Так от, в монографії Франко припустив, що Вишинський і помічник князя Василя-Костянтина Острозького Василь Суразський були друзями. За це припущення деякі вчені, зокрема відомий мовознавець і історик Агатангел Кримський, розкритикували Франка — мовляв, документальних підтверджень дружби цих інтелектуалів немає. Тому припущення Франка — перепрошую, висмоктане з пальця.
— Я так розумію, ви знайшли докази, що Іван Франко все ж мав рацію?
- Так. Доказом його правоти є дарчий напис на книзі, виданій у 1595 році в Острозі. Суразський підписав книгу і відіслав її на Афон Вишинському. Вона поповнила бібліотеку Чорного Виру, зберіглась до наших днів. Я нещодавно виявив цей дарчий напис під час досліджень. Тож Франко, дійсно, виявився правий. Але докази цьому вдалося віднайти більше ніж через 100 років.
Окрім того, раніше вважалося, що не зберіглося жодного оригінального автографу Василя Суразського, про якого я тільки, но згадував. І от тепер вдалося знайти його автограф на полях цієї книги. З таких окремих фактів минулого, як з пазлів, формується об’єктивне уявлення про здавалося б забуту історію української культури часів козаччини.
— Як на практиці відбувається ваше дослідження? Вам дозволяють робити фотокопії і потім за допомогою спеціальної техніки та комп’ютерних програм їх опрацьовуєте?
— Перш ніш думати про фотокопії, треба домовитися з керівництвом монастиря, щоб тебе допустили в книгосховище і дозволили там працювати. А наступне — це отримати дозвіл на фотографування, адже зазвичай це заборонено. Це довготривалі процедури…
— Відомо, що в минулі століття книжки коштували не просто дорого, а дуже дорого. Раз скит Чорний Вир мав їх декілька сотень, значить у нього були значні статки?
— Так, немалі. Зважте також, що багато коштувало перевезення книжок з України на Афон — цей шлях міг тривати декілька місяців.
— Звідки у ченців Чорного Виру були значні суми?
— Меценатами цього скиту являлися заможні люди з Україні, в тому числі кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський.
— Хто заснував Чорний Вир?
— Ієросхимонах Григорій Голуб.
— Що відомо про цю людину?
- Мені вдалося вперше на основі архівних джерел відтворити біографію Григорія Голуба. Він нащадок гетьмана (в 1622—1623 роках) Оліфера Голуба. Оліфер був соратником і сподвижником гетьманів Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка. Коли Сагайдачний полишив гетьманську булаву, його наступником став саме Оліфер Голуб.
Тож його нащадок Григорій Голуб походив з шляхетної і заможної родини (Голуби, окрім земель, навіть мали скляний завод). Вони мешкала на Чернігівщини. Їх рід родинними зв’язками був пов’язаний з гетьманом Іваном Самойловичем та духовними діячами Гетьманщини.
Григорій Голуб навчався в Києво-Могилянській академії. Потім зробив успішну військову кар’єру — дослужився до звання бунчукового товариша у Ніжинському козацькому полку. Після військового походу в Персію він залишив службу, продав маєток і скляний завод, прийняв чернечий постриг в Києво-Печерській лаврі з ім’ям Гурій. Після того прийняв ще й постриг в схиму (вища ступінь чернецтва в православ’ї) з іншим ім’ям — Григорій, і вирушив на Афон. Там в 1740-х роках заснував скит Чорний Вир, монахами якого були переважно запорозькі козаки.
На розбудову Чорного Виру, певно, витратив власні кошти, які отримав від продажу майна. Також, як я вже казав, вдалося відшукати документи, які засвідчують, що цей скит на Афоні фінансував кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський. Чорний Вир ще називали «Духовним Запоріжжям» на Афоні. Я знайшов цю назву в паломницьких нотатках полтавського архімандрита Леонтія, який у XVIII столітті відвідав цей скит.
Зберіглися відомості, що Григорій Голуб неодноразово їздив з Афону на Запорізьку Січ, підбирав там козаків, які готові були стати монахами. До речі, на Січі заборонялося жити одруженим козакам (жонаті козаки селилися за межами Січі по зимівниках і хуторах). Окрім того, жінкам не можна було з’являтися на Січі. На Афоні діють такі ж самі заборони. Тому побутує версія, що січовики перейняли ці правила з афонської традиції. Підтвердженням цієї версії являється те, що ігуменею і покровителькою Афону вважається Богородиця. Так же саме й з Запорізькою Січчю: козаки називали себе лицарями Пречистої — тобто Божої Матері, а її вважали покровителькою Січі.
— Після того, як в десятих роках ви знайшли Чорний Вир, було проведено роботи з його реставрації?
- На жаль, скит лишається закинутим. Він — не єдина козацька святиня на Афоні, які вдалося відшукати. Декілька років тому ми відшукали руїни української історичної келії, в якій подвизався на Святій Горі видатний український культурний і церковний діяч Паїсій Величковський (родом з Полтави), якого було канонізовано і зараховано до лику святих. Він в усамітненні жив в цій келії близько 10 років. Там, на Афоні Величковський збирав навколо себе послідовників і займався літературною діяльністю. Зокрема, першим переклав твори древніх святих отців церкви з давньогрецької мови на староукраїнську. Також відродив традицію Ісусової молитви, відродив традиції старчества та ісихазму, і зробив багато іншого. Зокрема допоміг викупити на Афоні келію святого пророка Іллі та збудувати там Іллінський скит. Це ще одна українська святиня на Святій Горі. Цей скит в XIX столітті також називали Козацьким, або «малоросійським», бо і в ньому ченцями були козаки.
— В якому стані зараз перебуває його келія?
- Також в напівзруйнованому. Я очолюю ініціативну групу, яка починає її відновлення, і маємо намір зробити в ній український музей нашого видатного святого Паїсія Величковського. На жаль, через велику війну цей проєкт загальмувався. Але ми не полишаємо його і поступово відроджуємо цю святиню. Тож запрошую людей, які мають можливість долучитись, приєднатися до нас. Передусім потрібна підтримка для закупівлі будівельних матеріалів і організації роботи.
— Тобто потрібні меценати?
- Саме так. Важливо наголосити, що стан, в якому перебуває ця українська святиня на Афоні, фактично являється віддзеркаленням ставлення в Україні до культурної і духовної спадщини, яке існувало багато років. Як казали чиновники, «це не на часі». Мовляв, не до культури, треба розвивати економіку. Тому занепадали українська освіта, наука, культура. А сусідня держава цим скористалася. Що стало підґрунтям захоплення Криму і Донбасу? Там багато років було засилля російських наративів, російських ЗМІ, освіти, культури. Туди заходили російські університети, де вчили по їх підручникам, зокрема нав’язували перекручене тлумачення історії. Цими важелями населенню намагалися вбити в голови проросійський світогляд. А українська влада дивилася на це скрізь пальці, легковажила. В результаті культурні та інтелектуальні потреби наших людей задовольняли значною мірою російські ЗМІ, книги, так звані лідери думок і зірки шоу-бізнесу. А за всім цим прийшли російські танки.
Замість передбачених 10 днів оформлення або підтвердження критичності підприємства на практиці може тривати кілька тижнів, місяць або навіть до двох місяців, залежно від органу, який розглядає документи. Бізнесу радять не чекати останнього моменту та п...
Поява позначки ВОС 999 у застосунку Резерв+ не означає, що військовозобов’язаного віднесли до оперативного резерву чи позбавили можливості отримати бронювання. Працівників, які мають такий код можна бронювати на загальних підставах, а роботодавцям не п...
