Чоловік із травмою голови побачив світ задом наперед - історія пацієнта М, який змінив науку

1938 року у Іспанії стався один з найдивовижніших випадків в історії медицини: чоловік, який отримав травму голови в одній з битв під час громадянської війни, прийшов до тями та побачив, що світ змінився до невпізнаваності. Чоловік, якого називають пацієнт М, буквально почав бачити світ задом наперед, передають Патріоти України.

Перше, що помітили лікарі, коли пацієнт прийшов до тями – його відчуття орієнтування в просторі змінилося. Коли хтось стояв праворуч від нього, чоловікові здавалося, що людина стоїть ліворуч. Але хибним був не лише зір. Коли людина праворуч починала говорити, чоловікові здавалося, що він чує голос ліворуч від себе. Це ж стосувалося і фізичних відчуттів – як то дотику.

Лікарі, що займалися пацієнтом, звісно ж, дуже зацікавилися його випадком, та проводили різноманітні тести. Виявилося, що він міг вільно читати літери та числа, які були написані як нормально, так і задом наперед. При цьому чоловік не бачив між ними абсолютно ніякої різниці.

Далі було ще цікавіше, коли чоловік заявив лікарям, що стурбований тим, що чоловіки на будівельних риштуваннях працюють догори дриґом.

Дивовижне відбувалася і з зором пацієнта М. Він бачив кольори, які відклеювалися від об'єктів, іноді якісь з кольорів взагалі зникали і чоловік страждав на дальтонізм (нездатність розрізняти один або декілька кольорів). Також він часом спостерігав об'єкти, які з'являлися в потрійному вигляді.

Разом із тим, попри небачену плутанину у роботі органів чуттів, чоловік почувався спокійним.

Цей випадок впродовж майже 50 років вивчав іспанський нейробіолог Хусто Гонсало. У 1940-х роках він дійшов висновку, що вчені помилково вважали, ніби мозок складається з окремих модулів.

Споглядаючи наслідки травми пацієнта М та інші дивні черепно-мозкові травми, Гонсало зробив припущення, що мозок є єдиним, але має різні функції, розподілені градієнтно по всьому органу. Його ідея йшла врозріз із загальноприйнятими уявленнями того часу, відповідно до яких мозок розглядався як маленька коробочка.

Оскільки модульна теорія не могла пояснити того, що відбувалося із пацієнтом М, Гонсало почав розробляти власну теорію динаміки мозку. Тоді він зрозумів, що найімовірніше наслідки пошкодження мозку залежать від розміру та розташування травми. Також він припустив, що травма не руйнує конкретну функцію мозку, а лише впливає на баланс різноманітних функцій. Саме це й спостерігалося у випадку з пацієнтом М.

Тоді ж нейробіолог виділив три синдроми:

• центральний – порушення в різних органах чуття;
• парацентральний – подібний до центрального, але з нерівномірно розподіленими ефектами;
• маргінальний – зачіпає мозкові шляхи до конкретних органів чуття.

Нове дослідження, яке детально описує випадок із пацієнтом М, а також роботу Гонсало, провела його донька – Ізабель Гонсало-Фонродона разом із Гарсією Моліною.